Цими днями поляки згадують вбивство співвітчизників з села Паросля 9 лютого 1943 року. «Газета виборча», опираючись на історика Гжегожа Мотику, твердить, що це була перша антипольська акція УПА. Натомість українські історики довели, що в той час обвинувачена Мотикою сотня Перегіняка після нападу на німецький гарнізон у райцентрі Володимирець передислокувалася в поліські болота. На відповідну конференцію українських істориків не запросили, «щоб не було суперечок».
«Близько 150 поляків убив у колонії Паросля-1 на Волині відділ, який вважається першою сотнею Української повстанської армії. Злочин, що відбувся 9 лютого 1943 року, був першим масовим вбивством польського населення, скоєним УПА», — пише «Газета виборча», посилаючись на професора Гжегожа Мотику. Йдеться про сотню Григорія Перегіняка — «Довбешки», «Коробки».
Натомість ще 2008 року доктор історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк довів, що в той час сотні «Коробки» біля Парослі не було. «Доволі сумнівно, щоб сотня Перегіняка, яка вчинила напад на Володимирець, ще попутно палила польські села. Сотня була слабо озброєна і за логікою подій їй потрібно було б якнайдалі відійти від місця нападу, щоб уникнути німецького переслідування та знищення, а не займатися вбивством поляків, затримуючись поблизу Володимирця. Місце перебування сотні на момент нападу на неї німецьких сил 22 лютого 1943 року (Висоцьк) підтверджує припущення про те, що партизани намагалися заховатися після акції на Володимирець неподалік великих лісових масивів і боліт», — пише Іван Патриляк у рецензії на книгу Гжегожа Мотики.
Польські історики ігнорують думку українських дослідників. Хоча, можливо, за участю колег з різних країн можна було б точніше з’ясувати, що ж відбулося у Парослі. Хоч у статті «Газети виборчої» йдеться, що «відділ Довбешки-Коробки ввійшов до Парослі, представившись як відділ радянських партизан», сумніву про те, що це була сотня УПА ні в істориків, ні в журналістів з Польщі не виникає.
У 2011 році історик, старший науковий співробітник НаУКМА Володимир В’ятрович у книзі «Друга польсько-українська війна 1942—1947» пише, що: «версія Мотики опирається на кілька непрямих спогадів та один документ — свідчення українського повстанця Петра Василенка. Той вказує, що село Паросля було знищене упівцями, але сотнею під командою “Кори”, а не “Довбешки”, котрий очолював акцію на Володимирець. “Кора” — це Мельник Макар, сотня якого справді діяла у Володимирецькому районі, але лише з серпня 1943 року. Отож, у цьому документі маємо справу з помилкою або щодо місця проведення акції, або щодо учасників; поданої інформації недостатньо, аби точно локалізувати її в часі».
Події довкола Парослі невипадково привертають увагу польських та українських істориків, адже саме на твердженні, що людей у Парослі вбили українські повстанці, ґрунтується концепція, згідно з якою антипольський фронт був першим і головним у діяльності УПА. Для цього і потрібно довести, що перший бій першої сотні УПА проти німців у райцентрі Володимирець (який вважається початком бойової діяльності УПА) мав продовження у знищенні цивільних поляків.
6 лютого 2013 року у Любліні пройшла наукова конференція, організована польським Інститутом національної пам’яті, приурочена до «першої акції УПА проти поляків», на яку не запрошено український дослідників, щоб, за словами організаторів конференції, яких цитує Польське радіо, уникнути суперечок. Конференція скликана з метою «представлення точки зору польської історіографії на це питання в опозиції до української історіографії», — підкреслив представник ІНП Маріуш Зайончковський. Якщо б запросили українських науковців, «дійшло б до занедбання точок зору, не було б жодної дискусії, почалася б суперечка», — додав він.
Українських дослідників турбує, що вшанування пам’яті жертв польсько-українського конфлікту на Волині починається з опертя не на певну історичну інформацію, а на штучні символічні конструкції.
Центр досліджень визвольного руху, українська наукова неурядова організація, переконаний, що найкращою даниною пам’яті жертв різних воєн та конфліктів ХХ століття може бути насамперед належне з’ясування всіх обставин та учасників тих подій. А це можливо лише за умов вільної та відкритої академічної дискусії, до чого і закликаємо, зокрема, наших польських колег. Політичні висновки за умов недостатнього вивчення фактів та документів (лише в 2011 році була опублікована Львівським національним університетом імені Івана Франка повна збірка документів українського підпілля щодо польсько-українського конфлікту 1942—1947 років) є передчасними, і так само безвідповідальними щодо пам’яті людей — учасників конфлікту, як і спроби в радянський період повністю замовчати ті події.
Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху
