(до 55-річчя Віктора Рога)
Є відомий жарт: «Я так давно тебе знаю, що аж страшно…». В ньому половина правди, бо знаю Віктора Рога я справді давно, але не так довго, як інші друзі.
Та вступна частина його життя, коли він, молодим студентом-істориком Сумського педінституту, разом з однодумцями заснував, на переломі 1980-х – 1990-х років Спілку Української Молоді «Сумщина», мені відома лише зі спогадів друзів, публікацій в газеті «Гроно». Але саме вона найбільше вплинула й мотивувала. А ще книги, які передавав мені Вітя, та що там книги!.. Все друковане, що попадало під руку й кристалізувало національну свідомість – перекочовувало з його рук до моїх. Оце та перша риса, яку я в ньому помітив – дбати, щоб навколо тебе все «росло», плекати середовище. Можу сказати, що він виховав і «відшліфував» не одну сотню своїх друзів і знайомих та малознайомих, але думаючих людей. І Сумщину, як регіон. Бо в 2014-му московська агентура навіть не наважилася баламутити тут людей, – настільки Суми на той час вже відрізнялися від Харкова, не говорячи про Донеччину. А в 90-х це ж була майже одна «сіра зона», з деякими особливостями… Думаю, те, що область тоді вдалося вирвати з контексту «русского міра», а українську ідею зробити привабливою, модерною і наступальною, – заслуга і результат діяльності патріотичних сил краю, де провідну роль грала СУМ «Сумщина».
Вже потім, з Києва, куди він з великою неохотою поїхав на пропозицію Слави Стецько, Віктор поширив цей досвід на інші регіони України, заснувавши й очоливши Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Вишкільні табори й ідеологічні конференції, акції прямої дії в столиці та областях проти режиму Кучми, велика кількість просвітницьких заходів, – не перелічити всього спектру тодішньої бурхливої діяльності. І родзинка виховної роботи – плекання культу національних героїв, створення їх біографій. Тут знадобилися й історична освіта та здобуті впертою самоосвітою справді енциклопедичні знання й наполегливі пошуки джерел в найвіддаленіших архівних осередках української діаспори. Ця інформація й думки конвертувалися в книги: лаконічні, з блискучим аналізом і безкомпромісним стилем, актуальність яких з повагою відзначали навіть ідеологічні опоненти. «Не даймо загубити майбутнє», «Молодь і націоналізм», «Життя для України», «Українофобія: п’ята колона і її ляльководи», «Ієрархія національних пріоритетів» та інші, – це книги-попередження про теперішню війну з Москвою, про потребу бути готовими.
Інша цікава його риса – неймовірне відчуття моменту. В часи суспільних перипетій, «революцій, бунтів і повстань» він абсолютно точно спрогнозовував, скільки ми маємо відведеного часу для роботи з людьми, для поширення національних ідей і побудови потрібних структур, доки маси не поринули знову в черговий стан збайдужіння. Тому постійно підганяв нас «кувати залізо, доки гаряче».
В націоналістичному середовищі так вже заведено – бути в курсі життєвих проблем один одного, підтримувати й допомагати, «вести» (тому не «голова», не «начальник», а «провідник»). Але навіть на цьому фоні – друг Віктор, це Друг Віктор. Людяність – це ще одна чеснота, яка перетворює його енергію, цілеспрямованість в перспективу багатьох. «Як влаштувався»?, «що їси»?, – це те, найелементарніше, що робить стосунки довірливими, щирими і тому стократ ефективними. І тоді та наполегливість, з якою він нагадує про твоє певне завдання вже резонує інакше. Глибше й тому більш зобов’язуюче.
Якось президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль напівжартома сказав: «Рог – ветеран національно-визвольних змагань сучасності». І це правда. Від лідера молодіжного націоналістичного руху в найскладніший для національного становлення час, учасника студентського голодування 1990 року, відомого як «Революція на граніті», – до автора знакових праць, письменника і видавця, директора видавництва «Українська Видавнича Справа», редактора газети ОУН «Шлях Перемоги», координатора Антиімперського Блоку Народів, ініціатора й видавця багатьох актуальних книг в рамках програми «Книгарня бандерівців», виховника й ідеолога сучасного націоналістичного руху. А ще: талановитого лектора, якого з задоволенням слухатиме будь-яка аудиторія. Колись у США, куди його запрошували виступати перед українськими громадами, один слухач не повірив, що гість так вільно говорить «від себе» й полетів за ним у протилежний куток країни, щоб послухати вдруге й порівняти. Мистецтво спілкування у Віктора природнє, щире і тому речі, про які він говорить, легко «заходять» в розум і душу.
Все це відбувалося за відносно короткий, але надзвичайно насичений подіями відрізок часу. Часу гарту нового покоління й суворих випробувань.
Коли в навчальному прикордонному підрозділі, де сержант Віктор Рог нині проходить військову службу, прочитали з інтернету його біографію і «послужний список», то спитали: «А що? Не можна було якось порішати?».
– Та може й можна було, знизав плечами Рог… – Але як тоді в очі дивитися?
Жити так, як вчиш інших, – життєве кредо нашого ювіляра. Бо хто здобував незалежну Україну, будував незалежну Україну, той закономірно став на захист незалежної України.
Якось Степан Бандера в листі до свого друга Миколи Климишина вжив таку формулу: «На шляху, з якого немає сходу».
Сьогодні ми бажаємо другові Віктору, в день його ювілею, щоб цей шлях був осяяний Великою Українською Перемогою – найбільшою мрією його і нашого життя, де ще багато дечого треба встигнути.
З роси й води, дорогий Друже! Будь міцний та щасливий!
Геннадій Іванущенко
