За 25 років незалежності українці ходили на вибори влади різних рівнів за різними принципами – обирали за мажоритарною системою, за пропорційною системою за закритими партійними списками, за змішаною (50% – за закритими партійними списками, 50% – за мажоритарною системою). Тепер наші політики жваво обговорюють варіант проведення виборів за відкритими партійними списками. Враховуючи можливість виборів до Верховної Ради у найближчому майбутньому, пропоную розглянути варіант виборів за відкритими списками.
Отже, розглянемо плюси і мінуси цієї системи. До плюсів належить, безумовно, те, що виборець бачить прізвища всіх кандидатів, включених у список від конкретної партії, і навіть має право змінити порядок розташування кандидатів у списку. Практика інших країн показує, що цим правом користується орієнтовно 5-7% виборців (фактично партії пропонують виборцям визначати рейтинг кандидатів). До плюсів треба віднести і неможливість брати участь у виборах самовисуванцям, а це, як правило, представники олігархічних груп.
Тепер щодо мінусів. Як показує практика виборів в Україні, одним з найважливіших етапів процесу виборів є підрахунок голосів. Тож уявіть собі процес підрахунку голосів, коли у виборах до Верховної Ради візьмуть участь 30 партій – суб’єктів виборчого права (у 2014р брало участь 29 партій). Якщо на виборчому окрузі буде 12 місць до парламенту, то виборець буде мати справу з 360 кандидатами. А якщо законодавець вирішить збільшити виборчий округ до 20-24 місць (це орієнтовно одна область) , тоді виборець буде мати справу вже з 600-720 кандидатами! Наскільки буде складним підрахунок голосів на кожній виборчій дільниці та широке поле для фальсифікацій! Законодавець може ухвалити рішення про виборчі округи з 6 місцями до парламенту, та і в цьому випадку кожен виборець і виборча комісія будуть мати справу зі 180 кандидатами. Де ж вихід?
Вернімося до початку. Якщо ми хочемо отримати якісний парламент, то повинні зробити ряд певних кроків.
Перше. Спростити виборцеві зробити (вибачте за тавтологію) вибір – зменшити до мінімуму кількість кандидатів від кожного суб’єкта. Якщо не брати до уваги нуль, то найменшим числом є одиниця. Тобто кожна партія на кожному окрузі висуває одного кандидата. Виборцеві дається вибір між 30 (в нашому прикладі) кандидатами від різних партій. Хоча по формі це мажоритарна система (переможцем є той кандидат, який набрав найбільше голосів на своєму окрузі), але по суті це пропорційна система з абсолютно відкритим списком, тому що участь у виборах беруть тільки представники від партій. В такому випадку буде йти боротьба між партіями і одночасно між особистостями, які представляють партії на кожному окрузі. В результаті виборець буде знати, хто персонально представляє його округ у Верховній Раді. А за якість кандидатів буде відповідати партія, яка, якщо вона вважає себе демократичною, повинна провести внутрішньопартійний праймеріз для визначення найбільш рейтингових кандидатів.
При такій пропорційній системі зникає поняття подолання виборчого бар’єру, тобто партія теоретично може бути представлена в парламенті й одним депутатом, який за рішенням партії може увійти у певну фракцію або залишитися позафракційним.
Друге. Ввести систему електронного підрахунку голосів (так відбувається вже в багатьох країнах), що зводить до мінімуму можливість фальсифікацій і дає можливість повідомити про результати виборів буквально через годину-дві після закінчення голосування.
Третє. Забезпечити виборчі комісії кваліфікованим персоналом, який пройшов відповідне навчання і склав тести на знання виборчого законодавства.
Четверте. Вибори до всіх рівнів представницької і виконавчої гілки влади проводити в один день. Це зменшить витрати на проведення виборів і дасть можливість партіям вести боротьбу одним фронтом на всіх рівнях.
П’яте. Вибори Президента і голів громад проводити раз в чотири роки, вибори депутатів – кожні два роки.
Шосте. Систему виборів, структуру виборних представницьких і виконавчих органів (осіб), терміни і день проведення виборів закріпити в новій Конституції.
І головне питання – хто це впровадить в життя. Розраховувати на партії кланово-олігархічного типу наївно (бджоли проти меду). Потрібно формувати суспільну думку з метою здійснення потужного громадського тиску на чинну систему. На часі створення політичної сили, незалежної від олігархату, з опертям на суспільство, яке вимагає змін.
Запрошую до обговорення і дискусії. З повагою, Мирослав Нагірний , член Головної Ради ВГО «Справедливість і честь»
