14 лютого в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відбулася зустріч із бійцем батальйону ОУН імені Євгена Коновальця Володимиром Паламарчуком.
Його дід Хома Паламарчук був розстріляний під час сталінських репресій у 1937 році, оскільки належав до когорти українських інтелігентів. Батько Володимира Дмитро Паламарчук під час Другої світової війни воював проти німецьких окупантів у лавах Червоної армії, потрапив у полон, втік і продовжив боротьбу проти загарбників уже в ОУН і УПА. Він боровся за незалежну Україну зброєю і словом. Потім були поневіряння по радянських концтаборах. Повернувшись в Україну, Дмитро Паламарчук перекладав світову літературу українською мовою. Перекладача нагородили премією імені Максима Рильського, а за переклад сонетів Шекспіра відзначили нагородою англійської королеви. Цікаво, що й мати Володимира пані Валентина брала участь у підпільній діяльності ОУН в Богуславі на Київщині. І Дмитро Хомович, і Валентина Максимівна – українці Наддніпрянщини. Своїми життями вони спростували твердження про те, що ОУН – це тільки «западенська» організація.
Володимир Паламарчук закінчив факультет біології Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Він був активним учасником боротьби за проголошення Незалежності України, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Коли розпочалася агресія Росії проти нашої Батьківщини, Паламарчук подався до Ірпінського військкомату. Замолоду Володимир відслужив строкову службу в радянській армії авіамеханіком. У військкоматі спочатку зраділи добровольцю, але, дізнавшись, що йому вже пішов 58-й рік, відмовили. Паламарчук дізнався, що Микола Коханівський формує батальйон ОУН і звернувся до нього. Коханівський сказав Паламарчуку:«Пройдеш вишкіл – підеш з нами на фронт». Пройти вишкіл було важко (великі фізичні навантаження), але Володимир зміг.
В зоні АТО артилерійські дуелі відбуваються частіше, ніж прямі бої вояків. Коли на наших позиціях починають вибухати ворожі снаряди, бійці телефонують артилеристам, і ті дають вогневу відповідь ворогу. Але буває, що говорять по телефону: «Сепаратисти стріляють із житлових кварталів. Тому придушити їх вогнем не можемо. Ми не стріляємо по житлових кварталах». Але якщо під обстріл потрапляють самі артилеристи, тоді вони стріляють у відповідь.
Російські офіцери посилають у бій наркоманів. Останні під дією наркотиків не відчувають ні страху, ні болю. Але смертоносні постріли наших бійців їх зупиняють. Якось схопили в полон представника генерального штабу так званої ДНР і не змогли одягти на нього кайданки. Вся рука полоненого від зап’ястя до плеча була поколота. Цього наркомана-генштабіста обміняли на трьох наших полонених і тіла двох загиблих. Вражає ставлення сепаратистів до своїх покійників. Тіла загиблих сепаратистів валяються на землі, їх гризуть і розтягують собаки.
Наші захоплюють у полон не лише місцевих сепаратистів, але й російських військових. Проте є громадяни Росії, які воюють на нашому боці. Один житель Санкт-Петербургу приїхав на Донбас воювати проти фашистів. Однак на місці він швидко зрозумів, де фашисти і перейшов на бік українців.
Найстарішому захиснику України на Донбасі – 103 роки!
В батальйоні ОУН імені Євгена Коновальця представлена вся Україна, зокрема й Крим. Є тут жителі Донеччини і Луганщини. Вони воюють особливо завзято – адже захищають рідний край. Людина все життя працювала, спорудила будинок. Раптом вибухає снаряд, і домівка перетворюється на купу будівельного сміття…
Місцеві жителі запитують українських військовиків: «Коли ви виженете цих козлів?», тобто російських загарбників і сепаратистів. Говорять: «Лупіть по Донецьку! Всі українські патріоти звідти виїхали».
Але серед місцевих є й такі, що погрожують своїм землякам-патріотам: «Ми вас внесли в списки, і коли прийдуть наші, то передамо їм». Патріоти відповідають: «Якщо прийдуть ваші, і ви їм будете доносити, то вас теж запишуть у списки».
В зоні АТО можна дивитися російські телеканали і сепаратистські, які зомбують населення. Під їхнім впливом люди вважають, що їх обстрілюють українські військовики. І цих людей важко переконати, навіть показуючи, що снаряди летять з території, захопленої російськими військами і сепаратистами. Але там, де люди мають змогу дивитися хоча б передачі «1+1», вони вже думають по іншому. Паламарчук говорить, що необхідно підвести радіолокаційні станції, заглушити брехливе російське і сепаратистське телебачення і забезпечити трансляцію українських телеканалів. Адже ми програємо інформаційну війну на Донбасі.
Волонтери забезпечують наших добровольців харчуванням, одягом, пічками-буржуйками, іншим спорядженням. Армія дає зброю.
Зустріч із Паламарчуком відбувалася якраз перед тим, як, згідно мінських домовленостей, на Донбасі мало настати перемир’я. Присутні поцікавилися думкою Володимира Дмитровича. Він сказав, що Путіну вірити не можна.
Я писав ці рядки, коли вже третій день на Донбасі мала настати тиша. Але бойовики продовжують стріляти по наших військах…
Анатолій Зборовський
На світлині Анатолія Зборовського: Володимир Паламарчук біля меморіальної дошки на честь свого батька
