«Зірки з плеяди корифеїв: Старицькі» – таку назву мало просвітницьке зібрання, яке цими днями організували у Глобинській міській громаді Кременчуцького району. Захід, що відбувся за ініціативи представництва Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтаві, організували бібліотекарі громади та відділ культури, спорту та молоді Глобинської міської ради. Вшанувати видатних земляків, діячів української культури – славетну родину Старицьких до комунального закладу «Публічна бібліотека Глобинської міської ради» прийшли вчителі, старшокласники, краєзнавці і музейники з Глобинської та Градизької громад. Також завітали гості з Полтави – керівник Міжнародного центру української мови при Полтавському національному педагогічному університеті, кандидатка філологічних наук Віра Мелешко, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, письменник, лауреат премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача Григорій Титаренко та заслужений артист України, провідний соліст Полтавської обласної філармонії Микола Гармаш.
«Російсько-українська Війна за Незалежність має геноцидний характер. Росіяни мають на меті поневолити українську націю, і не лише шляхом фізичного знищення, але й духовного. У Кремлі прагнуть знищити українську ідентичність – нашу мову, культуру, як і у часи російської імперії та СРСР намагаються стерти українську національну пам’ять. Ми бачимо, як росіяни реалізують таку політику на окупованих українських територіях – забороняють у школах українські мову й історію, відновлюють старі комуністичні назви вулиць, пам’ятники леніну та іншим катам українського народу. Тож у час протистояння рашизму, у час нинішніх великих випробувань особливо важливо плекати пам’ять про плеяду Українців, які у неймовірно складних історичних обставинах протистояли російському імперіалізму як явищу, виборюючи незалежність України і її національну культуру. У цій плеяді і родина Старицьких. Особливо важливо відновлювати пам’ять про родину Старицьких у Глобинській і Градизькій громадах Кременчуцького району. Адже маєток письменника й одного із засновників українського театру корифеїв Михайла Старицького розташувався у селі Лебехівка (затоплене у часи СРСР водами Кременчуцького водосховища) неподалік Градизька і Глобиного», – сказав Олег Пустовгар.
Він зауважив, що згідно з Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках» і за ініціативи УІНП цьогоріч на державному рівні відзначаються 150-річчя від дня народження дружини першого міністра освіти Української Народної Республіки (УНР) Івана Стешенка, письменниці, педагогині Оксани Стешенко (Старицької) та 160-річчя від дня народження Марії Старицької, театральної актриси, режисерки.
Пан Олег оприлюднив факти про те, як злочинний окупаційний комуністичний режим совєтської росії / СРСР стирав пам’ять про родину Старицьких: «Тривалий час піддавали забуттю історичні твори Михайла Старицького про українських гетьманів, скажімо, роман «Молодість Мазепи». Доньок Старицького комуністи жорстоко репресували. Співробітницю відділу позашкільної освіти та Комісії українського національного театру УНР Оксану Старицьку (Стешенко) разом із сестрою, членом Української Центральної Ради, письменницею, співробітницею міністерства освіти УНР Людмилою Старицькою-Черняхівською заарештовано органами сталінського НКВД. Двох жінок поважного віку – Оксану і Людмилу – червоні кати вивезли до Харкова, де звинуватили в антирадянській діяльності за статтею 54 Карного кодексу УРСР. Комуністи відправили видатних українок в товарному арештантському вагоні до Казахстану. Етапування стало справжніми тортурами. Дорогою Людмила Старицька-Черняхівська померла – її тіло просто викинули з вагона. Оксана Стешенко добралася до Казахстану, але тортури далися взнаки, невдовзі теж загинула в комуністичному концтаборі. Історичну драму «Мазепа» авторства Людмили Старицької-Черняхівської теж піддали забуттю, і дотепер складно побачити її театральну постановку. Проти зятя Старицького, першого міністра освіти УНР Івана Стешенка більшовики здійснили терористичний акт: вбили за те, що дбав про українізацію освіти. Сина Івана та Оксани Стешенків й онука Михайла Старицького Ярослава, який міг би стати визначним бібліографом, тричі заарештовували: вперше – у 1929 році у так званій «справі Спілки визволення України», вдруге – в 1933-му, втретє – 1936-го, уже на засланні в Казахстані. В Україну він так і не повернувся – його сліди губляться на Колимі, звідки в 1939 році надійшла від нього остання звістка. Вижила, врятувала своє життя Марія, яка народилася у селі Лебехівка біля Градизька і Глобиного, ще одна видатна донька видатного батька. Але цинізм комуністичної пропаганди полягав у тому, що про неї якщо й згадували, то лише у контексті «заслужена артистка радянської України». При цьому замовчували, цензурували правду про те, що Марія Старицька очолювала театральний відділ Секретаріату освітніх справ УНР».
Олег Пустовгар продемонстрував для учасників зібрання відеоролик Інституту нацпам’яті про Людмилу Cтарицьку-Черняхівську.
Значну частину свого виступу Віра Мелешко приділила постаті письменника і драматурга Михайла Старицького: «З дванадцяти років він залишився сиротою і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр, заснували Товариство українських акторів, поставили більше десятка власних п’єс. Старицький – очільник першої української професійної театральної трупи. «Склалося товариство, – писав Іван Франко, – якого Україна не бачила ні до, ні після». Трупа мала тріумфальні вистави у Варшаві, Вільнюсі, Тифлісі. А ще Михайло Старицький написав роман «Молодість Мазепи», п’єси «Маруся Богуславка», «Остання ніч», романи «Буря», «Розбійник Кармелюк», повісті «Заклятий скарб», «Облога Буші» та ін.».
Григорій Титаренко подарував бібліотечній мережі Глобинської громади 12 примірників свого академічного видання про першого міністра освіти УНР «Іван Стешенко. Твори, переклади, вибране листування».
Пан Григорій розповів романтичну історію стосунків між Іваном Стешенком і Оксаною Старицькою: «У родині Старицьких панував дух мистецтва, літератури, театру. Дім Старицьких у Києві називали київськими Афінами, тут часто збиралася молодь, зокрема і члени літературного гуртка «Плеяда». Серед них і Леся Українка та її брат Михайло Косач, Володимир Самійленко, Олександр Черняхівський, Максим Славинський, Іван Стешенко. Останній навіть деякий час жив у домі Старицьких – щоб покращити матеріальне становище, Михайло Петрович здавав одну кімнату студентам. У харизматичного юнака тоді закохалися обидві сестри, Людмила і Оксана. Втім, серце першої невдовзі полонив лікар Черняхівський. Оксана ж і далі думала про Стешенка і готова була йому пробачити все. Існує романтична історія про їхнє освідчення. У 1897 році народниця-чернігівка Марія Вітрова, не витримавши знущань жандармів у Петропавлівській фортеці, вчинила акт самоспалення. У різних містах прокотилися хвилі «вітровських демонстрацій». Серед затриманих російськими жандармами у Києві була і Оксана Старицька. Два тижні вона провела у в`язниці, де знову зустрілася з Іваном Стешенком, який сидів у сусідній камері. Під час прогулянок на тюремному подвір`ї молоді люди поклялися в коханні і домовилися одружитися, коли вийдуть на волю. Весілля зіграли через пів року, коли Стешенко вийшов на волю з «вовчим білетом»: під гласний нагляд російських жандармів на два роки із забороною викладати і працювати в університетських містах. Подружжя оселилося на хуторі Надія у Миколи Садовського і Марії Заньковецької. Займалися літературною працею, народилася донька Ірина (Орися). У серпні 1898 року взяли участь у з’їзді нелегального антиросійського товариства «Молода Україна»».
У зібранні взяв участь начальник відділу культури, спорту та молоді Глобинської міської ради Сергій Кулик. За ініціативи відділу усі охочі переглянули документальне відео про Михайла Старицького.
Завершилося зібрання виступом заслуженого артиста України, провідного соліста Полтавської обласної філармонії Миколи Гармаша.
«Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман».
Це уривок з вірша Михайла Старицького, який став українською народною піснею. Появі на світ цих надзвичайно ніжних, сумовитих і палких поетичних рядків передувала романтична історія. Після бурхливого київського життя повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив гарну дівчину Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки Старицький і створив поезію. Дівчина прийшла на побачення, але зізналась, що була вже просватана за іншого… Вражений такою несподіванкою, юнак навіть захворів і потім ще довго відходив від душевного болю… Та пізніше своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою геніального українського композитора Миколи Лисенка). А поезія Старицького стала улюбленою українською піснею. На музику вірш поклав Микола Лисенко. Пісня була включена до опери за мотивами повісті Миколи Гоголя «Утоплена». До речі, комуністичні ідеологи зробили все, щоб стерти з цього твору згадку про Бога у першому куплеті пісні, тож у часи СРСР пісня зазнала змін. Спогад про Господа Бога в пісні був, на думку комуністичної влади, неприпустимим… Але ця трансформація не змогла вплинути на особливу зворушливу магію пісні, яка має світову славу. Протягом багатьох років була в репертуарах найвідоміших українських співаків: Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Квітки Цісик.
Тож, і Микола Гармаш виконав для глобинців пісню авторства Михайла Старицького та Миколи Лисенка «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна».
https://www.youtube.com/shorts/f-6XsN3eDMo
У межах просвітницького зібрання «Зірки з плеяди корифеїв: Старицькі» бібліотекарі підготували книжкову міні-виставку: на стенді представили книги Михайла Старицького, збірник «Людмила Старицька-Черняхівська. Вибране. Драма «Іван Мазепа». Спогади. Статті» (упорядник-голова обласної «Просвіти» Микола Кульчинський) й творчий доробок краєзнавців Глобинського краю.
Представництво УІНП в Полтаві
