Що би могла розповісти нам бруківка на Майдані Незалежності, якби цей камінь вмів говорити. Скільки би слів і спогадів вже новітньої нашої історії він би міг донести в серця і уми кожного, хто ступає на цю площу. Скільки славних подій, хвилин радості переживалося на цьому місці. Але водночас, скільки сумних прощань ми відбули ось на цьому місці під звуки пісні «Пливе кача».
Скільки людей стояли тут, на цьому місці, рівно ж, подібно, не зважаючи на мороз і холод, на страх і небезпеку… Славетна ця площа! В її історії багато вписано речей, імен і, напевно, її історія зафіксує ще одну сторінку, ще одне імʼя, і ще один подвиг життя.
Бо сьогодні і не даремно тут, в серці України, на Майдані Незалежності, ми прощаємо Героя України, нашого друга, побратима, воїна, батька, сина. Вірного, доброго і справедливого Сина України, нашого друга Олег 
а. Це ще одна сторінка, яка буде вписана в історію не тільки нашого народу, але й в історію протистояння добра і зла, світла і темряви.
Ми сьогодні прощаємо справді Велику Людину. Я думаю, що тут зібралися люди, яким я не відкрию нічого нового про Олега, бо всі слова, які можна сьогодні сказати – ми всі знаємо їх, бо знали його. А кожен, хто став на дорогу його життя, може з чесністю і правдою, поклавши руку на серце, сказати: «Прощаємо Велику Людину, справді Героя». Його героїзм не почався в 2014-му році, його героїзм не почався з моменту повномасштабного вторгнення.
Його героїзм, його велич як людини, як патріота, сина України почався з моменту, коли він прийняв в своє серце, розвинув, плекав і жив любовʼю до свого народу, ось до цієї бруківки, цього міста, цієї держави. Його героїзм був швидший за багато інших, бо він зумів бачити і любити те, що ще багато наших громадян не навчилися любити: любити свою землю, любити свій народ. Яка була його любов?
Колись, як запитали Блаженнішого Любомира, що означає любити Україну, він сказав: «Це є дуже легко сказати: люби український народ. Але дуже тяжко сповнити». Якщо ми хочемо сьогодні побачити, як треба любити, то потрібно вдивитися в Друга Олега.
Він вмів любити. Він любив своїх батьків, які вклали в нього любов до свого краю – вона ж не просто так взялася, вона була закладена зі словом матері і батька, вона виховувалась, плекалася. А він в ній зумів набрати стільки сили! І віримо, що напевно, та сила його любові походила з тої української козацької землі, з нашого київського краю, з нашої Наддніпрянщини! Зрештою, тому, коли візуально на нього подивитися – козак! Він був козаком за духом. Його сила походила з його переконання, з його любові.
Його любов була дуже дієва і практична. Думаю, про це Людмила (дружина) може більше сказати. Ми сьогодні ховаємо Героя, який любив свою дружину і подарував Україні 5-х дітей. Він міг любити! Він любив дітей і тому так багато з нас, які дивилися на нього, на його сімʼю, по-доброму заздрили, як він, як добрий батько, вміє так їх всіх збирати до себе, так притуляти, так любити.
Його любов була дуже дієва. Він був добрим сумівцем. Він прийшов в дорослому віці до Спілки Української Молоді і, знаєте, не став просто одним із нас, а взявся до тяжкої, буденної, щоденної роботи.
І коли я дивився на Олега, то в його служінні своєму народові, в ОУН і в СУМі, сповнялися слова славного Митрополита Андрея Шептицького, який казав: «Не в голосних гаслах любов до України, а в повсякденній, тяжкій буденній справі». В тих справах і ділах, які звершував він, була його любов до нас, до своєї сімʼї й до своєї України.
Чи можна було ту любов закрити? Ні! Тому зовсім не було дивно, що людина, яка має стільки любові до свого народу, не могла стояти осторонь в найменших процесах, які повертали цьому народові гідність і достоїнство. Тому на цій площі він був і під час Помаранчевої революції, і під час Революції Гідності. Це сюди він приходив, тут плекав і своїм прикладом, словом і присутністю давав сили, підтримку, і зрештою, це тут пролилася його кров від своїх зрадників, колаборантів і прибічників уряду Януковича.
В чому проявлялася його любов? В гідному офіцерському служінні достойного патріота і сина. Але він не просто служив в армії, він як справжній виховник СУМу – виховував. Це він ніс світло правди патріотичного виховання на Луганщину, це його «Джура» запалювала і дарувала любов і світло багатьом молодим хлопцям і дівчатам до свого народу і своєї землі. Це він своїм словом і прикладом реставровував уми і душі молодих хлопців і дівчат. Це він, молодий офіцер, віддавався служінню своєму народові, навіть дуже часто жертвуючи своєю увагою і часом своїй сімʼї.
Отакий був Олег.
Повний любові.
І з цього випливає колосальний героїзм. Зверніть увагу, дорогі друзі і подруги, дорогі брати і сестри, отут ховається ключ нашої перемоги і сили!
Наша перемога і сила полягає не в ненависті до ворога (бо ненависть нищить, вона випалює, вона знищує того, хто її носить), наш ключ і сила полягає в любові: до свого краю, до своєї землі, до своєї мови, до своєї культури і до свого народу. Це та любов до дружини, п’ятьох дітей, до мами, давала йому сили йти і боронити. Захищати навіть силою і даром свого життя, яке він поклав як велику жертву. Задля нас, задля свого майбуття, своєї України і всього того, що він любив.
Ми сьогодні в центрі України прощаємося з образом любові достойного сина українського народу. Нам, Друже, буде дуже бракувати Тебе. Нам буде бракувати усмішки, нам буде бракувати в СУМі підтримки і впевненості, яку Ти дарував. Тебе буде дуже бракувати сімʼї і родині. Тебе буде бракувати українському народові.
Але ми віримо і знаємо, що в світлі Божого слова, сьогодні той, хто сповнив обовʼязок любові переходить від смерті до життя. Ми сьогодні, дорогі в Христі, не прощаємося з Олегом, ми його відпроваджуємо в місце вічної радості.
Повірте, так як Ісус Христос сказав, що немає вияву більшої любові, ніж віддати своє життя. А це означає, що сьогодні Господь з тисячами, а можна так і сказати, що в світлі цілої героїчної історії нашої боротьби і нашого народу, зустрічає його там в принебесних чертогах своєї слави.
Там зустрічають його достойні козаки, повстанці і герої, там зустрічають його ті побратими, які віддали своє життя. Сьогодні Олег єднається з героїчною і минувшиною, і майбутністю нашого народу. Бо їхня жертва дозволить нам сповнити те, чим було і окреслено все його життя: виховувати, навчати любові до своєї землі і свого народу. І це не голосні слова, це не голосні гасла. Це реальність життя однієї людини. Бо життя і світло з однієї людини проганяє темряву.
Дорогі в Христі, ми сьогодні скорбимо і плачемо, бо маємо за що плакати. Але ми сьогодні і гордимося, що на вівтар Божої слави великої жертви любові приходить достойний син українського народу. І тому в світлі віри, я вірую, що боротьба Олега буде продовжена. Бо він там в небесному царстві разом з воїнами архистратига Михаїла, Небесною Сотнею і тисячами інших буде молити Бога, щоб дарував нам сили і натхнення, мужність і відважність вистояти, перемогти, вигнати ворога з нашої країни, утвердити правду, справедливість, гідність і достоїнство свого народу, сповнити все те, задля чого жив і задля чого віддав своє життя Олег.
Ми сьогодні отримуємо ще одного заступника і ангела. І нехай задля його молитов великої жертви Господь прийме його душу. Прийме задля сповнення союзу любові. А ми, прощаючи його, будемо продовжувати шлях боротьби і нехай в цьому шляху сповняться всі наші добрі бажання. І я думаю, що у нас одне спільне велике справедливе добре бажання, щоб сповнилася і прийшла хвилина нашої перемоги, миру і справедливості.
Вічна Тобі памʼять, Друже. Прощаємось з Тобою, гордимося Тобою. Прощаємо Тебе словами, як сумівця: «Тихо спи, Друже, без тривог, бо з нами Бог, бо з нами Бог…»
Отець Петро Жук
