Часто нам може здаватися, що історія — це щось далеке, щось, що відбулося давно і з чим можна стикнутися лише на сторінках підручників або у музейних коридорах. Та є місця, де історія оживає, надихає і продовжує жити.
Щовесни на межі Тернопільської і Рівненської областей збираються молоді націоналісти, аби протягом 60 годин позмагатися за перемогу у найбільшій в Україні тереновій грі “Гурби-Антонівці”. Та це не просто змагання, як може здатися на перший погляд, уже 16 рік поспіль Молодіжний Націоналістичний Конгрес вкладає у цей захід більш глибокий сенс.
Адже саме на місці сучасного терену у квітні 1944 року відбувся найбільший бій УПА з військами НКВС. У нерівному та відкритому бою багато років тому в цих лісах зійшлися загони повстанців, сили яких разом із місцевими селянами становили неповних п’ять тисяч бійців, а в арсеналі було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. На стороні ворога було 5 бригад НКВС, а цe 30 тисяч солдат, з танками та підтримкою авіації. Під час операції повстанці були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. Під кінець сутичок загони були виснажені, та все одно безстрашно йшли у бій. Саме тому битва під Гурбами — один із боїв, де солдати УПА проявили неабияку безстрашність та міць. Популяризація цього бою серед молодого покоління і вшанування героїв є однією із головних цілей заходу.
Цьогоріч гра “Гурби- Антонівці” тривала з 28 квітня по 1 травня, зібравши три сотні молодих людeй з 20 рeгіонів України. За трохи більше ніж дві доби бeзпeрeрвної гри учасники встигли зануритися в повстанське життя з головою: відчути не лише дух боротьби, об’єднання спільною метою, але й зрозуміти, що таке партизанський побут.
Пліч о пліч з ідеєю, націоналістів завжди по життєвому шляху веде віра, тому невипадково першим, з чого розпочалось відкриття гри, традиційно були молитва та благословення священика. Співання гімну, розгортання прапорів та поділ на курені — все це притаманне нам і зараз, як колись упівцям.
Як колись визвольні змагання єднали українців зі всіх куточків України, так і тепер “Гурби-Антонівці” збирають молодь, яка є представниками різних регіонів нашої країни. Тож серед 300 гравців багато представників Харківщини, Сумщини, Луганщини, Миколаївщини, Одещини тощо. Тут ці люди мали змогу на собі відчути, що таке дух братерства та дружня підтримка, коли хтось готових розділити з тобою останню краплю води або вночі втекти від ворожого куреня.
Цього року, як і 74 років тому Шумські ліси стали місцeм, дe триває боротьба і гартується характeр. Учасникам доводилося застосовувати всі свої найкращі якості, а часом – розвивати нові необхідні. Ті години протистояння часто наповнені важкими рішеннями і переломними ситуаціями, коли людина здатна перестрибнути саму себе на кілька голів вище і зробити те, на що, здавалося, не була здатна. Це місце вишколює людину: вже з перших хвилин гри воно шукає в людині внутрішній стержень, який або стає лише міцнішим або швидко ламається.
З впевненістю можна сказати, що “Гурби-Антонівці” – кузня лідерів, які здатні гуртувати навколо себе однодумців і втілювати в життя суспільні зміни. Це довела Революція Гідності: учасники теренівки одними з перших сформували сотні Самооборони Майдану, зокрема 14-ту, яку російська пропаганда назвала “найзгуртованішою”. З початком війни, частина учасників гри пішла на передову, інші — заснували волонтерську мережу “Вільні Люди”.
Цьогорічна гра відзначилася неабиякою динамікою та несподіваним завершенням: незважаючи на те, що більшість часу лідерські позиції займав курінь Левів, в останню ніч Вовки змогли обернути хід подій в інший бік. Особливістю гри також став той факт, що прапорів курeня Лeвів до кінця гри противники так і не змогли знайти.
Вже наступного року вся країна відзначатиме 75 річницю з нагоди цього бою, який став прикладом бойової звитяги вояків УПА. Тому наша спільна мета — піднести пам’ять про цих героїв на високий обеліск слави, ясне світло з якого освітлюватиме нам шлях у майбутнє!
Христина Паламар, інформцeнтр МНК
