Всього кілька днів тривала поїздка до Німеччини українських ветеранів російсько-української війни Дениса Місяця, Давида Юнга і його дружини Наталії, запропонована київською організацією «Благодійний фонд «Титанові». Мета – привернути увагу світового суспільства до наслідків агресії росії проти України, реабілітації поранених, високого протезування кінцівок, а також застереження країн від вторгнення ворога на території суверенних держав. Бо, як відомо, чужа біда не завжди є чужою.
Гості з Києва побували у містах Айхштет, Ульм, Гайльбронн.
Зустріч із гостями, які уже були у Айхтеті, для нас, Анастасії Козак, голови Німецько-Українського Товариства Гайльбронну, мене, другого заступника голови товариства, Анни Федоренко, заступника скарбника товариства, відбулася в Ульмі, біля поховання Івана Багряного, великого українця, поета, драматурга, прозаїка, політичного діяча. До нас приєдналися ті захисники, які лікуються у цьому місті.
Біля пам’ятника згрупувалася місцева громада та українці, які тимчасово проживають у місті. Модератором зустрічі була Анастасія Козак. Звучала музика у виконанні скрипалів Олександра Климася і його доньки Олександри. Моя розповідь була короткою: «Всього 57 років життя подарувала доля письменнику із Охтирки Іванові Лозов’ягу. Ми його знаємо як Івана Багряного. Псевдонім Багряний, який обрав для себе борець за справедливість, є символом революційних настроїв. Письменник встиг подарувати книги – великий інтелектуальний спадок.
Не знаю, де тато взяв книгу «Тигролови», що я намагалася осягнути у юнацькому віці. Тільки пізніше зрозуміла, що то було життя письменника і політичного діяча під прізвищем головного героя Григорія Многогрішного. Автор розповідає про вплив сталінського терору на долю українського народу. Кожен з його романів – це супротив проти режиму, який не давав жити і дихати українському народові. Кожен рядок – глибока історична правда. Роздуми про кайдани, накинуті на Україну російським диким плем’ям, відчуваємо і сьогодні.
Біля могили Івана Багряного дякуємо письменникові за те, що ще минулого століття він відкривав нам правдиві сторінки історії, привертаючи увагу до справжнього ворога.
Схиляю голову перед пам’яттю великого творця і духовного літературного вождя, який не продався більшовизму впродовж всього життя і своїми книгами боровся за нас з вами за Україну».
Давид Юнг мав також коротку промову, розповівши про те, що прибули до Німеччини, щоб зустрітися з добропорядною німецькою аудиторією і розповісти про ті жахи, що творять убивці в Україні.
Цю тему продовжила Анна Федоренко, чоловіка якої вбили на війні.
Короткі промови були і біля пам’ятника депортованих 1939-1945 років. В Ульмі відвідали поранених захисників, які проживають у готелі.
Олександр Климась, музикант і громадський діяч, записав моє інтерв’ю з військовими, щоб у майбутньому створити документальний фільм.
Другого дня у Гайльбронні гостей з України чекала в ратуші Агнес Крістнер, мер міста з питань освіти, культури, переміщених осіб. Атмосферу тепла і довіри було створено з перших хвилин спілкування. Ветерани війни Давид Юнг і Денис Місяць подарували господині кабінету особливий календар з інформацією про військових які втратили кінцівки в результаті нав’язаної росією війни. Мета цього проєкту – привернути увагу суспільства до проблем протезування військових з високими ампутаціями, а також допомогти фінансами українському Реабілітаційному Центру «Титанові». На фото військові, не у формі, представлені в образі елегантних джентльменів.
Тема війни в Україні домінувала на зустрічі ветеранів з представником влади. Чоловіки розповіли про жахи, що творять рашисти в Україні, про поранених побратимів, які очікують допомогу, подякували за підтримку українців німецьким народом, за високотехнологічні протези, що виготовляються спеціалістами країни. Пані Наталя, як мама двох дітей, розповіла про великі стреси від війни, від пережитого у статусі біженців. Цю тему підхопила пані Агнес, бо вона також є переселенкою. Вона висловила стурбованість поведінкою агресора путіна, який зажерливо позирає на країни Євросоюзу. Запевнила, що Німеччина не зійде зі шляху допомоги Україні.
Жінка, на прощання, тепло обійняла тих, хто став щитом для Євросоюзу.
Цей день був наповнений ще трьома важливими подіями. Про кожну з них розповім по порядку. По дорозі до ортопедичного центру, показали гостям центр міста.
Ми, члени правління НУТ та гості з України, відчували, якими поглядами супроводжують зустрічні наших ветеранів. В їхніх очах не тільки співчуття, а й тривога, бо війна стоїть на порозі не тільки Німеччини.
Однак ми йшли до своєї мети – однієї з відділень фірми Ottobock, що протези. Вона знаходиться в ортопедичному магазині взуття. Нас зустріла директор, привітна німкеня. Показали приміщення, де розташовані протезні сучасні майстерні. Високофункціональні протези оснащено електронікою, керувати якими допомагає додаток у телефоні, де можна переключати його функції. Людина підлаштовує його під себе, тобто під свою діяльність: плавання, біг, їзда на велосипеді, тощо.
Директор познайомила з фахівцями. В розмову вступили військові. Давид має протез цієї фірми. Він досить дорогий. До придбання приєдналися волонтери. Виробники розповіли, що протез складається з дорогих металів, із застосуванням титану, карбону. В усьому допомагає електроніка, яку німці отримують з Австрії. На відкриття сітки подібних закладів в Україні, сподіваються військові, аби отримувати допомогу. побратимам. До того ж, не вистачає спеціалістів. Щоб ними стати, потрібно пройти навчання до трьох років. Тим не менше, українці взяли координати підприємства. Таким чином легше буде налагоджувати контакти.
Вдячні Анастасії Козак за організацію зустрічей, за переклад. Вона стала місточком між людьми, які прагнули таких зустрічей. Українці хотіли нагадати про те, що війна триває і носить дуже тяжкі наслідки. Допомога потрібна потужною зброєю.
Обід і короткий відпочинок. А вечором зустріч за круглим столом, який я модерувала.
Слухали розповіді Давида Юнга і Дениса Місяця про своїх побратимів з пошматованими долями. Як їм зараз живеться, скільки зусиль докладають, аби здолати своє фізичне каліцтво, і як їм допомагає духовність і високі ідеали захисту України. Наші нові знайомі є втіленням надзвичайної мужності, витримки, прикладу. Піднімалися на Говерлу, змагалися на човнах, завдяки протезу німецького виробництва,. Ось які сильні духом наші герої. Нас не зламати, бо йде боротьба за правду, за свій народ, за майбутнє і сьогоднішнє України!
Розповіді Дениса, Давида і його дружини Наталі були на стільки справжніми, що ми не втримували сльози.
Ми ж, розповіли ветеранам про допомогу, яку розпочали заздалегідь Члени громади НУТ, написали листи до кількох політичних і громадських діячів про фінансову і матеріальну допомогу. Отримали 40 адрес, за якими можемо звернутися для отримання інвалідних крісел, роляторів і милиць. Працюємо у цьому напрямку.
Я з радістю подарувала гостям власну книжку «Пустеля. Голодомор. Український південь» видавництва креативна агенція «Артіль».
Ось таким був насичений цей день. Наступний – ніс також заряд духовності. Цього разу ми побували у бібліотеці Гайльбронну. Тут наші захисники отримали з рук Анастасії Козак у подарунок книгу Анастасії Дмитрук «Очі Маріуполя. Українські супергерої. Азовсталь». Таку ж книжку з автографами славних захисників передали бібліотеці.
Прощання з героями було зворушливим. Попереду у них дорога майже дві тисячі кілометрів. Ми побажали гостям з Києва небесних оберегів на шляху до перемоги.
Віра Марущак,
письменниця, журналістка
