Автори: Голова МНК Соломія Фаріон, Вишкільно-кадровий референт Андрій Федорняк
Останній місяць Правобережну Україну накрила хвиля рішень місцевих органів влади про використання під час урочистостей державного синьо-жовтого стяга та червоно-чорного прапора. Такі дії міських та обласних рад є реакцією на прийняття польським сеймом змін до закону про Інститут національної пам’яті Польщі. Закон передбачає заборону пропаганди бандерівської ідеології та кримінальну відповідальність за заперечення “злочинів українських націоналістів”.
Чи позитивними є такі тенденції? Які переваги та загрози несуть такі дії? І чи допоможе червоно-чорний прапор депутатам міськради при прийнятті рішень керуватись національними інтересами та інтересами громади? Розмірковування на ці та інші питання нижче.
Спочатку трохи історії. Синьо-жовта барва прапора використовувалась на українських землях ще в період Русі, а згодом траплялась в козацьких хоругвах. У XX синьо-жовтий прапор був державним Української Народної Республіки (1918-1920), Карпатської України (1939), Української Держави (1941) та став державним прапором незалежної України у 1991.
Червоно-чорний прапор є прапором революційної ОУН, затверджений у квітні 1941 року. Члени ОУН та бійці УПА активно використовували як червоно-чорний, так і синьо-жовтий прапор, а також одразу обидва.
Символізм. Проте прапор – це не просто історичний артефакт, а в першу чергу символ, який позначає ідеї та передає певні смисли та емоції. В націоналістичному русі незалежної України червоно-чорний прапор став асоціюватись з продовженням традицій національно-визвольної боротьби, безкомпромісністю та відстоюванням державності та національних інтересів, в той час як синьо-жовтий став сприйматись як символ патріотизму, любові до свого краю та народу, а також як символ державної влади. Дії «української» влади часто йшли всупереч інтересам української нації та держави. Тому процес вихолощення змісту державної символіки був доволі закономірним. Більшовики схоже намагались зробити зі сприйняттям інших українських національних символів – вишиванки, Шевченка, калини, української пісні та ін. До речі, їм це непогано вдавалось.
Бандерівське як мейнстрім. Революція Гідності та російсько-українська війна стала поштовхом для зміни суспільних настроїв українського суспільства. Природній процес, що з поширенням ідей та настроїв в суспільстві почала поширюватись і символіка. У 2014 році відбувся стихійний виплеск патріотизму – всюди вивішували синьо-жовті прапори, з’явилась масова мода на одяг з українською символікою, почався процес фарбування всього, що можна в синьо-жовтий колір – парканів, мостів, стовпів. За цим, на нашу думку, стоїть усвідомлення більшістю суспільства власної ідентичності, окремішності від пострадянського простору.
Сьогодні, хоч і в менших масштабах, схоже відбувається із червоно-чорною символікою, націоналістичними гаслами та постатями Бандери, Шухевича, Коновальця та інших націоналістів-революціонерів. Події останніх п’яти років дали змогу значній частині українців зрозуміти необхідність боротьби за свою державу, відстоювання національних інтересів, навіть якщо це комусь не подобається чи викликає протидію. Разом зі зростанням популярності ідей бандерівців іде й популяризація нашої символіки.
Як не парадоксально, часто можна почути нарікання на таку ситуацію в націоналістичному колі. Ще б пак. Раніше червоно-чорний прапор та інша символіка була чітким орієнтиром, за яким можна було ідентифікувати своїх однодумців, а зараз навіть колишні регіонали вітаються гаслом «Слава Україні». Колись 14 жовтня було святом для горстки ідеалістів, а тепер для частини суспільства це додатковий привід випити чи подарувати шкарпетки та одеколон.
Але насправді приводу для нарікань немає. Те, що бандерівська символіка стає модною, свідчить що наша ідея йде в маси. А це дуже класно. Інша справа, що логічний зв’язок між обсягом та змістом поняття ніхто не скасовував. Чим більший обсяг охоплює певне поняття, тим менший зміст воно має. Це природно, хоч часом і сумно, що поведінка пересічного «обивателя» буде дуже значно відрізнятись від дій адептів ідеї. Як і те, що саме людина вкладає в цю ідею. Та це не підстава боятись поширення наших ідей та символіки в маси. Саме популярність націоналістичних ідей і охоплення широких мас було в основі сили та впливовості ОУН в 1930-1940 роках.
Символіка як замінник характеру. Проте в цій ситуації існують також певні небезпеки. Одна з них — підміна понять і вихолощення змісту нашої ідеології, намагання відсутність змісту заповнити яскравою формою. Коли націоналістичними називаються дії, суперечні націоналістичним цінностям, а націоналістами називають себе люди, далекі від націоналістичних ідеалів. Адже за наріканнями на популярність символіки може також стояти й страх втратити унікальність. Бо раніше вважати себе націоналістом можна було не так на підставі власних якостей чи дієвості, як просто одягнувши футболку з Бандерою чи вивісивши червоно-чорний прапор. А тепер, коли символіка набирає популярності в масах, доводити свою націоналістичну позицію потрібно власними вчинками.
Звичайно, поки що ще є альтернатива, як залишатись націоналістом, не живучи за націоналістичними принципами — обвішати цією символікою все що можна, голосніше кричати на марші, на співбесіді на роботу запитувати у потенційних підлеглих Декалог чи 44 правила життя напам’ять. Чи визначати, хто більший націоналіст в залежності від того, хто де святкував 1 січня — в себе вдома чи в Старому Угринові. Але з часом все стане на свої місця, бо бути націоналістом — це в першу чергу діяння в інтересах власної нації та держави. Визначальним є те, чим ти керуєшся під час прийняття рішень, які твої пріоритети та реальні досягнення. Бо можна в кабінеті під пильним поглядом Бандери брати хабарі наприклад за просування інтересів російського бізнесу. Чи дерибанити власність місцевої громади, не забувши при цьому пару гривень “пожертвувати” на допомогу військовим чи пам’ятник Шухевичу.
Зневага державної символіки і її заміна націоналістичною. Коли людина починає вважати, що державний прапор, то недостатньо патріотично та нейтрально, то це вже проблема тої людини. Якщо ж проаналізувати життєву ціль, мету Є. Коновальця, С. Бандери, Р. Шухевича, Я. Стецька, В. Кука та компанії [ОУН та УПА], можна впевнено сказати, що цією метою була — Українська Самостійна Соборна Держава під “синьо-жовтим прапором свободи”. Їхні методи боротьби, червоно-чорний прапор — були лише інструментами для здобуття цієї мети. Важливо всім нам пам’ятати: революція робиться не заради революції, боротьба не заради боротьби, націоналізм не заради націоналізму, червоно-чорний прапор не виключення…Українські націоналісти всіх часів боролися за синьо-жовтий стяг, який здобували під прапором червоно-чорним боротьби, бо не мали вони тоді України як незалежної держави, їхня Україна була тільки в їхніх мріях та серцях.
Сьогодні, маючи незалежну державу, маючи свій синьо-жовтий прапор, за який вмирали тисячі українців ми вкотре повертаємось до цієї “боротьби заради боротьби”, скочуємося на той маргінес. Сьогодні маємо берегти те, що в нас вже є — синьо-жовтий прапор на кожній державній будівлі. Сьогодні потрібно вкладати в зміст нашого прапора не тільки “шароварщину”, “калину”, “бюрократію”, — сьогодні нашим завданням є перейняти той зміст боротьби, подвигу, звитяги, непіддатливості, відваги червоно-чорного прапора в наш синьо-жовтий. Потрібно наповнити його цим новим змістом… Це не означає, що бандерівський прапор не потрібно використовувати, для кожного з них знайдеться своє місце в нашому русі.
Підміна змісту формою. Найстрашніше — це переплутати справжню мету із зовнішніми атрибутами. Сумніваємось, що Бандера був би щасливий від червоно-чорного прапора на всіх будівлях…Найбільшою його мрією була Сильна Україна: без корупції, без лжепатріотів, без кумівства…Україна з сильною економікою, сильною армією, професійною медициною, багатими жнивами, щоб українці були господарями на своїй землі, стали суб’єктом міжнародних відносин та здобули своє місце під Сонцем на грані двох Світів!.
А патріотам і націоналістам, радимо не за формою бігати, а за суттю…Думати не як прапор вивісити, а як реформи провести в тій чи іншій сфері суспільного життя, нове робоче місце створити — щоб потім ті же патріоти не їхали в Польщу на ягоди, дитину свою, родича, сусіда, знайомого – виховати! Ось ці речі будуть найкращою відповіддю абсолютно всім ворогам і друзям — Успішна Україна. Як говорив Зенон Коссак: “Жийте культурою суті, а не культурою форми, чи радше культурою форми, що є виявом суті”.
