Оксані судилося бути донькою сподвижника Симона Петлюри. Її батько Константин Бризгун 1917–1918 років був лікарем Богданівського полку, 1939-го допомагав будувати молоду державу в Карпатській Україні. Оксанин дядько хорунжий Армії УНР Михайло Бризгун поліг за Україну 1920-го. 1919 року Симон Петлюра зорганізував Місію Українського Червоного Хреста з евакуації полонених українців – вояків царської армії – з табору в німецькому Нойгаммері. Лікарі Константин і Людмила Бризгуни поїхали з Місією. Члени Місії замешкали поблизу в місті Заґан. Тут у родині Бризгунів народилася донька Олександра, пізніше дитяча письменниця Леся Бризгун-Шанта. Коли Місія з полоненими була на шляху в Україну, Леся захворіла, і батьки мусили 4-місячну дитину віддати до шпиталю у Відні. Місія відбула, в Україні прийшов більшовизм – родина Бризгунів вирішила перечекати неспокій в Чехословаччині, звідки з огляду на політичні обставини додому повернутися не змогли.
Молодша донька Людмили і Константина Бризгунів Оксана прийшла у світ у Гуменному – у Східній Словаччині, що була частиною Закарпаття. Пані Оксана тішиться, що народилася на українській землі! Тато працював військовим лікарем. Щоб відкрити приватну канцелярію, мусив нострифікувати. У Братиславі в Університеті Коменського здобув чехословацький диплом та покликав сюди родину на початку 30-х років. У цьому місті осіло багато емігрантів – переважно колишніх Січових Стрільців та вояків і членів УГА, котрі одружилися зі словачками та німками, бо українських дівчат тут не могли зустріти. Тато Оксани був одним із засновників та багато років головою “Просвіти” – філії Ужгородської, очолював і Допомоговий Комітет Студентам – у Братиславі студіювало багато молоді із Закарпаття. На переконання «просвітян» Людмила Бризгун навчала дітей, серед котрих були і її доньки, у недільній “Українській Школі”. Після уроків збиралися на пластові сходини, учні створили гурток “Котенята”. Оксана та її старша сестра стали активними пластунками. Діти поміж собою говорили українською мовою, вбиралися в народні строї, влаштовували День Матері, Свято Тараса Шевченка, Ялинку: читали вірші, ставили п’єси, співали колядки, танцювали, мандрували в «Малі Карпати», на узбіччі яких лежала Братислава. Провідницею кілька років була Людмила Бризгун. Їй присвоїли пластове псевдо «Сова». Батьки пластунів на ознаку вдячності подарували провідниці кришталеву сову, яка донині нагадує Оксані її, сестрине і мамине братиславське пластування. Константин Бризгун очолював Пластприят. Оксана та її сестра Леся бачили, як удома на циклостилі тато зі своїм помічником студентом медицини Віталієм Петрівським друкували власний пластовий журналик “М’яв”. Один примірник Константин Бризгун привіз до Канади, Оксана передала це число до Пластового Музею в Клівленді в США.
Як наприкінці Другої Світової війни фронт наблизився до Братислави, родина Бризгунів змушена була рушити на захід у вільний світ. Спершу прибули до Німеччини, пізніше оселилися в таборі для переміщених осіб у Реґенсбурзі. Оксана знову стала пластувати. Скінчила матурою ґімназію, студіювала музику в Мюнхені. Дівчина поглиблювала знання і любов до української пісні, національних звичаїв, народної вишивки.
Шлях родини проліг за океан – із німецького Бремена до канадського Галіфакса. У Торонто Оксана Бризгун здобула вищу освіту на педагогічному відділі музичного факультету Університету (відділ фортепіано зі співу та гри на фортепіано) – диплом ARCT у Консерваторії. Довгі роки навчала музики у своїй приватній студії і в престижній школі St. Michael’s Choir School. Тричі обрана головою Асоціації Онтарійських Реєстрованих Учителів Музики – ORMTA.
Була активною в Пласті, головою Мистецької Ради Комітету Українців Канади, довголітньою членкою Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади, відділ при церкві Святого Миколая в Торонті. Фаховість і талант Оксани Соколик гідно пошановані – вона отримала перемогу в ХІІІ Літературному конкурсі СФУЖО імені Марусі Бек.
Оксана Бризгун-Соколик під час промови на пленарній сесії
Генеральної федерації жіночих клубів. США, Сент-Пол
Фото надане авторці статті пані Оксаною Бризгун-Соколик
1955-го Оксана Бризгун одружилася з Ярославом Соколиком – як Генеральний секретар Світового Конгресу Українців він щиро прислужився тому, аби Україну було визнано у світі, і Канада стала другою державою у світі та першою державою за океаном, що визнала Незалежність України. Коли 1980 року СКУ та СФУЖО – палкі поборники Незалежної України – проголосили «Світову Декаду Української Родини», яка закінчилась 1990 року, незадовго до Міжнародного року сім’ї ООН 1994-го, то Комісію Декади Української Родини очолила представниця СФУЖО Оксана Бризгун-Соколик. Пані Оксана завжди відстоювала високі моральні цінності християнської родини, плекаючи її український дух та борячись проти асиміляції в англомовному світі.
1992 року Оксана Бризгун-Соколик стала головою Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. 1997-го пані Оксану було вдруге переобрано на цю високу посаду. Велика подія в історії світового українського жіноцтва – Перша спільна міжнародна конференція «Українка й Демократія», організована 1993 року в Києві Оксаною Бризгун-Соколик разом із головою Союзу українок України Атеною Пашко.
Пані Оксана щиро відгукнулася на запрошення Ліги українських меценатів – організаторки щорічного конкурсу з української мови, названого після відходу в засвіти його ініціатора Петра Яцика ім’ям великого доброчинця, і СФУЖО стала однією зі спонсорів нагород переможцям змагання юних знавців рідної мови.
Пані Оксана щиро опікувалася виходом у світ книжок українською мовою. Коли Оксана Бризгун-Соколик була у СФУЖО Виховною Референткою, однойменна комісія випустила у світ книжечку “Українські народні звичаї в сучасному побуті” про свята й обряди, традиційні рушники. Під час головування пані Оксани СФУЖО видала кілька книжок: отця Роже Аллю «Анна Ярославна – Королева Франції» (переклад з французької – д-р Марія Струтинська); «Нескорена Берегиня» – долі жінок- совєтських в’язнів; Антоніни Демчини «Зі Сходу на Захід» – біографія остарбайтерки; «50-ліття СФУЖО 1948–1998»; Збірник «Українські музеї, галереї, збірки в західній діаспорі» – інформативний довідник, а також «Говорить четверте покоління. Голод 1933 моїми очима» та «Чорний біль Чорнобиля» – праці, відзначені нагородами ХХІV і ХХV Літературних Конкурсів СФУЖО імені Марусі Бек для дітей та молоді.
Як голова СФУЖО і друга заступниця Президента СКУ Оксана Бризгун-Соколик побувала в усіх країнах, де працюють складові організації СФУЖО, допомогла зорганізуватися жінкам в Естонії, Польщі, Чехії, Швеції. Пані Оксана як голова СФУЖО і заступниця голови Української Всесвітньої Координаційної Ради ввійшла до складу організаційних комітетів з підготовки ІІ і ІІІ Всесвітніх Форумів Українців у Києві та з відзначення річниці Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. На честь свого золотого подружнього ювілею Оксана і Ярослав Соколики фінансово підтримали видання книги свідчень очевидців Голодомору “Свіча Пам’яті”. Оксана Бризгун-Соколик – єдина українка, котра за поданням СФУЖО 2007 року серед представниць сімох націй за працю в суспільстві Канади одержала нагороду «Person‘s Day Award» Канадської Жіночої Організації Women‘s Intercultural Network, у якій співпрацюють над жіночими проблемами представниці різних національностей і віровизнань. Фільм «Традиції і перехід», у якому нагороджені оповідають про своє життя і проблеми після приїзду до Канади, School Board Онтаріо прийняв для презентації у вищих класах як приклад старших успішних жінок для дітей. Звертаючись до учасників урочистостей з нагоди нагородження, пані Оксана торкнулася питання торгівлі жінками, яке СФУЖО понад 10 років тому була порушила на Форумах ООН у Нью-Йорку та Києві, а також торкнулася питання трагедій українського народу – Великого Голодомору і Чорнобильської катастрофи.
Оксана Бризгун-Соколик (у центрі) на відкритті VIII Конгресу СФУЖО
з Джон Ауґустін – міністеркою Канади (зліва)
та Іриною Голубєвою – головою Національної ради жінок України.
Канада, Торонто
Фото надане авторці статті пані Оксаною Бризгун-Соколик
Почесна голова СФУЖО Оксана Брузгун-Соколик і сьогодні віддано служить Україні. В її палкому українському серці є місце глибокої шани мужності лицарів Майдану та подвигові кращих синів і доньок України, хто нині героїчно захищає рідну землю від російських окупантів.
Пані Оксана Бризгун-Соколик відома благодійністю для українських солдатів, для їхніх родин.
На Святі Героїнь 2016 року Комітету Українок Канади, відділ Торонто, до 125-ліття першого поселення українців у Канаді пані Оксана як головна доповідачка присвятила щирі слова долям своїх попередниць – українських жінок-піонерок, матерів, їхній жертовності в тому, щоб пережити невимовні труднощі тяжких початків у Канаді, зберегти родину, віру і культуру та працювати на розквіт Канади. Оксана Бризгун-Соколик вклонилася великим українцям козацької доби в державному Музеї гетьманства в Києві – у дарунок президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль вручив пані Оксані книгу про діячів УНР. Віддала шану письменникові й публіцисту Уласові Самчуку в Національному університеті «Острозька академія» – тут здійснено публікацію творів Уласа Самчука, що дає надію на перевидання в Україні повної його збірки. Пані Оксана і її дружина світлої пам’яті Ярослав Соколик як близькі знайомі родини Уласа і Тані Самчуків стали виконавцям їхнього заповіту – розпорядниця спадщини Уласа Самчука Оксана Бризгун-Соколик отримала нагороду за ініціативу проведення і фінансування Всеукраїнських конкурсів для студентської та учнівської молоді, як наприклад «Рідна мова в контексті творчості Уласа Самчука (герменевтичний аспект)».
За віддану працю та вагомий особистий внесок у відродження України Указом Президента України Оксану Бризгун-Соколик нагороджено орденом княгині Ольги. Почесна членка Організації Українських Жінок у Великій Британії та Союзу Українок Америки, Оксана Бризгун-Соколик за свою багатогранну працю була удостоєна медалей Святого Володимира СКУ, Верховної Ради України, Golden Jubilee Medal Королеви Єлизавети ІІ, НУ «Острозька академія». Ім’я Оксани Бризгун-Соколик вміщено в книгах «Who is Who of Canadian Women» 1997-го, “The World Who’s Who of Women” Cambridge, England та «Canadian Who is Who» 2001 року.
Серед видатних жінок діаспори з нагоди 70-ліття СФУЖО Почесна голова СФУЖО Оксана Бризгун-Соколик нагороджена відзнакою “Берегиня українського роду”. Щоденною жертовною відданістю пані Оксана Бризгун-Соколик служить Україні, її свободі та єдності, розвою руху українського жіноцтва у світі та світового українства.
Валентина Шемчук
заслужена працівниця культури України,
членкиня Національної спілки журналістів України
та Союзу українок Америки,
лауреатка премії імені Панаса Мирного
Поклик маминих квітів
Пані Оксані Бризгун-Соколик
до ювілею
Закосичене поле
В маків цвіт пурпуровий –
Поклик маминих квітів,
Далиною зігрітих!..
Шепіт вій волошкових –
Гомін рідного слова…
Тихий берег любові –
Обрії полинові…
Пошуг ввись соколиний
Сподіванням полине –
Серпик-слід заясніє
Чистим німбом надії…
Спрагло п’є-боре вітер
Трунок гойного літа –
«Полечу із тобою
Над Дніпро я думкою:
У березовім гаю
Причаститись розмаю…
Прохолодою м’яти
Хату білу клечати…
Оберегами долі
Оповити тополю…
Пригорнути калину –
Пресвяту Україну!..»
Валентина Шемчук
м. Скрентон, Пенсильванія
21 жовтня 2022 року
