Після двох років складної роботи, роботи в умовах неоголошеної війни, тяжкої економічної кризи, загрози реваншу з боку прибічників режиму Віктора Януковича, Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк добровільно склав повноваження Голови уряду, надавши можливість почати роботу тим, хто заявляв, що у них це вийде краще.
Без сумніву, попри прорахунки, Кабінетом Яценюка та тими силами, які його підтримували, було зроблено немало: зокрема, це й побудова українського війська практично з нуля, й успішний опір агресору, і закріплення європейських та євроатлантичних прагнень України, й реформи вищої освіти, й поява нової поліції, і дерегуляція економіки, і реструктуризація зовнішніх боргів, і закладення фундаменту енергетичної незалежності (взимку 2015-2016 рр. Україна вперше обійшлася без російського газу), і проведення децентралізації, й антиімперська політика по відношенню до Росії, і сприяння в проведенні декомунізації та визнання національних героїв тощо.
Але ситуація, помножена на особисті амбіції окремих політиків, змусила голову уряду відійти убік, аби не провокувати нові торги, розбірки та погіршувати ситуацію в країні, якою в будь-який момент могла б скористатися путінська Росія.
В світлі цих подій Організація Українських Націоналістів (бандерівців) наголошує, що якщо предмет торгів – це лише політична фігура Яценюка, а не шлях позитивних змін, не проведення необхідних якісних реформ та зміна методів побудови новітньої України, то це означає лише одне: політична еліта, яка несе відповідальність за долю країни після Революції Гідності, не здатна впоратися зі своєю місією.
Фактор війни і постійна загроза нового вторгнення з боку Росії має згуртувати не лише суспільство, але й урядовців, депутатів, чиновників місцевого рівня. Поки ж ми не бачимо того діалогу, а лише чуємо розмови на підвищених тонах, самовихваляння окремих політиків та взаємні звинувачення.
В ювілей 75-річчя Акту відновлення української держави та ІІ Великого Збору ОУН (б) варто виснувати уроки нашої історії. Несконсолідованість, надмірні амбіції та бажання переставляти гравців на політичній шахівниці, не міняючи при цьому правил гри, призводили незмінного до одного – до втрати Україною незалежності внаслідок агресивних дій північного сусіда. І тоді, коли ОУН (б) разом з українським народом витворила найпотужніший повстанський рух в історії 20-го століття, деякі «патріоти на словах» воліли одразу виїхати подалі з України. або стали колаборантами. Сьогодні знову гостро постає питання: «Хто візьме на себе відповідальність за майбутнє України?»
Тому ОУН (б) закликає Президента, парламент і міністрів в новому уряді не вдаватися до дрібних міжпартійних торгів та взаємопоборення, звинувачуючи в тимчасових невдачах попередників, не ламати огульно все те, що із великими труднощами було збудовано, а взяти на озброєння все те добре, яке вдалося здійснити, і почати втілювати державотворчі реформи в життя, керуючись виключно національними інтересами для добра української нації та захисту і розвитку української держави.
Провід ОУН (б)
