7 серпня ввечері й повторно 8 серпня вранці на каналі ТЕТ йшла приторна совєцька агітка «Кубанские казаки» (кіностудія «Мосфильм», режисер Іван Пир’єв, 1949 р.). Дивитись це надумане дійство з колгоспами-мільйонерами, кінними скачкамия, бравими героями-орденоносцями і хлопцями в черкесках і кубанках на знищеній Голодомором 1932-1933 років землі було вище моїх сил. До того ж, з екрану звучала російська мова. І це на переважно українській Кубані Не рятувала ситуації, загалом, мила Клара Лучко і ліричні, знову не українські пісні. Не дивно, що навіть Нікіта Хрущев на ХХ з’їзді КПСС звинуватив цей фільм у лакуванні дійсності й він надовго щез з екранів. А тепер його витягли й привчають українського глядача в час війни до «руського мира». І хто відповість за цей злочин? Канал ТЕТ, Держкомтелерадіо чи колишній МінСтець?
Суть злочину розкриває кілька цитат із книжки «ПУМА-Дромедар. Абвер. Частина ІІ. Три Кримські й Північно-Кавказька катастрофи Червоної армії 1941-1942 років. – Тернопіль: Мандрівець, 2015. – 312 с.
«Під час колективізації та голоду на Кубані москалі вивезли Миколу Біломаза і його батьків у степи Калмикії. Батьки там і загинули… Козаків висилали з Кубані, морили голодом, розстрілювали, вони тікали в степи, в гори і відбивалися від москалів, як від сарани. До станиці Миколи прислали людей з Вологди і вони не вміли обходитися з кубанською землею. Пізніше вологодцям наказали надягати козацькі однострої і грати роль козаків. З таких людей згодом створили козацькі полки, дивізії та корпуси».
«Наприкінці листопада 1932 року повстала проти совєцької влади станиця Тихорецька на Кубані. Кілька днів погано озброєні козаки мужньо відбивали атаки карателів – регулярних частин Червоної армії. А ті використали для придушення повстання артилерію, танки й навіть бойові гази… Це був не бій, а старовинна битва з нерівними полчищами китайців, курсантів-кацапів і просто справжніх чортів (сайт Міхаель Віттман)».
Частина бравих кубанських козаків на службі у Вермахті. 1942 р.
«Через кілька років після виходу на екрани фільму «Кубанские казаки» з нашого старого «Телефункена» лилася піднесено бадьора хорова пісня «По берлинской мостовой кони шли на водопой. Шли, потряхивая гривой, кони-дончаки…». В черговий раз заверещали, підкреслюю, заверещали приспів: «Ка-за-ки, ка-за-ки! Едут, едут по Берлину наши казаки…». Я не витримав і сказав, не звертаючись ні до кого: «Чого вони так кричать». А мій дядько Демид, колишній підполковник Армії УНР, автоматично відповів мені, що дуже багато донських і кубанських козаків воювали в Німецькій армії. Звичайно, відразу замовк, під настороженими поглядами мами і тітки».
Ярослав Середницький, автор 5 книжок з історії Українського війська
