Напередодні 200 літного ювілею народження Шевченка, здійснився сон нашого Вічного Революціонера, Івана Франка. Каменярі в переддень великих роковин, віддали найбільшу честь Великому Кобзареві. Наповнені ‘духом що тіло рве до бою’ який ‘рве за поступ, щастя й волю’ показали що ‘він живе, він ще не вмер’. ‘Боролися й побороли’! Нагнали ганебного президента розбійника. В першу річницю згадаймо та поклонім голови перед усіма каменярами Євромайдану!
Як колись, Україна надалі переживає злидні які описував Шевченко в поемі, Розрита Могила, ще 170 років тому. ‘Сплюндрована’ ненька з ‘запроданими степами’, ‘діти на чужині, на чужі роботі’. ‘Перевертні помагають москалеві господарювати, та з матері полатану сорочку знімати’. ‘Недолюдки Матір катують’, а ‘Мати ридає’. На Майдані Незалежності продовжено попередні зусилля дійти до обіцяної землі, та ‘Революція Гідності’ наново пробудила Україну та дала напрям на ‘путь до святої мети’.
Тривалий страшний сон Шевченка, сучасна ‘гранітна скала’, під якою стояли сотки тисячів каменярів ‘яких давив один страшний тягар’. Ніби на Божий наказ ‘лупали скалу’ з вірою що ‘призначено скалу цю розбить, всі як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло’. І ‘зимовий холод їх не спиняв, зносили труд, і спрагу, й голод’. На жаль, також зносили побиття, тортури, пролиття крови й смерть. В першу річницю поклонім найнижче голови ‘Небесні Сотні’ з вдячністю за посвяту й жертву.
Майданці ‘Каменярами’ стали- ‘рабами волі,на шляху поступу…І всі вірили що своїми руками, розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…і за нами прийде нове життя, добро нове у світ….І молота ніхто із рук не випускав..ішли в одну громаду скуті, святою думкою.’ На майдані тоді найсильніше билося серце України, та по всьому світу серця всіх українців одностайно билися з тим могутнім серцем.
Важко стримати сльози коли чується новий реквієм ‘Пливе Кача’, та коли перед очима з’являються знімки полеглих героїв, лютих днів Майдану. Сльози скорботи, бо жаль стратити хоробрих борців, розквіт України. Жаль їхних осиротілих дітей та овдовілих жінок. Жаль батьків і матерей які зазнали найбільший життєвий біль- поховати свою дитину. Лишили рідних братів і сестер та друзів. Горем опечалені також ми всі, бо ми діти однієї матері- Неньки України. Вони переживуть своїх катів в пам’яті народу. Вічная Пам’ять поляглим! Нехай з Богом спочивають!
Також жаль всіх побитих і ранених. Дав би Бог їм швидкого повернення здоров’я. Молимось за їхнє виздоровлення та реабілітацію.
Одночасно являються сльози радості й вдячності тому що Україна породила таких відданих синів й дочок, які ідучи в незнану путь, пліч о пліч підбадьорувалися кличем ‘Разом до кінця. Разом до перемоги.’ Даючи відсіч кровожадні владій вони забезпечили перемогу. Один священнник що благословив ранених і вмираючих зауважив що ‘Я не бачив в їхніх очах страху.’ Святе Письмо навчає що немає більшої любови ніж віддати життя за ближнього. Вони вірили що ‘Нехай наші голови за ваші будуть.’ Гордимося ними! Кожний цивілізований народ високо цінить таких лицарів.
Також з помилуванням треба ставитися до сімей загиблих міліціонерів, які оплакують своїх батьків, мужів та синів. Міліціонери, жертви жадоби вже бувшої влади, яка наказували їм ‘Нехай ваші голови за наші будуть’. Загинули вони ‘ні за цапову душу.’ Це доказом неморальності хижаків які тільки думають як вони можуть насититися, забезпечуючи свої інтереси життями своїх підлеглих. Доказує їхню зневагу до цілого народу, незважаючи хто вони, чи якою мовою вони говорять.
Головний замовник вбивств піде в забуття. Історикам України він лишиться тільки як ‘Кат Майдану’, зек і розбійник, який перетворив Україну в ‘печеру розбійників.’ Нехай здійсниться над ним прокляття Шевченкового Посланіє: ‘Чужі люде цураються, В хату не пускають, Свої діти, – як чужії, І немає злому, на всій землі безконешній веселого дому.’ Тільки його побратими, неморальні розбійники, дають йому притулок.
Ганьба також тітушкам і яничарам які допомагали владі провокаціями, поширенням брехні та всяким лихом що чинили. Соромно що такі люди на світі є, але в кожні країні є безсовісні жадні люди та кримінаьний елемент. Тільки зек міг таких винюхати щоб йому послужили. Доказ що тягне свій до свого. Головне, встановити 11-ту заповідь ‘Не допускай яничарів до влади, і лекше тобі буде на землі.’ Тих що причетні то побиття та вбивст, знайти та подати до судової відповідальності. Всі нетерпиливо чекають цього!
Набагато більше чим гордитися ніж соромитися. Лишаються в пам’яті:
священники які між двома фронтами молилися та закликали до злагоди, відправляли Богослуження, а пізніше благословили ранених і вмираючих, надихали вірою що ‘Блаженні голодні і спраглі справедливости, бо вони наситяться’;
дівчата які заквітчалися та чарували беркутів щоб впам’яталися і не були дикунами;
бабусі і дідусі яким в очах все палала надія кращого життя дітям та внукам; та їхні діти й внуки які поділали цю надію, й відстоювали на майдані;
медсестри, лікарі та перша поміч які доглядали всіх постраждалих ;
командири які організували та зберігали дисціпліну;
кухарки і інтенданти які готували й доставляли їжу й пиття;
донощики що заставляли харчі, паливо та все що потрібне було;
шофери які довозили та були учасниками автомайдану;
інженери які видумували всякий спосіб давати відсіч і опір без зброї;
передачі які з рук до рук доставляли каміння й коктейли молотова на фронт опору;
будівельники барикадів;
айтішники які координували комунікацію;
викладачі які навчали на майдані;
журналісти які описували й повідомляли, часто в небезпечних обставинах;
правозахисники які слідкували за арештованими та повідомляли світ про злочини влади;
промовці які інспірували та повідомляли з сцени;
артисти які на сцені виступали, підбадьорували й розважали;
депутати й політики з опозиції які виступали в Верховні Раді в обороні справи та перед світом повідомляли своїх та чужих ЗМІ;
учасники які часто приходили на майдан, надавали вагу акції та попертя й допомогу,
постійники майдану які ніколи не відходили;
борці які не жаліли своєю безпекою й в перших рядах ставили опір і давали відчіч, свято віруючи що ‘Хто борець той здобуває світ!’.
Всі вони діяли надію з минулого , ‘Разом нас багато-нас не подолати!’ Всі вони каменярі яким належиться поклін! Гордимося ними!
Крім учасників лишаються в пам’яті знімки, відеокліпи, та статті які показували й описували світовій події Євромайдану. Лишаються в пам’яті нові пісні, поезії та фільми якими будемо пам’ятати Євромайдан та які доказують велику творчість, культуру та духовність нашого народу.
Понад усе, Євромайдан змінив нас усіх. Ми вже не ті що рік тому були. Встали з колін на ноги! Як кажуть люди, ‘Шукали Європу-знайшли Україну!’ Відродження нам поможе перемогти в війні яку виповіла Москва.
Хоч почали ‘Каменярі’ лупати гранітну скалу, вона ще не розбита та залишки стоять на заваді на шляху до обіцяної землі. Хоч є новий уряд ще тривають старі проблеми, але тепер відновилася надія що буде поступ та реформа.
Історичний ворог України, Москва, напала на Україну та повторяються події Руїни 1657-1687 років, коли Москва сіяла розбрат між українцями. Лишилася приповідка що ‘Від Богдана до Івана-не було гетьмана.’ Ціль тоді була послабити Україну щоб її поневолити та котролювати. Сьогоднішна ціль та сама. Прийшов до влади новітний цар який відновляє царят та хоче відновити імперію. Як тоді- це не на користь росіян, але на корість збереження режиму який служить малі жадні еліті але не народу.
Слова Володимира Винниченка, з часів визвольних змагань майже 100 років тому, знов пригадують що ‘Вся історія відносин між Москвою та Україною від Переяславського Договору 1654-го року, з того моменту є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імени її не лишилось.’ Історична ціль Москви триває! Смертельна загроза триває! Боротьба продовжується та мусить завершитися нашою перемогою!
В поемі ‘Європа Мовчала’ Олександр Олесь в 1931-му р. писав ‘Коли Україна: за право життя з катами боролась, жила і вмирала…в нерівній боротьбі вся сходила кров’ю і слізьми стікала…в залізнім ярмі робила на пана і в ранах орала…криваві жнива зібравши для ката, сама умирала…життя прокляла і ціла могилою стала…ЄВРОПА МОВЧАЛА!’
Як часи змінилися? Тепер Європа вже не мовчить, але навпаки безперестанку говорить, але дуже мало діє. Сьогоднішна дія нарівнює минуле мовчання! На жаль, Америка подібно мало діє. Ось тут головне завдання діаспори. Зворушити західний світ до дії, до оборони України та тим чином до оборони самих себе та міжнародного права.
З нагоди річниці Небесної Сотні та завершення Євромайдану, поклонім голови перед усіма майданцями-каменярами! Поклонім голови перед новими героями бо вже до сотні приєдналися тисячі нових борців-героїв! Подивляймо хоробрість Надії Савченко-нової мучиниці! Молімся за упокій їх душ на панахидах та мовчазно в серцях! Нехай кожен в цей час проведе іспит совісті. Як я можу віддати належну честь та долучитися до боротьби за буття свого народу та України?
Застановімся в цьому іспиті совісті та подумаймо який наш народ щасливий що Бог післав нам пророків які здавна дають нам дороговказ. Вони не тільки описали долю України але також лишили повчальні слова щоб здійснити перемогу.
Слова Івана Франка в творі ‘Великі Роковини’ дають ідеї для роздумання, та на часі бо ми ще в році великих роковин Великого Кобзаря.
Революціонер питається:
‘Де нам взять Богдана? До великого моменту
Тільки ти придатний будь Будь готовий кожний з вас,-
На святе, велике діло! Кожний може стать Богданом,
Загартуй думки і грудь! Як настане слушний час.
До високого літання Мовиш: ‘Нині інші війни’,
Ненастанно пробуй крил, Ну то іншу зброю куй,
А Богдан прийде, як сума Ум гостри, насталюй волю,
Ваших змагань, ваших сил.Лиш воюй, а не тоскуй!
Кожний думай, що на тобі Кожний думай: тут, втім місці,
Мілійонів стан стоїть, Де стою я у вогні,
Що за долю мілійонів Важиться тепер вся доля
Мусиш дати ти одвіт. Величезної війни.
Та ж недаром пробудився
Український жвавий рід.
Та ж недаром іскри грають
У вочах тих молодих!
Чей нові мечі засяють
У правицях, у твердих,
Досі нас наруга жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім: ‘Ще на вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!
Сьогодні бачимо що багато воїнів живуть та вмирають тими словами! Сьогодні ми покликані жити прикладом ‘каменярів’. Молотів із рук не випускаймо! Хоч іще далеко до обіцяної землі, знов її видно над обрієм. Все пам’ятаймо як наші серця одностайно билися, які ми могутні ‘коли в одну громаду скуті, святою думкою’. По мірі можливості приєднаймось всі до боротьби! ‘Борімося-Поборимо!’
Ігор Брода Едмонтон, Канада 20-го лютого, 2015 р.
