Сьогодні я змушений підняти досить складну тему – посилення відповідальності за самовільне залишення військової частини чи місця служби, дезертирство, самовільне залишення поля бою або відмову діяти зброєю, непокору і невиконання бойових наказів.
Я підтримую відповідні зміни до законодавства, ухвалені Верховною Радою України, і прошу Президента підписати закон. Моя думка чітко віддзеркалює позицію командирів угруповань та військових частин, які вимагали системного вирішення цього комплексу питань.
Армія тримається на дисципліні. І якщо прогалини в законодавстві не забезпечують її дотримання, а “відмовники” можуть сплатити штраф, розмір якого становить до десяти відсотків бойових виплат, або отримати покарання з випробуванням, це несправедливо. Більше того і це ключове, оголені ділянки фронту змушені закривати собою інші військовослужбовці, що призводить до збільшення втрат особового складу, територій та мирних людей на них. Часто втрачені позиції доводиться відновлювати штурмовими діями дуже дорогою ціною. Так не повинно бути.
Чи можна зарадити цій проблемі у більш мʼякий спосіб? Розʼяснювати, переконувати…
Так, якщо йдеться про мирний час. В умовах війни потрібні швидкі дієві рішення.
Чи існує загроза посилення безкарності командирів?
Ні, командири так само несуть повну юридичну відповідальність за свої дії чи бездіяльність. І я повністю довіряю своїм підлеглим.
Чи визнаю я наявність проблем, що призводять до самовільного залишення позицій?
Так і працюю над їх усуненням. І проведені успішні операції щодо звільнення територій нашої держави є тому підтвердженням.
Чи нормально, що ми дискутуємо на такі чутливі теми публічно?
Так, ми в демократичній державі. Але рівно до тих пір, поки це не шкодить нам вигравати війну.
Тому я закликаю всіх поставити крапку в цій дискусії. І разом наближати Перемогу.
Слава Україні!
