Потрібно розділити дві речі: принципові підходи в рамках економічного бачення механізму створення конкурентних відносин на газовому ринку та реалії російської гібридної агресії проти України, де енергоресурси та інфраструктура їх доставки грають не останню роль.
Пропозиції Вітренка не є новими. З суто економічної точки зору — вони є правильні. Все те, що працює на конкуренцію між постачальниками російського газу за рубіж, не тільки в Україну, це є позитивним моментом для нас. Тому що чим більше конкурують між собою російські постачальники, тим краще для споживачів і в Європі, і у нас. Це означає нижчу ціну на європейських хабах. Щоб прибрати зайву конкуренцію, на початку 2000-х міллерівська команда Газпрому зачистила Ітеру на ринках пострадянських країн, саме тому «Газпром» блокує доступ до російської ГТС інших видобувників газу – «Роснефти», «Новатеку» та інших майже півтори сотні видобувних компаній. Загалом незалежні видобувники газу в Росії це понад 30% щорічного видобутку.
Звісно, ми не можемо абстрагуватися від стану українсько-російських відносин, оскільки Росія здійснила і продовжує здійснювати агресію проти України. Це по-перше. По друге, Росія позбавила Нафтогаз України цілого ряду активів на окупованих Росією територіях України: в Криму, на шельфі Чорного моря, на сході Донбасу. Тому з’являється принципова планка, що будь-які відносини в енергетичній сфері з Росією можуть бути поновлені не раніше ніж припиниться російська агресія проти України, російська окупація територій Кримського півострова і сходу Донбасу, не раніше ніж під контроль Нафтогазу України будуть повернуті його активи, які були в незаконний спосіб відчужені внаслідок російської агресії.
Тому будь-які економічні резони — вони мають бути підпорядковані критеріям національної безпеки.
Інша не менш важлива тема – тиск на Росію з метою розблокування нею транзиту центрально-азійського газу в Європу через територію України. Ця тема має бути в порядку денному наших вимог, причому, спільно з Європейським Союзом. Оскільки там існує монополія газу Газпрому на експорт газу. Газпром висловлював вже не раз невдоволення, що компанія Новатек, яка експортує російський скраплений газ з Ямалу на європейський ринок, створює конкуренцію Газпрому. Коли різні російські газові потоки конкурують на одному ринку. Тому фундаментально підходи Вітренка раціональні, але інша справа — ми не можемо за таких обставин, коли продовжується російська агресія і триває відчуження активів нафтогазового сектору іти на будь-які оборудки пов’язані з імпортом російських енергоресурсів. Це стосується не тільки газового сектору, а так само із ситуацією з імпортом білоруської електроенергії. Це теж є неприпустимим. Так само це стосується ситуації з імпортом нафтопродуктів з Росії. Це теж є неприпустимим. На жаль, це здійснюється.
Причина цього – відсутність в Україні законодавчого регулювання питань пов’язаних з критичним імпортом необхідних нам енергетичних ресурсів, тим більше в умовах здійснення агресії проти України. Себто були пропозиції законопроектів про енергетичну безпеку України. В 2018 році у Верховній Раді за ініціативи групи народних депутатів було зареєстровано проект Закону «Про засади державної політики у сфері енергетичної безпеки України». При новому складі ВР, законопроект було відкликано. Урядом В. Гройсмана у 2019 році було подано новий проект Закону України «Про основи енергетичної безпеки». Цей законопроект так само десь там в шухлядах ВРУ.
Тому політичні сили антидержавного спрямування, агентура впливу Кремля використовує цю прогалину в нашому законодавстві, щоб відновити енергетичну експансію Росії проти України. Приклад – активність очільників ОПЗЖ перед президентськими та парламентськими виборами з чолобитними візитами до Росії за «дешевим» газом. Зараз ми бачимо, що поставлено за мету – відновлення постачання російського газу під приводом посилення конкуренції на внутрішньому ринку газу в Україні.
Але ми не можемо собі дозволити абстрагування від російської агресії й повернення до бізнесу з нею as usual. Виключно ліберальні і конкурентні підходи не можуть бути домінуючими.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»
