Знову ротація, і знову здрастуй степ донецький, випалений сонцем і вогнем.
Ще донедавна ми сиділи під Сумами, полювали за дронами і чекали на незваних гостей, чорти б їх всіх узяли разом з їхнім х…ом. З гостями обійшлося, зате на Донбасі вони просунулися далеко від Авдіївки і Очеретиного (під Очеретиним ми стояли минулого року).
Трохи відійду від теми. Очеретине для мене позиціонується з видатним борцем за волю України Ярославом Гомзою – політв’язнем, публіцистом, редактором одних з перших «неформальних» видань – журналів «Зона» і «Каяла», першим провідником відродженої ОУН на Донеччині. Він жив на робітничій околиці Очеретиного. Тепер його могила під кацапами. Не давали пану Ярославу москалі спокою при житті, не дають і після смерті.
Повертався в Донбас через землі, які доволі вже за сучасної війни понюхали пороху. Охтирка здивувала майже повною відсутністю руїн, де-не-де будинки і паркани були побиті осколками і кулями, прямо як центр Маріуполя у 2014-му. Влада Охтирки непогано працює. щоб стерти сліди війни. І дуже символічно майорять над будинками відвойованого козацького міста (де райони досі називають сотнями) наші українські прапори.
Прифронтовий Харків здивував спокоєм. Щоправда, десь у районі Залютиного в небо підіймався чорний димний хвіст, але на вулицях жодного поспіху чи нервозності. Мобілка виє – у місті повітряна тривога, а по вулицях спокійно ходять жінки і дівчата, і не відразу впадає в очі мала кількість чоловіків. На вулицях нові тролейбуси, нові торговельні центри і тільки на в’їздах блокпости – єдина прикмета війни. І ще топоніміка – довгий Московський проспект – тепер Героїв Харкова.
Зате козацький Ізюм – повне жахіття, як Бахмут або Авдіївка. Суцільні руїни по всьому місту, хоч «асвабадітєлі» втекли майже два роки тому. Кращої ілюстрації для «узкаго міра» не придумаєш. Треба частіше привозити сюди різних європейських лідерів, а перших – Орбана з Фіцо, може їх попустить.
По дорозі трапляються тимчасові переправи біля зруйнованих мостів, на межі Харківщини і Донеччини також руїни.
Молох війни продовжує свій жахливий танок. Скільки ще буде руїн на його шляху…
Привіт Донеччино, привіт фронт.
Вадим Джувага
