Говорить гранатометник 5-го окремого штурмового полку ЗСУ, народний депутат Верховної Ради 7-го скликання Юрій Сиротюк. Про бої за Бахмут, про те, як воює ПВК «Вагнер», про «ждунів», моральний дух росіян та День Героїв Сиротюк розповів в інтерв’ю Українському Радіо 22 травня.
Про бої навколо Бахмута
Ми перебуваємо в околицях Бахмута на правому фланзі. Останніми днями ЗСУ відбили у російських загарбників значну територію, вибили росіян із пануючих висот. Противник засипає все артилерією – тривають постійні обстріли, авіаудари, застосовуються касетні боєприпаси, фосфорні бомби. Але ми позиції тримаємо.
Усе це нелегко, однак противник, який не контролює пануючі висоти над Бахмутом, не може контролювати й місто. І якщо в артилерії у ворога поки що є безліміт, то своєю живою силою він не може вибити нас з позицій. Ці позиції засипані трупами російських солдатів, вони не забирають своїх загиблих, тому ми бачимо, якою ціною давалося їм просування українською землею. Більше пів року вони тут билися, щоб захопити сантиметр за сантиметром. І буквально за тиждень ми їх вибили з набагато меншими втратами.
Про ПВК «Вагнер»
Юрій Сиротюк коментує твердження засновника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина, що нібито «вагнерівці» до 1 червня передадуть позиції у Бахмуті підрозділам Міноборони Росії та вирушать у тил на переформування та дооснащення:
«Коли в Україну зайшло терористичне угруповання Пригожина, воно сукупно складало дві армії Королівства Швеції – це близько 50 тисяч солдатів. А зараз це військо повністю вибите.
Для Пригожина було безлімітне використання артилерії – тобто вогняний вал, і безжальне знищення найманців-зеків. Зараз російська армія, яка зайде, не зможе в такий спосіб використовувати своїх солдатів, ставити заградзагони. Ми це бачимо по флангу – щойно тут з’явилися регулярні російські солдати, як вони почали тікати. Це означає, що Пригожин хоче забрати собі всю бездарну славу, залити кров’ю руїни Бахмута і втекти звідти. Бо розуміє, що їм не вдасться втримати Бахмут.
Рано чи пізно руїни давнього козацького міста повернуться в Україну. Ми контролюємо всі висоти й бачимо місто, як на долоні. Спроби ворога вибити нас з них безрезультатні. Бійня за Бахмут привела до того, що було знищено наступальний потенціал російської армії. Замість того, щоб знову намагатися захоплювати Київ, як вони погрожували, росіяни тут поклали свою армію.
У Пригожина на фронті було дві частини – професійні найманці, які йшли позаду, і зеки, яких гнали попереду під загрозою смерті. У них варіант дуже простий: або загинути від українських куль, або загинути від пострілу в спину, якщо не можеш наступати. Тому вони мусили бігти вперед.
Війна – це велика шахівниця. Росія бореться за шахматки, а ми – за шахову партію. Тому нам великої різниці немає, проти кого битися. Але зрозуміло, що російських солдатів женуть під загрозою смерті, у них і так слабкий моральний дух, вони не готові йти вперед. Бачимо, як декілька днів росіяни кволо пробують відбивати позиції, нічого їм не вдається і вони поступаються. Нічого не дає навіть їхня шалена перевага в артилерії».
Про те, чи можливо взяти Бахмут в кільце
Є ще північні висоти навколо Соледара, які поки, на жаль, контролюються російською армією. Тому ще потрібно попрацювати, щоб забрати й це давнє українське містечко. Тоді у росіян ситуація буде критична.
На нашому напрямку треба просуватися на Кліщіївку, перерізати постачання з боку Горлівки та рухатися далі. Зараз противник тут сконцентрував резерви, відповідно, це просування дається нам непростою ціною. Зараз головне – закріпитися на цих позиціях, адже це вже дозволяє нам тримати місто під вогневим контролем. Для росіян не мед зараз перебувати під нашим постійним вогнем, але до кільця ще довго. Однак те, що ми на цьому донецькому напрямку рухаємося вперед, не просто обороняємося, а активно контратакуємо, підіймає моральний дух бійців.
Приємно бачити, коли рухаєшся, хоча, звісно, важко. Мусимо застрибувати в ці нори, де все «по-русскі» – бедлам, сміття, смердять російські трупи. Але метр за метром звільняємо території, і не ціною життя наших солдатів, як це робили росіяни. У нас інша філософія. Можна інколи відступити, але зберегти армію, а вони борються, як Жуков – не якістю, а кількістю. Тому для них будуть величезні проблеми після боїв за Бахмут, адже їхня армія достатньо вибита і результати жалюгідні. Хоча ми розуміємо, що певний пропагандистський ефект у РФ повинен бути від знищення Бахмута.
Про долю росіян у Бахмуті
У мене в кишені лежать аркуші зі щоденника російського офіцера, і там написано, скільки щодня їхніх солдатів було поранено чи загинуло, скільки поранених не доживало, бо вони не надавали їм допомоги. Росія розуміє, що зазнала стратегічної поразки. Ось-ось у нас на фронті з’являться «Леопарди», інша нова техніка. А росіяни розуміють, що в них нічого не з’явиться. Вони бачать, що в умовах, коли ми були слабші, мали менше зброї та бійців, ми все одно вистояли. Думаю, вони розуміють перспективи, коли в нас буде якісна західна зброя та нові підготовлені частини.
Увесь цей час ми тримали Бахмут, наших резервів не знищували, бо сюди майже не надходило підкріплення. Ми ротувалися між собою. Отже, доля росіян зрозуміла: побачити Україну і загинути.
Про евакуацію цивільних та «ждунів»
У Бахмуті нашим ключовим завданням було захист не тільки міста, а й людей. Ми неодноразово проводили операції з евакуації. Деякі люди з різних причин не могли виїхати. У когось загинули рідні, і вони з горя залишалися. Але щоразу, коли ми знали, що є цивільні, посилали броньовану техніку і солдатів, щоб цих людей вивезти. І не тільки людей, а й тварин. У мене вдома, наприклад, живе песик Бахмутка, якого ми вивозили під обстрілами.
Була частина «ждунів», як чекали, що прийде «русскій мір». Але мало хто з них вижив, бо російські снаряди та авіація не вибирають «свій-чужий». Тому ті «ждуни» у переважній більшості не дочекалися, бо загинули під кулями тих, на кого чекали.
Зараз на Донбасі відбувається злам. Якщо рік тому ми бачили похмурі погляди з-під лоба тих, хто голосував за Медведчука, «Оппоблок», Януковича, зараз вони зрозуміли, що «русскій мір» – це смерть. Проукраїнські погляди поширюються тут швидко. Вже не той Донбас, який був рік тому, у 2014 році чи на початку незалежності.
Про День Героїв
Бахмут знищений, зруйновані майже повністю й околиці міста. Щойно перед інтерв’ю ми бачили це «прекрасне» явище фосфорних бомб, які несуть і екологічне лихо. Надалі це може викликати серйозні хвороби. Але ми вже звикли, що росіяни не дотримуються законів ведення війни.
Росіяни не прийшли когось звільняти, а прийшли все знищувати. Росія – це символ смерті.
23 травня – День Героїв в Україні, ми його десятками років відзначали. Прошу, щоб усі українці згадали про всіх героїв, що загинули на цій війні. На сайті президента є петиція про День Героїв 23 травня, прошу її підтримати. Щоб ми пам’ятали, якою ціною дається нам боротьба і перемога, що неодмінно буде. Ми віримо в неї, бо інакше не можна було б витримати всього, що відбувається навколо.
