У жовтні 2012 року мають відбутися вибори Верховної Ради України 8 скликання. Про ситуацію, яка склалася перед виборами у зв’язку із зміною виборчої системи та особистими планами щодо майбутньої участі у виборах ми говоримо з людиною, яка про вибори знає не з чуток. Наш співрозмовник Євген ЖОВТЯК за останні 22 роки неодноразово був членом виборчих комісій, спостерігачем, довіреною особою, керівником виборчих штабів, тричі (у 1994, 1998 та 2002 роках) був обраний народним депутатом України від одного і того ж мажоритарного Києво-Святошинського (Ірпінського) виборчого округу. У 2002 році вносив до Верховної Ради України проект Виборчого Кодексу України.
– Пане Євгене, не секрет, що у політичному середовищі сьогодні найбільш обговорюваною темою є вибори Верховної Ради України у жовтні поточного року. Зокрема, багато розмов про відповідність нового виборчого закону загальноприйнятним уявленням про демократичні вибори. Ви ще у 2002 році подали до Верховної Ради проект Виборчого Кодексу, який передбачав, що вибори за пропорційною виборчою системою мають відбуватися за відкритими регіональними виборчими списками. У чому полягає головна ідея Вашого законопроекту і чому тоді, у 2002 році, Ваш проект не знайшов підтримки?
– Головна ідея законопроекту полягає в тому, що не лідери партій, а виборці шляхом голосування визначають, хто із запропонованого партією списку пройде до виборного органу, а хто ні (проект Кодексу прописував процедури всіх загальнодержавних і місцевих виборів та референдумів). Примушування через закон кожного політика, який хоче здобути мандат, жити життям тої чи іншої території могло призвести до реального розвитку політичної системи. Натомість перемогла концепція закритих виборчих списків, згідно з якою депутатом стає не той, хто набрав найбільше голосів виборців, а той, хто краще “попрацював” з лідером партії, а дуже часто просто купив собі прохідне місце у списку. На жаль, сталося так, як я попереджав 10 років назад – закриті виборчі списки приводять не до розвитку відповідальних перед суспільством партій, а до консервації партійного життя на печерських пагорбах Києва. Як наслідок, ідеологічні партії майже повністю втратили свій вплив у суспільстві. Натомість виборці голосують за бренди одного чи іншого лідера виборчих симпатій, які по суті не є політичними партіями і за визначенням не можуть взяти на себе відповідальність за проведення якоїсь державної політики. У них немає цілісного бачення шляхів розвитку держави, а є набір приємних вуху виборця взаємосуперечливих гасел, які неможливо виконати одночасно. Як наслідок, провівши до парламенту списки випадкових попутників лідери потім “дивуються”(чи ж щиро?), чому люди, яким вони зробили “добро”, за гроші провівши до парламенту, “раптом” стали “тушками”…
– Чому ж Ви, людина, яка тричі у 1994, 1998 та 2002 роках перемогла по одному і тому ж мажоритарному виборчому округу, раптом стали автором законопроекту про пропорційні вибори?
– Тоді, у 2002 році, у партійному середовищі була ейфорія щодо позитивного і революційного впливу пропорційних виборів на розвиток політичної системи держави. Домінували твердження, що мажоритарні вибори, – це суцільний підкуп виборців і засилля адмінресурсу, а от “непідкупні” партійні лідери сформують закриті партійні виборчі списки із суцільних моральних авторитетів суспільства.
Тому не знайшла підтримки моя пропозиція дати виборцям шанс поправити партійних лідерів, які надто часто помиляються, формуючи виборчі списки. Як показало життя, такі помилки дорого коштують і українському народу, і самим лідерам. Адже сьогодні ще не закінчились повноваження Верховної Ради України, обраної на виборах 2007 року, коли більшість голосів виборців була віддана за два списки, які очолювали сьогоднішні політв’язні Юлія Тимошенко і Юрій Луценко! Якщо кожен третій депутат в очолюваних ними списках став “тушкою”, то очевидно, що лідери помилилися або “помилилися” при формуванні списків. А з тих депутатів, що позиціонувались від “Народної самооборони” “тушками” стали 17-ть із 20-ти! Можливо, якби був прийнятий мій законопроект про відкриті списки, то народ би виправив помилки лідерів…
– Чи дозволяє прийнятий Верховною Радою України новий закон про вибори за змішаною мажоритарно-пропорційною виборчою системою отримати нову якість Верховної Ради України?
– Насправді принципово важливим у законі про вибори є лише два питання – чи гарантоване однакове право усіх суб’єктів на участь у виборах, і чи гарантований контроль за підрахунком голосів з боку всіх суб’єктів і як наслідок – недопущення фальсифікацій. Якщо порівнювати цей закон із законом, за яким проходили місцеві вибори 2010 року, то він поки що кращий. Той закон гарантував Партії регіонів максимальний обсяг фальсифікацій і позбавляв всіх інших навіть найменшої можливості контролю. Я кажу поки що, бо бачу як представники Партії регіонів вже починають анонсувати майбутнє “покращення” закону про вибори.
Якість же Парламенту залежить від інших чинників. Наведу приклади. У Великобританії, США і Канаді формально чисто мажоритарна виборча система, хоча по-своїй суті ця система вже давно стала пропорційною. Адже там не може якийсь Вася Пупкін прийти на мажоритарний виборчий округ з мішком грошей і купити собі достатню для перемоги кількість голосів. По-перше, скільки б у людини не було грошей, виборці ніколи не проголосують за кандидата, за якого не взяла на себе відповідальність партія, погляди якої він поділяє. По-друге, будь-хто, хто захотів би купити голоси, знає, що така спроба гарантовано закінчиться для нього буцегарнею на довгі роки. Натомість у більшості країн Європи чисто пропорційна виборча система. Але в тій же Німеччині Вася Пупкін з грішми кримінального походження не може прийти до лідера якоїсь партії і купити місце у списку, бо результат для нього буде таким самим,як при спробі купити у виборців голоси в США чи Великобританії.
В Україні ж такого Васю Пупкіна з радістю приймуть 20% виборців і всі лідери партійних брендів! На мажоритарних округах під час виборів 2002 року були непоодинокі випадки, коли кандидат жодного разу не з’явився на окрузі, а лише передав гроші і в результаті ставав народним депутатом України. Так само на чисто пропорційних виборах 2006 і 2007 більшість сьогоднішніх тушок “чесно” купили собі місця у партійних списках.
Отже, для покращення якості Парламенту потрібно щонайменше, щоб: 1) зменшувалась кількість виборців, які хочуть продавати свої голоси; 2) правоохоронна система почала боротьбу з цим явищем; 3) на зміну партіям-брендам, в які вступають, щоб заробити грошей, прийшли ідеологічні партії, члени яких вступають в партію для втілення своїх поглядів на те, як має розвиватися суспільство і держава.
Адже, що відбувається вже сьогодні на мажоритарних округах? Васі Пупкіни збирають бази даних виборців, які готові проголосувати за гроші. Соціологи стверджують, що кількість таких виборців доходить до 20%. З іншого боку, на попередніх мажоритарних виборах на більшості округів кандидатові для перемоги було достатньо від 10% до 20%. Це означає, що на окрузі де є 3-4 однаково популярних кандидати, які розділять між собою голоси виборців, які голосують за переконаннями (таких поки що 80%!), гарантовано переможе Вася Пупкін з кримінальними грошима! То про яку якість Парламенту можна говорити, якщо не побороти це явище!
Ще й через це, а не тільки через адмінресурс з боку влади, вкрай необхідно, щоб була єдина кандидатура від об’єднаної опозиції. Але цю кандидатуру треба шукати за об’єктивними критеріями і на прозорих конкурентних засадах серед усіх опозиційних кандидатів. Бо застосування квотного принципу майже гарантовано приводить на округ Васю Пупкіна, який під час виборів тримає в руках опозиційний прапор, а у Верховній Раді перетворюється на “тушку”.
– Чи будуть, на Вашу думку, при формуванні списків і висуненні кандидатів по мажоритарних виборчих округах виправлені помилки, які були допущенні при формуванні списків на парламентських виборах 2007 року?
– Ці помилки, щонайменше, вже не були враховані на місцевих виборах 2010 року. Більше того, про ці вибори всі говорили майже виключно в контексті масових фальсифікацій на користь правлячої партії, які справді мали місце при підрахунку голосів. Але чомусь мало говорять про фальсифікації іншого плану. Адже в “обгортки” опозиційних брендів були загорнуті земельні рейдери і “бізнесмени” із сумнівною репутацією, які сьогодні дерибанять землю, майно і бюджети разом із регіоналами, хоча на вибори ішли під опозиційними гаслами!
Що ж стосується цьогорічних виборів, то я переконаний, що більшість виборців проголосує за альтернативу сьогоднішній владі. Але чи зміниться влада, залежатиме від кількості тушок, які знайдуть собі місця у прохідних частинах виборчих списків і в округах. Дива не буде! Майже всі, хто купить місце у списках чи округах, – потенційні “тушки”. Чи стануть вони “тушками” реальними, залежить не від них, а від бажання влади чинити на них тиск. Смію передбачити, що тиск буде шалений. Тому, навіть якщо опозиції вдасться домовитись про єдиний список кандидатів і узгоджені кандидатури на мажоритарних округах, це гарантуватиме лише максимальну концентрацію голосів опозиційно налаштованих виборців. Тобто, це гарантує, що більшість голосів виборців буде віддана за опозицію. Але чи протримається ця більшість до першого засідання парламенту, залежатиме від якості підбору кандидатів. Знаючи історію формування списків на парламентських виборах 2006, 2007 років та місцевих виборах 2010 року я, поки що, швидше песиміст, ніж оптиміст у питанні здатності опозиції втримати перемогу від дня виборів до дня першого засідання парламенту. Але час на якісне формування списків ще є.
– Але ж опозиція не монолітна… Чи зможуть лідери опозиційних сил домовитися?
– Для того, щоб всі опозиційні сили об’єдналися необхідно, щоб почуття відповідальності перед суспільством переважило власні амбіції лідерів усіх політичних сил. Сьогодні Україна опинилася перед загрозою узурпації влади на довгі роки не просто якоюсь політичною силою, а відвертим криміналітетом. Усвідомлення цієї загрози суспільством і політикумом повинно штовхати до об’єднання. На жаль, сьогодні існує спокуса для лідерів 3-4 найрейтинговіших партійних брендів піти не шляхом реального об’єднання всіх опозиційних сил, а шляхом картельної змови між ними. У цьому випадку вони можуть оголосити, що лише вони є справжньою опозицією, тому лише їхні списки мають право на існування, а мажоритарні округи мають бути поділені між ними за квотами. Всі інші опозиціонери можуть бути оголошені розкольниками і прислужниками режиму… Наступний крок – продаж місць у списку і квот на мажоритарних округах… У результаті партія влади тушками з їхніх списків і мажоритарних квот сформує нову більшість у Верховній Раді України 8-го скликання.
Є інший шлях – об’єднання всіх, хто проти цього режиму, довкола програми, яка буде прийнятна для всіх опозиційних сил і утворення одного чи декількох гарантовано прохідних через виборчий бар’єр списків. Визначення ж єдиного кандидата від опозиційних сил по кожному мажоритарному округу має базуватися не на розподілі квот, а на визначені шляхом праймеріз чи соціології найбільш прохідної кандидатури з тих претендентів, які задовольняють загальні вимоги людей щодо патріотизму, професійності, порядності… За результатами багатьох попередніх виборів наші політики здавалося б мали позбутися ілюзії того, що при підтримці рейтингового політика чи партії на окрузі може перемогти абихто…
– Ви один з небагатьох українських політиків, який тричі обирався народним депутатом України, та ще й по одному і тому ж мажоритарному виборчому округу. Чи маєте намір взяти участь у цій виборчій кампанії? В якій якості і де, у списку чи знову на мажоритарці?
– Уважно вивчивши Угоду про спільні дії Об’єднаної опозиції України від 22 січня 2012 року, яка містить заклик “до всіх, хто здатний протистояти режиму Януковича… діяти спільно” та базові вимоги до кандидатів від Об’єднаної опозиції – “порядність, принциповість, фаховість, громадський авторитет та бездоганну репутацію”, я за погодженням з Павлом Жебрівським, головою партії Українська платформа “Собор”,членом якої я є, звернувся до лідерів партій, які підписали Угоду, з проханням підтримати мою кандидатуру в якості єдиного кандидата від Об’єднаної опозиції України по Києво-Святошинсько-Ірпінському виборчому округу.
– А якщо Вам відмовлять у підтримці, які будуть Ваші дії далі?
– Якщо у разі об’єктивного і неупередженого розгляду кандидатур, які повною мірою задовольняють задекларованим базовим вимогам, буде знайдена більш прохідна кандидатура, я готовий таку кандидатуру підтримати. Якщо ж замість пошуку за об’єктивними критеріями найприйнятнішого кандидата буде застосоване квотування, в результаті якого на округ прийде балотуватися потенційна “тушка”, – зроблю все, щоб виборців цього округу у Верховній Раді України представляла принципова і передбачувана людина, а не “тушка”!
Розмову вів Василь БЕРЕЗА
