Йосиф Сірка
29-та річниця незалежности України стала нагодою для політиків знов заговорити про неділимість, про єдність. Велику частину своєї урочистої промови голова держави присвятив тому, що українцям треба об’єднуватись, що Україна велика і різна, але єдина. На жаль, зміст урочстої промови президента Зеленського дуже відчутно відрізнявся не тільки від змісту попередніх святкувань, але й самого місця -замість майдану Незалежности – Софіївська площа. Та і то можна було б якось «проковтнути», коли б усі в столиці святкували річницю Незалежности на тій самій площі.
Тим часом у парку ім.Шевченка стартували дві багатотисячні акції – «Марш захисників України» та «Хода ветеранів». Вулицями Києва пройшли учасники війни на Донбасі, родичі тих, хто віддав життя за Україну, медики, волонтери та деякі політики. Іншими словами, представники тих, хто доклався до того, що Україна не втратила незажежність у новітній війні Росії проти України. І саме цього бракувало у промові Зеленського – згадати і показати тих, хто поклав життя за те, щоб його могли вільно обрати президентом.
Вcі вже поінформовані про стан української армії, коли на Україну напала Росія. Зрештою, відомо, що Порошенко став президентом України, коли її армія без добровольців і волонтерів не була здатна на найменший опір. Всі знають, що Порошенко міг зробити більше, бо ж його обрали не у другому, але у першому колі вільних виборів, але й не слід принижувати ним досягнене. Зеленський говорить про єдність, а сам вимагає, щоб йому не «плентались» під ногами (тобто, ті що були при владі перед ним). Тут, якщо йдеться про «єдність», то до неї належать не тільки ті відсотки, які голосували за Зеленського і Слугу народу, але й друга половина, яку з України не викинути.
Здивувало, що талановитий артист на посаді президента досі звертався до „шановних українців”, а з 29-им днем Незалежности вже було звернення до „громадян України”, незважаючи на те, що всі вони таки українці. Пояснення відсутности параду можна сприйняти, але мовчання Зеленського про воєнний злочин окупаційного російського війська, скоений проти українського військового медика Миколи Іліна та цинічне вбивство пораненого розвідника Ярослава Журавля всього місяць тому, не можна зрозуміти. Мабуть саме оцінка боротьби з російським аґресором (якого Зеленський оминає назвати по імені) і стала причиною того, що у столичному парку ім.Шевченка стартували дві багатотисячні акції – «Марш захисників України» та «Хода ветеранів». Вулицями Києва пройшли учасники війни на Донбасі, родичі тих, хто віддав життя за Україну, медики, волонтери та деякі політики, ті „шановні громадяни”, яких так бракувало на Софіївській площі. Багатотисячна хода закінчилася велелюдним віче на майдані Незалежности, що й зробило цей день справжнім всенародним святом на контраст до концерту на Софіївській площі.
Офіційне відзначення 29-ої річниці Незалежности, що розпочалось на Михайлівській, а продовжилось на Софійській площі, підтвердило, що нове керівництво України не дуже розуміє ідеї і напрямки, які українці вже здобули у двох Майданах та у 6-річній війні з нерівним і підступним ворогом – Росією. Пан Зеленський своїм виступом довів, що він зробив великий поступ в опануванні державної мови. Щоправда, нагородою людей, які прославилися тим, що їздили на Росію заробляти гроші (Винник, Потап) після анексії Криму та окупації Донбасу – тобто, після початку неоголошеної Росією війни Україні – довів, що йому потрібно ще вчитися, як і кого можна нагороджувати та єднати. А стосовно Потапа, таке враження, що нагородили за те, що той перед московитами, за запрошення, навіть штани скинув, стоячи до них обличам (коли б хоч задом).
Україна може бути гордою, що вона є европейською країною, в якій вільно практикують свою віру усі громадяни України: православні, католики, євреї, могамедани, протестанти та різні менші релігійні спільноти. Рідну мову мають можливість вивчати більші етнічні групи ще в школах. І так, як у всьому цивілізованому світі запроваджена державна мова, яку, на жаль, ще багато-хто за 29 років Незалежности не зумів вивчити. І саме тут організатори святкування 29-ої річниці вдалися до провокації, коли на українському святі звучали пісні навіть суржиком, який продемонтструвала на 2/3 оголена співачка Полякова (поблизу Св. Софії!). Це зробило враження, що навіть українська пісня комусь перешкоджала на державному українському святі.
Задля справедливости, слід сказати, що такий концерт і такі учасники якими були Сердючка та Полякова на таке державне свято в країні, яка перебуває у нескінченій російсько-українській війні, не повинен був мати місце на 29-ому році Незалежної. Цей концерт показав Зеленського, як актора, який хотів запровадити щось нове, відійти від традицій, від дійсних проблем, він не запросив справжніх героїв, але таких артистів, які надають перевагу не патріотизму, але заробітку. Дуже символічно: Антонюка-патріота – ув’язнили, а Винника нагородили!
Можна погодитись зі Зеленським, що «…Наша військова техніка – сьогодні на сході. І я впевнений, що саме так і має бути. Бо танки, бронетранспортери, літаки – це не атракціон для киян і гостей столиці. В країні, яка захищає свій суверенітет зі зброєю в руках, техніка має бути не в мирному Києві, а на передовій. Там, де вона зараз потрібна.” Але ж армія не тільки військова техніка! Більшість її складу діє без техніки. Українська армія, крім реґулярних солдат має ще й добровольців, волонтерів, які й допомогли зберегти суверенітет проти російського аґресора, якого Зеленський у своєму виступі так і не наважився назвати, а шкода, бо аґресор не змінився.
Заклик-вітання тзв. групи 1 грудня:«У цей День Незалежності ми звертаємося до українського суспільства з закликом усвідомити загрозу розбрату і подолати ці роз’єднавчі тенденції. Наш ворог – у Кремлі; він діє як ззовні, так і через відверто проросійські сили всередині України. Але не варто шукати його серед своїх посестер і побратимів, чи навіть серед своїх опонентів. Захист своєї держави, створення потужної сучасної армії та побудова європейської держави на засадах верховенства права і людської гідності є нашим головним пріоритетом і значно важливішим за тактичні відмінності поглядів та інтересів.» міг навести на думку президента звернути увагу на захисників Батьківщини, яким завдячує,зрештою, що його обрали президентом у вільній державі, міг хоч усно загрозити п’ятій колоні, яка, за допомоги кума Путіна Медведчука відверто перешкоджає єдності країни.
А стосовно актуальної єдності країни, то потрібно дотримуватися законности всім без винятку, а єдність досягти забороною роз’єднувати те, що належить до країни України! Найкращим засобом у цьому надважливому питанні перед будь-якою країною є заборона того, що її роз’єднує. Здається, це настільки зрозуміло, що було б цілковито зайвим щось інше вигадувати. І саме тут президент, зі своєю партією, повинен би розпочати заборону тзв. Опозиційного блоку, кервники якого їздять за порадами до законно і міжнародно визнаного аґресора за порадами, як краще роз’єднувати українське суспільство. Це був би перший фундаментальний камінь на зміцнення єдності держави.
Далі, фундаментальним каменем стала б заборона московської церкви в Україні, оскільки вже поширюються новини про парамілітарні групи при парафіях та монастирях російської церкви в Україні, які діють незаконно та нелегально. Заборона повинна б припинити діяльність в Україні діяльність російських оліґархів та банків, які фінансують російських терористів, тобто, не тільки роз’єднують країну, але й хочуть її ліквідувати. Безболісною повинна б стати заборона ЗМІ, які відверто підтримують московську окупацію українських земель та анексію Криму, які своїми писаннями, мовленням поділяються на московській пропаґанді.
Співак із Донецька Юрій Самовілов сказав, що він „дитина незалежності”. І він вважає, що потрібно об’єднуватися заради майбутнього, а його не можливо досягти , якщо ворогові створювати плацдарм для антиукраїнства у ВР України, у ЗМІ, в банках та російській церкві. Ю.Самовілов вважає, що:”Спільна історія. Важка історія. Для різних частин України вона різна, але в той самий момент і спільна. Спільне горе. І спільне майбутнє. Я наполягаю на тому, що треба дивитися в майбутнє… Заради спільного бажання жити краще».
А краще не буде, допоки в українському парламенті сидітимуть відверті вороги Української держави, допоки московська брехлива пропаґанда буде ширитися у ЗМІ, допоки російська церква в Україні буде себе називати українською, а оліґархи визначатимуть кого обирати до парламенту та на президента. Зрештою, допоки, власть імущі, не зрозуміють, що тільки забороною брехні, ворожої аґентури й пропаґанди і підвищеної поваги до свого минулого, до своєї мови й культури, своєї держави – кращого майбутнього не може бути.
Торонто, 25.8.20 р.
