Як виникла ідея про відродження Вертепу у Нью-Йорку?
Ідея прийшла досить несподівано – у розмові з друзями. Я згадав, як у дитинстві, я ходив у Вертеп, і тому дуже захотілося відродити народні традиції тут в Америці. Сконтактувавшись з друзями в Україні, вдалося дістати сценарій одного з найкращих Вертепів Львова, в якому я колись брав участь. З цим сценарієм мої друзі виступали на фестивалі “Вертепів” і досить успішно, який проводиться у Львові на Різдво.
Чи багато сімей відвідав Вертеп цього року?
Це вперше за багато років, коли у Нью-Йорку ходив Вертеп від хати до хати. На жаль, ми не змогли відвідати всіх, хто хотів, щоб ми до них завітали. Проживаючи на чужині, українці дуже скучають за своїми традиціями. Ми хотіли подарувати людям щастя та радість на цілий рік, щоб вони згадали нашу Україну, нашу славну Батьківщину, через наш Вертеп, і щоб їм було тут легше жити. Були моменти, коли люди просто на вулиці підходили до наших акторів і плакали, просивши сфотографуватися, наприклад з козаком. Саме тому, ми не змогли відвідати всіх бажаючих, адже Вертеп всього ходив три дні. Враховуючи те, що більшість з нас працює, ми мусіли скласти розклад так, щоб задовільнити не тільки сім’ї, які хотіли щоб ми до них завітали, а також влаштувати розклад таким чином, щоб більшість учасників могли взяти участь. Саме тому, в нашому Вертепі було задіяно понад 30 людей, не враховуючи технічний персонал (камера, фотографи, режисер, дизайнер ітд.). Загалом було залучено 37 людей.
Для щоб завжди була заміна в команді, якщо хтось не може виступати, у нас певні люди, відповідали тільки за певну роботу. Хтось тільки співав, хтось тільки мав певну роль, як актор, ну а хтось грав тільки на інструменті. Деякі люди вивчали певні ролі на випадок, якщо потрібно буде когось підмінити. Також був розклад в який день учасники можуть брати участь. Ця “стратегія” дуже пригодилася, тому що були моменти, коли люди не могли брати участь і все було продумано так, щоб завжди була заміна. Трапилась одна неприємна ситуація, коли наш скрипарь попав в аварію та пару днів пролежав в лікарні. Тим часом мусіли тривати репитиції. Дякуючи цій системі, цей Вертеп міг відбутися, адже нас виручила Miss Ukrainian New York Христина Баланетська, яка також грає на скрипці. До виступів скрипаль вже поправився і коли ходив Вертеп, ми ходили вже з двома скрипками.
Як сприймали вас перехожі американці на вулиці?
Чудово! З нами всі фотографувалися, вітали нас та звичайно розпитували про подію, адже в Америці Різдво 25-го грудня. Коли вони дізнавалися, що наше Різдво 7-го січня, то були дуже позитивно враженні цим, оскільки ми можемо святкувати тут як емігранти два Різдва. Це в двічі більше щастя, принаймні, вони так це розуміють. Завжди приємно розказувати людям про наші традиції і нашу культуру. Мені здається, коли люди бачать запал в твоїх очах, вони може не розуміють все, але у них запалюються серця також. І нічого не знаючи про Україну, вони хочуть більше вивчати про культуру нашого народу. Особливо після того, як вони чують “Щедрика” у виконанні наших колядників, і при цьому, ми їм розказуємо, що це є українська колядка. Зразу виникає цікавість і повага до нашої культури та розуміння того, що в нас є щось особливе.
Де ви дістали такі гарні костюми?
Нам допомогла дизайнер Іра Лиса. Саме вона, на благодійній основі, пошила для нас деякі костюми. Дехто з учасників вже мав свої костюми, чи певні елементи для костюма. І ми це все поєднали для загально чудового результату. “Зірку” нам зробила талановиті митці Оля Бо та Петро Лотоцький.
Розкажи про сам склад Вертепу, хто ці талановиті та завзяті українці?
У нас було 15 акторів, які мали слова, але окремо були люди з хору “Думка”, які тільки співали, а також були актори без слів. Наприклад, Йосифа, Марію та Ісусика грала молода сім’я зі своєю дитинкою, якій всього навсього три місяці. До Вертепу приєдналася команда з радіо “Домівки” та понад 5 учасників Драматичної Студії Міста Нью Йорку під Керівництвом Народного Артиста України Івана Бернацького, а також члени організації ООЧСУ (Організація Оборони Чотирьох Свобід України) від імені якої і організовувався цей Вертеп. До Вертепу було долучено, майже всіх представників з цілої України. Наприклад, Miss Ukrainian Diaspora Євгенія Борідка походить з того самого села на Полтавщині, в якому народився Гоголь. Також долучилися хлопці з Донбасу, один сам з Донецька, а другий з Слов’янська. І це прекрасно бачити, як наші традиції об’єднують Україну від Заходу до Сходу. Моя мама сама з Харкова, і саме дякуючи їй, я вмію говорити українською мову, адже так як є російськомовні українці, є і англомовні українці – такі як я. Наша мова, наша культура – це ті цінності, які передавалися нам з покоління в покоління. Саме тому ми повинні їх цінувати і берегти, щоб передати наступним поколінням, так як вони були передані нам. І не важливо де ми знаходимося в Україні, чи в Америці. Тому що там де є українці, там є Україна. І любов до нашої Батьківщини, особливо в такі скрутні часи як зараз, об’єднує як ніколи.
Чи є вже плани на що підуть заколядовані кошти?
Mи повинні діяти і робити щось на благо Батьківщини, саме тому ми вирішили робити цей Вертеп і частину коштів віддати на благодійність. Було зібрано $3,612 за три дні, з яких частина має йти на адміністративні витрати: такі як бензин, матеріал, щоб пошити костюми, хімчистка і т. д. Частина коштів йде на організацію, а частина раненим Кіборгам з Донецького Аеропорту, яку ми передаємo в Україну. Сергій Фоменко, лідер гурту “Мандри”, прийме кошти від нас та передасть їх Кіборгам.
Хто давав нам гроші за Вертеп, також давав нам свою контактну інформацію, щоб ми могли потім вислати їм звіт. Також планується публікація звіту за Вертеп в газеті нашої організації “Національна Трибуна”.
Чи хотів би щось додати до сказаного?
Насамкінець, хочу сказати, що це все було б не можливо зробити без команди. Люди цілком віддавали себе справі. В декого діточки дома чекали, а дехто з роботи відпрошувався, щоб не тільки брати участь у Вертепі, але і ходити півтора місяці на репитиції. Бувало, що хтось абсолютно вже падав з ніг і зовсім втратив свій голос, що навіть від шепоту голос хрипів. Команда була віддана ідеї – запалити серця людей на цілий рік, і не тільки в Нью-Йорку, але і в Україні. Щоб запалити серця, по дві сторони океану, дякуючи позитивному розголосу.
Коли ми йшли гуртом по Другій Авеню в Манхеттені, нас зустрічали люди із сльозами на очах. Вони були настільки вражені, що тут, на далекій чужині, є молодь, яка підтримує українські традиції, українську культуру та мову – не залежно, чи ти є родом із Заходу, чи зі Сходу. Часто так трапляється, що з далекого краю, ми можемо допомогти нашим рідним дома набагато більше, ніж коли ми були б там. Адже там де є українці, там є Україна! Мабуть тому Господь розкинув нашого цвіту, по всьому світу. Щоб в такі скрутні часи, дякуючи діаспорі українців з цілого світу, ми могли допомогти нашій Ненці розквітати разом.
На закінчення хочу сказати наступне – нам потрібно об’єднуватися. До цієї події приєдналося багато людей, які не пов’язані з нашою організацією, адже справа не в організаціях, а в любові до України, яка нас об’єднує. І саме це дає нам всім натхення ставати кращими і робити добрі справи для того, щоб допомогти там дома, де це дійсно є потрібно і відчутно.
Слава Україні!
Фотографії: Roman Ostash Photography
