Творці ОУН, її провідники та ідеологи були високоосвіченими українцями з філософською, юридичною чи економічною освітою. Вони, як справжня національна еліта, зуміли піднятися над хаосом свого часу й визначити шляхи прямування нації до її визволення і творення самостійного державного життя. Наслідуючи їх, нам, сучасним, не по букві їхніх писань, але по духу і способу мислення треба робити так само. А щоб так навчитися робити, треба читати їхній творчий спадок.
Його слід читати, щоб пізнати не міфічний, а справжній український націоналізм з перших вуст тих, які його творили. Й це потрібно не тим вічним пристосуванцям, що ще вчора його затято критикували і паплюжили, а коли в час війни він став трендовим, миттю перемалювалися і найголосніше кричать «Слава Україні!» та проголошують націоналістичні сентенції. Їх, немов той брудний намул після повені, змиє час. Але це потрібно тим, кого мобілізаційний захисний потенціал націоналізму, що так яскраво проявився під час московської агресії, розбудив до національного самоусвідомлення.
Саме з писань Дмитра Донцова, Степана Бандери, Степана Ленкавського, Ярослава Стецька, Петра Полтави, Юрія Липи, Миколи Сціборського та інших ідеологів і творців українського націоналізму вони пізнають його справжню сутність, а не з гасел новітніх «глорифікаторів» та з постсовєтських чи неоліберальних штампів його критиків.
Олександр Сич
