Під такою назвою 20 травня у Києві в Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії (м. Київ, вул. Ільїнська, 9) проходитиме Форум українських справ. Захід відбувається з ініціативи Міжнародної благодійної установи «Центр національного відродження». Про Форум говоримо з головою правління установи Тарасом ГРЕБЕНЯКОМ.
– Дещо про ідею цього Форуму.
– Ідея зовсім не нова. Для України вона актуальна з часу проголошення незалежності. І багато актуальних проблем сьогодення – це ніщо інше, як пережитки минулого, які не те що не зникли, а трансформувалися і вдосконалилися.
Мова йде про колоніальне минуле, про залишки радянщини, а вірніше – про наслідки комуно-більшовицького режиму. Саме вони залишають нас у минулому і не дають можливості реформуватися, стати успішною державою, а українцям стати вільними і заможними. Наслідки колоніального минулого можна бачити повсюдно: це і праця «чиновника», який живе за принципом «влада заради влади»; це і участь у виборчих процесах, де виграє той, хто вміє правильно рахувати голоси; це і корупція, яка модернізувалася від радянських «блатів», «дефіцитів», «спекуляцій» у нинішні «хабарі», «відкати», «держзамовлення і закупівлі». І таких прикладів ще можна наводити багато.
Прикро згадувати – в часи референдуму за незалежність 1991 року поширювалася оптимістична інформація – чим володіє Україна і як швидко вона може стати успішною, а її громадяни заможними. І через 25 років нашої незалежності вона залишається мрією. Тоді, як країни Прибалтики встигли ввійти в ЄС, Грузія провела кардинальні реформи, покінчивши з радянськими пережитками.
Ці приклади чітко демонструють, що знищити комуно-більшовицький рудимент можна лише хірургічним втручанням, а не шляхом тривалого лікування. Саме про наслідки цього захворювання українського суспільства і його побічні прояви та рецепти лікування й буде йти розмова на Форумі.
– Що приховується під назвою «Від декомунізації до деокупації»?
– Ми не плануємо охопити всю проблематику наслідків колоніального минулого. Тому окреслили три тематичні напрямки, довкола яких буде вестися дискусія. Перший – це декомунізаційний блок, другий, дерусифікація – це мовні питання, третій, деокупація – це тематика російської агресії.
– Чи має успіх державна декомунізаційна політика?
– Успіх цієї політики вже в тому, що її відверті вороги у вигляді комуністів, екс-регіоналів з «Опозиційного блоку» вже відчули на власній шкурі. Бо саме вони завжди жили за принципом «розділяй і владарюй». А тут вже якось не складається. Тому й почалися наїзди на Інститут національної пам’яті, мовляв занадто проукраїнський підхід задіює у відновленні історичної справедливості, чисто бандерівський. Сліпі політики не помічають, що українська спільнота вже два роки вітається бандерівським привітом «Слава Україні!» і з повагою ставиться до бандерівського червоно-чорного стягу. Це і не дивно, бо їхні очі ніколи не бачили в українцях нації, а їхні вуха чули лише голос Москви.
Я переконаний, що обраний шлях декомунізації є правильний і дуже швидко ажіотаж довкола неї згасне. Пригадую подібну ситуацію на початку 90-их у Західній Україні. Я був тоді депутатом Тернопільської міської ради і ми робили перші кроки з декомунізації. Один приклад, коли в Тернополі будівля КҐБ опинилася на вулиці Степана Бандери, його керівництво спробувало переписатися на перпендикулярну вулицю Шпитальну. Рік чи два установа намагалася «відстояти» свій гонор, але потім змирилася, бо ця тема вже нікого не цікавила.
– А які мовні проблеми будуть обговорюватися на Форумі?
– Чомусь вважають, що говорити про мовні проблеми не варто, бо ця тема роз’єднує націю. Це говорять прихильники книги «Четверта республіка», які переконані, що більшість українців виховувалися на російській культурі і тому вони стали українцями, але з російським акцентом. Це про таких українців, з якими часто зустрічаєшся у метро, чи магазині. Два побутових приклади. У метро дві жінки середнього віку спілкуються канонічною українською, але коли підходить їхня зупинка запитують мене «Ви нє виходітє?». Або в магазині продавщиці між собою пліткують українською, а до покупця зразу «Что нада?». Для мене пояснення цих прикладів – це комплекс меншовартості, який нам перейшов у спадок від колоніального минулого і за 25 років його ніхто не викорінив. А як його можна викорінити, коли державна мова де-юре і де-факто це різні мови, коли з екранів телеканалів нам пропонують унікальні речі (такого немає ніде у світі) – двомовні передачі? Це коли один говорить українською і його всі розуміють, а інший, він не перекладає, він доповнює російською і його також всі розуміють. Як на мене, це відвертий прояв цинізму. Тому про мовні проблеми треба говорити. Інтернаціоналізм посіяв в українцях меншовартість.
Пробудити любов до себе як українця, перестати боятися себе – це те, що є предметом дискусії на Форумі.
– А про що йтиметься у блоці деокупації?
– Думаю, що учасники мають виробити своє ставлення до політики країни-агресора і запропонувати державним чинникам рецепти адекватної відповіді. Мова йтиме насамперед про протидію економічній та інформаційній політиці Росії в Україні. Якось негарно виходить, коли російський бізнес заробляє гроші в Україні і за ці гроші фінансує війну на Донбасі. Або деякі інформаційні ресурси, які, знову ж, належать представникам північного сусіда, якось по особливому подають інформацію. А це є правда. І як тут діяти? А діяти треба. Про це також йтиметься на Форумі.
На завершення залишається нагадати, що Форум українських справ «Від декомунізації до деокупації» проходитиме у культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії 20 травня з 10 год.
Розмовляв Сергій ВЕРЕСЕНЬ, УІС
