Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.
Степан Бандера
16 січня ряд українських патріотичних організацій пройшли Києвом у марші «Стоп реванш». Під стінами Верховної Ради активісти вимагали прийняття низки деокупаційних законів. 18 січня парламент ухвалив Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» (так званий Закон про реінтеграцію Донбасу).
Про важливість уже прийнятого закону та про інші деокупаційні законопроекти ми поспілкувалися з членом Проводу ОУН (б), народним депутатом України Олегом Медуницею.
-
Закон про реінтеграцію Донбасу: як він приймався, які були перепони?
О.М.: Так, ми навіть у парламенті відчували, що стосовно закону про реінтеграцію Донбасу чиниться шалений опір та спостерігається істерія з боку Росії. Наша фракція «Народний фронт» більше року лобіювала це рішення в парламентських комітетах, переконували колег з БПП і коаліції об’єднати в один відповідні розрізнені законопроекти. Саме ми наполягли на тому, щоби із законопроекту були виключені «Мінські домовленості» (неформальні політико-дипломатичні домовленості, які не виконуються Росією).
Також було багато спекуляцій навколо визнання чи відмови визнати ЛДНР терористичними організаціями. Насправді, у схваленому Комітетом тексті законопроекту ЛНР і ДНР визнаються структурними підрозділами окупаційного режиму, які діють в інтересах держави-агресора. З точки зору міжнародного права, така кваліфікація передбачає значно серйозніші наслідки, – як для терористів ЛДНР, так і для самої Росії. Адже йдеться про державний тероризм путінського режиму, а не про тероризм у внутрішньому конфлікті. До держав, які визнаються «спонсорами тероризму», Захід застосовує жорсткі тривалі санкції (приклади: Лівія, Іран, Ірак, Північна Корея). Крім того, Верховна Рада вже давно визнала ЛДНР терористичними організаціями – кількома Постановами від 2015 року. Тому маніпуляції тут недоречні.
Врешті консенсусу було досягнуто. Український парламент показав, що здатний об’єднуватися та ставити національні інтереси над партійними, і 18 січня закон 7163 таки був проголосований. Наразі він перебуває на підписанні у Президента.
-
Які ключові норми ухваленого законопроекту, що він має змінити?
О.М.: Як зауважив Секретар РНБО Олександр Турчинов, найголовніше, що закон №7163 перекреслює усі потуги Кремля замаскувати війну проти України під «миротворчу операцію», оскільки визнає Росію країною-агресором, а території окремих районів Донецької та Луганської областей окупованими. Так, цей закон створює правові та організаційні умови для відновлення територіальної цілісності України у Донецькій і Луганській областях. Він розширює можливості та посилює мобільність Збройних Сил України й інших військових формувань, їх здатність реагувати на загрози, які трапляються на всій лінії зіткнення з агресором.
Тепер ми очікуємо на подальші дії Президента і міжнародної спільноти щодо реалізації положень Закону про деокупацію. Насамперед, продовження й розширення санкцій проти Росії, надання Україні летальних видів озброєнь, рішення Ради Безпеки ООН про введення до окупованих районів Донбасу миротворчих місій на умовах України з чітким мандатом. Миротворча місія ООН має контролювати всю територію ОРДЛО, забезпечити виведення російських військ та найманців та відновлення контролю українських прикордонників над україно-російським кордоном.
Ухвалення проекту 7163 дозволить, зокрема, чітко захистити права та інтереси України в ході ймовірної миротворчої операції ООН на Донбасі. У цьому питанні ми стоїмо на трьох принципових вимогах. По-перше: ані Росія, ані афілійовані з нею держави (наприклад, Білорусь) не можуть бути миротворцями в Україні, бо Росія – агресор. Миротворча операція на Донбасі неможлива без виведення російських військ та терористичних угрупувань. По-друге: умови, викладені в російському проекті відповідної резолюції Радбезу ООН – це неприпустимий нонсенс. По-третє: без українського парламенту жодне рішення про будь-яких «миротворців» на території України ухвалене не буде.
-
На вашу думку, цей закон допоможе звільненню заручників, гарантує захист мирному населенню, чи взагалі наблизить закінчення війни?
О.М.: Визнання Росії агресором і переговори про звільнення заручників – ув’язувати некоректно й небезпечно. Україна має чітко визначити свою позицію щодо війни. Це визначення лише допоможе звільненню українців: через увиразнення міжнародно-правової відповідальності Кремля за їх утримання.
Ухвалення законопроектів 7164 і 7163 навіть теоретично не може й не повинно ані зупинити війну, ані гарантувати захист мирного населення. Тут не має бути жодних ілюзій, чи політичних маніпуляцій. Ці закони стануть проясненням правової позиції України щодо злочинів Кремля. І саме це дозволить захистити мирне населення окупованих територій через поширення на нього норм міжнародного права щодо обов’язків країни-окупанта. Крім того, ці нормативні акти стануть підставою для розширення українських і міжнародних санкцій проти РФ, а також початком формування консолідованої правової претензії до Росії за усі збитки внаслідок агресії та окупації. Йдеться про вже вчинені та майбутні судові позови від України на сотні мільярдів доларів. Відновлення територіальної цілісності України неможливе без покарання російських воєнних злочинців і зрадників, які зі зброєю воювали проти своєї країни.
-
На вашу думку, які наразі пріоритети законотворчої діяльності ВР щодо захисту української державності?
О.М.: Я вважаю, що до липня, тобто до закриття восьмої сесії ВР VIII скликання, ми повинні виконати вимоги національної ініціативи «Стоп реванш» і прийняти всі необхідні для України закони деокупаційного змісту. Ті законопроекти, які наразі зареєстровані у Верховній Раді, по яких є позитивні висновки профільних комітетів, у тому числі й закони мого співавторства. Це такі законопроекти, як №7425 «Про захист української державності від проявів колабораціонізму» та №7426 (внесення змін до Кримінального кодексу щодо колабораціонізму та відповідальності за державну зраду). Законопроекти №4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором» та №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» – так звані акти гуманітарної деокупації. Ряд законопроектів, які розширюють санкції проти країни-агресора, зокрема, закон мого співавторства №2607 (внесення змін до санкційного законодавства щодо запровадження інституту ресиверів – тимчасових керуючих).
Ухвалити деокупаційні закони Верховна Рада повинна до осені, поки політики не почали більше дбати про майбутні вибори і власні політичні рейтинги. Поки парламент здатний приймати рішення в інтересах України, а не лише сіяти популістські меседжі з трибуни Верховної Ради.
-
Чому в Україні має бути ухвалено законодавство про колабораціонізм?
О.М.: У тій війні, яку розв’язала РФ з метою окупації України, на мою думку, значну роль відіграє так звана «п’ята колона», яка знаходиться всередині України. Ця колона складається як з українських громадян, так і з певних сил, політиків, яких можна прямо назвати колаборантами, посібниками окупантів. Вони ведуть деструктивну діяльність на користь агресора. В окупованих Донецькій та Луганській областях , а також у Криму є частина громадян України, які пішли на співпрацю з окупантами і за всіма міжнародними законами підпадають під поняття колаборанти, тобто, посібники окупантів.
Закон №7425, по-перше, дає визначення таким поняттям, як «колаборант» і «колабораціонізм», дає можливості ідентифікувати, хто такі колаборанти. Другий пов’язаний законопроект №7426 передбачає внесення змін до Кримінального кодексу і дає можливість притягти колаборантів до відповідальності. Законодавство про колабораціонізм дає можливість знешкодити небезпечну діяльність таких осіб, звільняти їх із органів влади та місцевого самоврядування, обмежити їхню участь у суспільно-політичному житті України.
-
Релігійні питання сьогодні розділяють українське суспільство. У нас є багато прихильників української церкви, так само багато віддають перевагу конфесіям Православної церкви Московського Патріархату. Прокоментуйте у цьому розрізі необхідність закону про церкву, який наразі зареєстровано у ВР – законопроект №4511. УПЦ МП відразу почала інформаційну кампанію проти прийняття цього.
О.М.: Те, що Москва одразу починає інформаційну пропаганду проти якогось українського закону, означає лише одне, що цей закон дійсно може суттєво обмежити вплив Росії в Україні.
Кремль десятиліттями насаджує свою політичну пропаганду через церкву. Саме тому Закон «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором», це важливий деокупаційний закон. Він надає органам державної влади можливість установлення контролю над релігійними організаціями, які вороже налаштовані до української держави та здійснюють підривну діяльність всередині неї, маскуючись під вигляд релігійних об’єднань. Ми неодноразово були свідками, коли посадові особи церкви, керівні органи якої знаходяться на території держави-агресора, закликали до примирення з ворогом, намагалися деморалізувати наші збройні сили і правоохоронні органи, закликали українську владу припинити опір збройній агресії і прямо ставали на сторону ворога, підтримуючи моральний дух його військ. Тому я вважаю прийняття цього закону правильним і встановлення контролю обов’язковим для забезпечення безпеки країни і відновлення цілісності її території.
-
Законопроект дехто критикує через начебто «надмірне втручання державних органів влади у внутрішнє життя конфесій». Що ви думаєте з цього приводу?
О.М.: Коли йде мова про безпеку держави, ми маємо не тільки право, а й обов’язок втручатися у будь-які справи в державі, у тому числі, й у діяльність релігійних об’єднань. Бо життя і здоров’я громадян, територіальна цілісність України – примат нашої діяльності.
Тому я цілком підтримую вимоги «Вільних людей» і національної ініціативи «Стоп реванш», які сьогодні роблять акцент на важливості прийняття саме деокупаційних законів. Особисто буду голосувати за всі ці закони, а також переконуватиму своїх колег у парламенті підтримати дані законодавчі ініціативи.
Розмовляла Алла Акименко
