Великоднє Послання Aрхиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря

Великоднє Послання

архиєпископа Харківського і Полтавського Ігоря

всечесному священству й усім вірним

Харківсько-Полтавської єпархії

Української Автокефальної Православної Церкви

Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!

Проповідуючи Євангеліє в різних грецьких містах, апостол Павло понад півтора роки прожив у Коринті – багатому торговельному місті, де панував культ розкоші й збагачення. Там, на перехресті культур Заходу й Сходу, йому вдалося створити активну християнську громаду. Аж ось за кілька років апостол одержав із Коринту тривожні звістки. Тамтешні Павлові учні почали пристосовувати євангельське вчення до панівних уявлень, уникаючи того, що важко сприймалося раціональним розумом. А що може бути неймовірнішим, ніж воскресіння з мертвих! І тоді Павло звертається до коринтян із посланням, де суворо дорікає за спроби компромісів у вірі та проголошує: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1Кор.15:14).

Світ завжди провокує християн до компромісів. Він готовий прийняти нашу віру як лагідну етичну доктрину, але сахається її аскетичної суворости. Світська наука не від того, аби визнати історичність Христа, але зупиняється перед нерозв’язною загадкою Його воскресіння з мертвих. Суспільство радо визнає за Церквою функції доброчинної інституції або схованки для мистецьких шедеврів, але прагне заглушити голос Церкви, коли він здіймається на захист святости життя чи унікальности подружжя. Церкву толерують, коли вона виконує соціяльні замовлення, і переслідують, коли вона виявляє непохитну твердість у свідченні про вічні істини, непідвладні життєвій кон’юнктурі.

Воскресіння Христове ніколи не перетвориться на науковий факт, не стане об’єктом дослідної перевірки. Воно й відбулося так, щоб залишити кожному вибір: вірити чи ні. Сам Христос заздалегідь попереджав: «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!» (Лк. 12:51). Наївно сподіватися, що цей поділ вдасться подолати об’єднавчими засобами політичних режимів або суспільних ініціятив. Бо ж воскресіння з мертвих – виклик для здорового глузду й імпульс для духовного пошуку. Цей виклик спонукає нас долати міражі минущих доктрин, прориваючись поза штучно виділене для Церкви ґетто в осягненні перспективи вищої реальности, до котрої покликана людина – вічного життя.

Знов і знов проголошуючи в ці дні великоднє вітання, ми, християни, декларуємо свою вірність небесній Вітчизні. Не задля приниження земної батьківщини, зовсім ні! Покликані до Неба через воскресіння Христове, ми торуємо дорогу в майбутнє вже тут, нині, повсякдень. Наша дорога пролягає через гідне виконання громадянських обов’язків, жертовну допомогу ближньому, захист рідної землі від чужинецької окупації й від марнотратного вандалізму. Під час суспільних потрясінь ми виявляємо спокій і розважливість, а в періоди апатії рухаємо світ уперед своєю креативною енерґією. Бо Христос покликав нас, аби зробити «світлом для світу» (Мт. 5:14). Світлом, яке живиться сяйвом воскресіння, аби відбивати його й осявати його незгасними променями довколишній простір, будячи світ до життя тріумфальним нагадуванням: