У Токіо добігли кінця XVI літні Паралімпійські ігри.
Українці здобули 98 нагород, що є другим результатом в історії Паралімпійської збірної. З них 24 золоті, 47 срібних і 27 бронзових медалей. За числом нагород ми стали п’ятими на планеті, а в загальнокомандному заліку фінішували шостими. Аби увійти до п’ятірки найсильніших, не вистачило однієї золотої нагороди. Наші паралімпійці, а було їх 143, здобували медалі у 10-ти видах спорту з 15-ти, в яких брали участь.
Назагал, в Японії було розіграно 539 комплектів нагород, які здобули репрезентанти 86-ти країн світу. Найбільше медалей здобув Китай – 207.
Наш плавець Максим Крипак став найтитулованішим спортсменом Ігор в Токіо. Це вперше в історії Паралімпійського руху, коли український атлет тріумфує в неофіційному особистому медальному заліку. У доробку Максима 5 золотих, 1 срібна і 1 бронзова нагороди.
Максим, як і всі інші наші паралімпійці, довів, що люди з обмеженими фізичними можливостями не обмежені силою волі, гордістю за Батьківщину, бажанням примножувати славу України на міжнародній арені. Вони справжні герої.
Гідно репрезентували державу наші паралімпійці й поза спортивними аренами Токіо. Треба виокремити чин нашого бігуна Ігоря Цвєтова, який посів другу сходинку в бігу на 100 метрів. Першим і третім фінішували москалі Сафронов і Калашян, які, через масштабні допінгові злочини Московії супроти міжнародного спорту, офіційно репрезентували не РФ, а «Паралімпійський комітет Росії». Коли троє паралімпійців вийшли одержувати нагороди, московити запропонували Ігорю зробити спільну світлину на п’єдесталі, але українець відсторонився від них. Відтак, Сафронов і Калашян фотографувалися удвох. У такий спосіб Ігор Цвєтов привернув увагу світової спільноти до новітніх злочинів Москви супроти нашої країни, до майже 15 тисяч полеглих українських героїв у війні на Сході України, до багатьох тисяч скалічених війною.
Згодом Ігор знову фінішував другим у забігу на 200 метрів з-поміж спортсменів із церебральним паралічем та іншими ураженнями опорно-рухового апарату. У цій дисципліні також першим прибіг Сафронов. Українець так само відмовився від спільної світлини.
Для порівняння, треба пригадати Олімпіаду в Токіо. Початком серпня Ярослава Магучіх, яка здобула «бронзу» в стрибках у висоту, після змагань обнімалася із представницею Московії Марією Ласіцкене. Вчинок справедливо викликав чисельні обурення українців. Пікантності ситуації додав той факт, що Магучіх є молодшим лейтенантом Збройних Сил України, а Ласіцкене – капітан збройних сил Московії… Та ще й 2018 року вона була довіреною особою кремлівського фюрера Путіна на виборах президента РФ.
Заступниця Міністра оборони України Ганна Маляр слушно наголосила, що московсько-українська війна накладає певні обмеження на спортсменів, які репрезентують Україну на міжнародних змаганнях. Очевидно, що такі світлини не лише ганьблять спортсменів, а й є зброєю в руках ворога. На кшталт «братніх народів» чи стверджень, що москалів немає на Східних теренах нашої країни. Там, мовляв, громадянська війна чи якийсь конфлікт. А ми дружимо! Ось фото…
Знайшлися й такі, які стали на захист Магучіх. Мер Дніпра Борис Філатов «списав» усе на неймовірні емоції, які переповнювали спортсменку, на юність, безглуздість, яка виникає через нескінченні виснажливі тренування. Філатов назвав критиків «диванними патріотами, які зробили для своєї країни в тисячу разів менше», ніж Магучіх, яка здобула Олімпійську нагороду. Але ж нагорода та має дві сторони… І чи важить вона після обіймів на весь світ із ворогом?
Знову знайшлися мудрагелі, для яких пролита українська кров – «водиця», бо спорт, мовляв, поза політикою. Тепер зганьбився, а може зняв маску, як усі ці усики-ломаченки, каратист Станіслав Горуна. «В Олімпіаді нема політики! Залиште політику державним діячам і не вплітайте політику в усе підряд»,– заявив бронзовий призер Олімпіади-2020. Що тут додати? Цей елементарно не може відрізнити політику від війни. Нас упродовж семи років убивають москалі і щоразу виринає якесь «цабе», що готове поставити під сумнів злочини Московії супроти своєї країни. Допоки?! Скільки ще буде цих «яничарів»?! Як цьому Горуні пояснити, що його медаль, нагорода Магучіх, зрештою, всі здобуті Олімпійські нагороди не переважать і краплини української крові?
Прикро, але історія щодо світлин українських спортсменів із представниками одвічно ворожого сусіда вельми непоодинока. Початком року мережі облетіла світлина тоді ще головного тренера національної команди України з футболу Андрія Шевченка з гравцем московського «Локомотиву» і збірної Московії Федором Смоловим. Шева тоді пояснював, що не зміг відмовити у спільній світлині. Москаль же не просто поширив світлину, а позначив на ній москвинський та український прапори і поставив між ними сердечко…
Ледве погас цей скандал, як гравці збірної України Роман Яремчук і Віталій Миколенко взяли ганебний приклад із чину свого тренера. Перебуваючи у відпустці в Туреччині ці двоє зустріли москвинського так званого репера Басту і зробили спільну світлину. Майже відразу Миколенко виставив її на своїй сторінці в мережі Instagram.
Баста – такий собі Васілій Вакулєнка, виступав у Криму після окупації нашого півострова. При цьому він не визнає, що у такий спосіб порушив закони України. Він також член журі, яке 2017 року обирало найкращу пісню про так званий Кримський міст, незаконно збудований окупантами. Того ж року СБУ заборонила Басті на три роки відвідувати Україну. У травні 2021 року цей «пєвєц» був у Києві. Більше того! Під час запитання одного з українців «Чий Крим?», охорона Басти накинулася з кулаками на громадянина України! В Україні!
Як свідомому українцеві, не обов’язково фанату футболу, сприймати витівку Яремчука і Миколенка? Чи є оправдання їхній ганьбі? Тим паче, що львів’янин Яремчук – єдиний в національній команді України, який завжди й усюди послуговується рідною мовою. Може Ромко у такий спосіб марить одержати футболку з логотипом сумної слави боксерів Усика і Ломаченка, в якій цей Баста безкарно гуляв Хрещатиком, і якому ці «баксьори» висловили всіляку підтримку в Україні?
А що СБУ? Їй не до Басти було. Вона в той час переймалася перерозподілом сфер впливу. Аж до замовних убивств дійшло…
Григорій Жибак
