Стефан Романів, Перший Віцепрезидент СКУ та Співголова Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА)
Військово-історична неграмотність Заходу, його корисливі політичні гравці та обмануті “миротворці” – все це підживлює здатність кремлівських пропагандистів поширювати брехню про те, що Росія перемагає.
Чимало сучасних політичних та медійних наративів про війну в Україні вводять в оману та викривають або умисне невігластво, або шкідливі політичні наміри їхніх авторів. Росіяни зазнають катастрофічних втрат у цій війні, попри широко поширене переконання Заходу, що Росія перемагає.
Широка громадська та медійна безграмотність у військовій історії та стратегії створює благодатний ґрунт для брехливих та оманливих наративів про цю війну, а брехня, яка є очевидною для експертів, сприймається як беззаперечний факт. Дуже досвідчені пропагандисти Росії вже понад десять років грають на цій безграмотності, щоб просувати власний порядок денний. Так само політичні гравці на Заході, які прагнуть заспокоїти Москву, як правило, з корисливих причин, грали в ту ж гру.
Протягом щонайменше століття двома панівними стратегічними темами в сучасній війні між розвиненими національними державами були “війна на виснаження”, прикладом якої є траншейна війна Першої світової війни та стратегічні бомбардування Німеччини та Японії під час Другої світової війни, а також “маневрена війна”, прикладом якої є “бліцкриг” Німеччини під час Другої світової війни по всій Європі, або вторгнення США в Ірак.
Війна на виснаження має на меті знесилити ворога, і переможці в цій грі завдають втрат швидше, ніж переможені, а також відновлюються швидше, ніж переможені. У маневреній війні переможці перевершують своїх супротивників швидкими захопленнями місцевості, аби перерізати лінії постачання та зміцнення противника, залишаючи сухопутні армії без підкріплення, боєприпасів, палива та продовольства.
Як Росія, так і Україна неодноразово використовували стратегії виснаження та маневрування в цій війні. Катастрофічний початковий план вторгнення Росії, створений за зразком вторгнення в Чехословаччину 1968 року, був класичною маневреною кампанією. Два роки безрезультатних стратегічних бомбардувань цивільної інфраструктури України – це класична кампанія з виснаження. Український “Куп’янський бліцкриг” – звільнення сходу Харківщини – був класичною маневреною кампанією. Масштабне використання Україною невеликих дронів камікадзе для знищення російських військ та бронетехніки є класичною тактикою кампанії з виснаження.
Дуже поширене твердження про “невдалий український літній контрнаступ” навмисно спотворює результати місяців інтенсивних боїв. Оголошена мета звільнення окупованих Росією сходу та півдня України була зірвана затримками з постачанням західної бронетехніки, артилерії, боєприпасів, ракет, бойової авіації та підготовкою українських військових. Втім, рекордне мінування Росією українських полів, а також величезні втрати Росією особового складу, бронетехніки та артилерії були не менш безпрецедентними.
Відчайдушні атаки хвиль російських військових по всьому фронту, які наслідували радянську тактику Другої світової війни та іранську тактику 1980-х років, призвели до того, що загальна кількість втрат серед росіян перевищила 350 тисяч, з аналогічною кількістю поранених та покалічених. Більшість професійної армії – офіцерів та військ – з якою Росія вдерлася в Україну майже два роки тому, вже не існує. Російська техніка або знищена, або захоплена українцями, відремонтована та використана проти Росії.
Ті, хто не вірить в перемогу України, повинні погортати X (колишній Twitter) і подивитись багато тисяч годин жахливих кадрів з українських безпілотників, на яких російські військові вбиті або масово вбиті, або скоюють суїцид, аби лиш не здаватись в полон.
Росія зараз передивляється склади у пошуках 50-, 60- та 70-річних танків, бронетехніки та артилерійських установок, щоб компенсувати втрати. Значна частина мобілізаційних зусиль Росії стосується неросійських районів етнічних меншин, а останнім часом – колишніх радянських республік, Куби, Непалу та Африки. Популярне уявлення про невичерпні людські та матеріальні ресурси Росії – це просто нісенітниця.
Спроби Росії контролювати Чорне море зазнали невдачі під натиском українських морських дронів, а також крилатих ракет для протикорабельної та наземної атаки. Значна частина російського флоту покинула порти Криму та Азовського моря і ховається в Новоросійську.
22-місячна стратегічна бомбардувальна кампанія Росії проти України також була визначною невдачею, адже українська протиповітряна та протиракетна оборона знищила від 70 до 100 відсотків російських крилатих та балістичних ракет, камікадзе дронів та літаків.
Україна досягла цього за допомогою флоту застарілих винищувачів радянського періоду 1980-х років та протиповітряних ракетних комплексів, а також кількох сучасних систем протиповітряної оборони, отриманих від західних країн. Імітуючи кампанію британських військ 1944 року зі захисту від літаків-ракет V-1, українські гарматники, які використовують кулемети на позашляховиках 4×4, знищують до 60 відсотків іранських безпілотників Shahed, які використовує Росія.
Уявлення про те, що Україна програє, і Захід повинен змусити її поступитися Росії й віддати окуповані території за угодою “земля в обмін на мир”, є нічим іншим, як спробою “вирвати поразку з пащі перемоги”. Скорочення військової допомоги, щоб заощадити гроші або заспокоїти Москву, є не менш абсурдним.
Вигнання Росії з окупованих українських земель та швидке завершення цієї війни вимагатиме збільшення постачання військової допомоги, особливо повітряної сили та зброї дальнього радіусу дії, про що Україна благала з початку повномасштабного вторгнення. Для цього політичні лідери Заходу повинні повністю відкинути нечесні наративи, які роблять з дисфункціональної колоніальної Росії непереможного супротивника.
Переклад з англійської, джерело
