Відомий політолог і публіцист, історик і аналітик, автор книги «Демонтаж лицемірства» (2012 р.), громадський активіст, волонтер, один із лідерів Донецького «Євромайдану» і Голова правління Української народної ради Донеччини та Луганщини… Це все про нього.
Познайомився з ним, тоді ще допитливим студентом, у далекому 1999 році. Ерудований юнак, патріот з Донбасу одразу привернув мою увагу. «З цього хлопця буде толк», – подумав я. І не помилився…
Суголосність думок, спільність поглядів і спільна праця зробили нас вірними друзями. Станіслав незабаром очолив Молодіжний Націоналістичний Конгрес на Донбасі і розгорнув з друзями активну роботу. А це, повірте, було не просто і не безпечно. Проте Стас не з тих, хто відступає чи «тримає носа за вітром». Завжди при справі, завжди в прямостоянні.
А зараз Станіслав Федорчук воїн з позивним «Стан», зі зброєю в руках захищає рідну землю, визволяє рідний Донбас.
На кілька днів отримав відрядження до Києва, де ми й зустрілися. Багато розповідав цікавого, ділився враженнями і прогнозами. «Давай зробимо інтерв’ю». «Спробую». Сказав – зробив.
Ось така вийшла розмова. Без конкретних питань, але з конкретними відповідями.
Віктор Рог
Шлях на війну
Усвідомлення того, що Росія як імперія здійснить напад на Україну, було в мене ледь не з раннього дитинства, коли ще читав опуси російських імперців та спостерігав за перебігом першої російсько-чеченської війни.
Початок війни в 2014 році зустрів вже перебуваючи за межами України, втікаючи в буквальному сенсі з Донецька, який був переповнений російськими агентами та найманцями.
Не можу сказати, що був осторонь російсько-української війни, протягом перших 8 років брав участь у створенні батальйону територіальної оборони в Житомирській області, а пізніше був волонтером 59 бригади. Однак, масштабний напад на Україну в лютому поставив геть інші питання до всіх нас і я вирішив, що мушу безпосередньо брати участь в збройному опорі окупантам.
Спочатку через друзів потрапив до добровольчого формування «Свобода», де вже були друзі та побратими. Там, в основному, працював у штабі. Коли постало питання про продовження служби, разом із усім відділенням прийшов до 4 штурмової бригади оперативного реагування Національної Гвардії України. Після короткого вишколу на полігоні під Києвом, рота вирушила в Луганську область.
Дух побратимства
Звичайно, служба була викликом. Треба було долати власні лінощі, страхи та незнання. Однак, у нас зібрався чудовий колектив побратимів, які підтримували один одного в усіх справах. Як би не було важко, ти завжди можеш розраховувати на своїх товаришів. Саме завдяки їм, без жодного перебільшення, я відчув цю неймовірну силу українського нескореного духу, козацької звитяги та побратимства.
За функціоналом я виконував обовʼязки з тилового забезпечення, в той час, як основний склад роти перебував на найгарячіших ділянках Рубіжного, Сіверськодонецька, Лисичанська. Довгі місяці поза домом та рідними.
Сьогодні можу впевнено сказати, що разом зі мною дистанційно служили десятки друзів, які щедро та щиро відгукувалися на кожне прохання про допомогу, незалежно, чи йшлося про запчастини, деталі до рацій чи навіть транспортні засоби. Ці прекрасні українці та іноземці робили все, аби я міг максимально швидко вирішувати задачі, які поставали на щодень.
Почуваю велику вдячність до всіх, хто дійсно відклав свої справи та розділив з нами будні війни. Це неймовірно і дуже цінно.
Кожна робота на війні є важливою
Найбільший внутрішній конфлікт полягав у тому, що виконуючи свої обовʼязки, ти, звичайно, прагнеш більшого. Ба, більше, в якийсь момент у тебе зʼявляється комплекс самозванця – ти думаєш, що направду твоя робота не є настільки важливою, аніж та, яку виконують бійці на передовій. І я направду щасливий, що зміг усвідомити, що кожна робота на війні є важливою, незалежно від того, де ти її здійснюєш – у штабі, в окопі чи тиловому забезпеченні.
Окрема моя гордість та радість – це наявність вихідців з Донеччини та Криму в моєму підрозділі, прекрасних людей, які разом з іншими українцями стали в обороні рідної землі. Це дає мені надію на те, що нам буде з ким відроджувати звільнений рідний край і творити справжню українську Донеччину та Луганщину, український Крим.
Чимало хлопців з підрозділу багато років прожили в різних країнах світу, відбулися як спеціалісти, володіють цікавими професіями – від акторів до моряків далекого плавання, цілісні, прекрасні патріотичні люди.
Віра наша міцна
В армії ще чимало речей потребує реформування та уваги суспільства, попри ті дійсно вражаючі відмінності, які є між нами та армією окупанта. Головне, що я відчуваю в серцях та думках наших добровольців, кадрових військових – ми перемогли ворога в своєму серці та в своїй свідомості. Попри важкі втрати побратимів, численні поранення, бюрократичну тяганину, дух наш незламний і віра міцна.
Без облудного самозаспокоєння
Я вважаю, що має бути інститут військової цензури, який дійсно обмежує окрему інформацію про перебіг бойових дій та наші наміри, однак саме як інститут з конкретними відповідальними особами та протоколами дії, а не ручним інструментом у руках політичних гравців, які вбачають в будь-якій критиці негатив та державну зраду. Наразі ми на тотальній війні, де український народ бореться в буквальному сенсі за своє право за життя на планеті Земля. Тому свобода слова має лишатися в окремих вимірах, особливо коли йдеться про зловживання на війні.
Ми воюємо з ордою російських рабів і мусимо вийти з цієї війни вільними від самоомани або облудного самозаспокоєння.
Україна є символом свободи
Ми переможемо Росію тоді, коли перенесемо війну на глобальний простір, а не тільки будемо перейматися питаннями визволення окупованих територій. Саме таким чином ми пришвидшимо руйнування дикої імперії та закладемо твердий підмурівок для світової безпеки. Це вимагатиме від нас зміни уявлень про світ, більшої субʼєктності в усіх регіонах світу, проактивної позиції в перемовинах з дійсними та потенційними союзниками. Думаю, ця задача цілком нам під силу, попри опір окупанта та внутрішні перестороги.
Наразі Україна є абсолютним символом свободи та визволення від однієї з останніх імперій світу. Тому ми мусимо відмовитися від простих задач і займатися глобальним стратегуванням майбутньої перемоги.
Окупанти покинуть наші території
Моя позиція щодо тривалості війни лишається незмінною, мінімум 10 років (від 2014 року) триватиме гаряча фаза російсько-української війни, під час якої Російська Федерація не тільки втратить основні боєздатні підрозділи, а й буде вимушена покинути українські території. Як би оптимістично десь комусь не виглядало, я вважаю, що контрнаступ на всіх напрямках може розпочатися тільки з наступного року, коли відчується дія санкцій, почне працювати ленд-ліз та буде достатня кількість наступальних озброєнь, техніки, авіації для його реалізації.
Це означає, що протягом осені – зими треба стримати будь-які наступальні маневри російських окупантів та закласти підвалини для сильного удару по супротивнику. Дуже сподіваюся, що цей час буде використаний для навчання якомога більшої кількості українців військовим професіям, в тому числі за кордоном.
Націоналісти мали рацію
Перефразовуючи Провідника ОУН полковника Євгена Коновальця, можна впевнено ствердити: українці з жертви історії, нарешті, стають активним її гравцем.
Ідея власної держави, вільного самостійного життя українського народу дійсно охопила мільйони українців в усьому світі і відтепер ми ще більш виразно бачимо – український націоналізм та його носії мали абсолютну історичну правоту, викриваючи ворога, вимагаючи і змагаючись за права влади і власності українців на свою власну землю, а тим більше, закладаючи легендарну історію збройної боротьби.
Ціна за свободу висока
Поза сумнівами, ціна за свободу та незалежність надзвичайно висока. Однак, це боротьба за життя українців. За наше українське все.
Я би дуже хотів, аби після війни ми не забули цих важливих висновків і справжні патріоти, перевірені війною, проявленими компетенціями та репутацією серед побратимів, прийшли до влади. Аби творити нову велику Україну. Куди повернуться мільйони біженців та українців з усього світу.
Ветерани – вагомий фактор
Ветеранська спільнота України тепер буде ще більш вагомим фактором суспільного та політичного життя. Дуже сподіваюся, що принципи чесності, патріотизму та побратимства будуть збережені і в цивільному житті. Однак, мусимо думати про те, як обʼєднати їх, дати достатні знання для зміни життя в їхніх громадах, містах і селах.
Наша спільна воля є сильнішою за окупанта
Наразі я здійснюю перехід до лав Збройних сил України та продовжую свою службу в Силах оборони України. Це не означає, що я перестаю бути товаришем для наших добровольців, які продовжать нести службу в батальйоні «Свобода» в лавах Національної Гвардії України. Навпаки, я завжди пишатимуся їхньою безстрашністю, дисципліною та дружбою. Вони показали мені і, переконаний, що не тільки мені, що бойовий дух українців є нездоланним. І що наша спільна воля є сильнішою за російського окупанта, його техніку та варварські методи ведення війни.
Війна за майбутнє України триває скрізь
На сучасній війні кожен має знайти своє місце для максимальної ефективності, де він буде максимально корисним. Дуже хотів би, аби саме так комплектувалися підрозділи і реконструювалося суспільство. Аби талановиті журналісти могли створювати сучасний актуальний контент, інженери могли займатися високоточними наступальними та оборонними технологіями, а набутий досвід фахівців постійно передавався підрозділам, які вирушають на фронт. В цьому є сувора логіка добору кадрів, яка має нарешті перемогти відсторонений розподіл мобілізованих між частинами.
Професійний аналітик та дипломат, поза сумнівами, може виконувати і функції пожежника в частині ПВО, однак його місце за столом. Де так само триває війна за майбутнє України.
З вірою в перемогу
Вірю в українську націю та її перемогу. В річницю Незалежності щиро бажаю, аби ми здійснили мрію своїх великих попередників, провідників, творців, борців та мучеників за свободу України, звільнилися від загрози «русского міра» раз і назавжди. Без жалю та оглядання назад.
