Росія виявилась колосом на глиняних ногах. І зернова епопея ще раз це підтвердила. Ми побачили найкоротший шантаж Путіна. Бо довже він вже не здатен. Протягом останніх 9 місяців ми постійно бачили багато проявів слабкості і не ефективності у того, хто вважався дуже страшним і сильним.
Чому це сталося? То що це типова ознака корумпованого авторитарного режиму. Воно так працює. Те, що зі сторони здається силою, обертається на слабкість. Авторитаризм породжує піраміду, побудовану на лояльності. Не професіоналізмі, а саме лояльності вищому керівництву. І так по сходинкам вниз. Це ж дозволяє на кожній ланці красти. Бо головне бути не чесним, а лояльним. Це нищить конкуренцію і робить систему слабкішою.
Єдина ланка, де система в Росії досі побудована на професіоналізмі виявився фінансовий блок. Якось так трапилось, що Путін не чіпав професіоналів у Центральному Банку. І це допомагає Росії тримати свою економіку у набагато кращому стані, ніж очікувалось. Це виявилось сильною ланкою серед багатьох інших слабких. І це бісить нас, бо очікуваного колапсу економіки в Росії не сталося.
Чому для нас це важливо? Тому що ми не маємо права повторювати помилки Росії якщо хочемо вбити цього дракона. Однією із слабких сторін України перед початком війни була кадрова політика. Чому? Бо вона була побудована саме на лояльності, а не професіоналізмі. І дуже не розумно продовжувати помилятися, тим більше на тлі того, як приклад Росії нам показує, до чого це призводить. Та й наш власний приклад також. Історія Нафтогаза яскравий приклад того. Звільнення менеджменту компанії свого часу спровокувало кризу у стосунках з Вашингтоном, яка й досі впливає на нашу енергетичну безпеку. А результатом став хіба що дефолт компанії. І заради чого це все було?
Який шлях здорової людини? Це шлях чесних конкурсів, де під громадським контролем проходить відбір кандидатів. І бажано ще під контролем наших іноземних партнерів. Яскравий останній приклад – вибори голови САП. Як тільки його призначили, антикорупційна інфраструктура запрацювала на повну і от уже багато хто відчув на собі це. В тому числі улюблений персонаж мемів – Насирів. Та й багато інших. Шлях курця – призначення без конкурсів, чи проведення фейкових конкурсів із ламанням через коліна. Приклад Нафтогаза тут показовий. Це завжди закінчується погано.
Ця історія має навчити нас. Але поки що не вчить. І останній яскравий приклад із призначенням кінолога (кінологині) керувати установою, яка опікується кіно, Довженко Центр. Можно сміятися із того, що чому б спеціалісту у кінології не розбиратися у кіно, але сміх тут – лише захисна реакція, щоб не плакати. Бо це той колокол, який може дзвонити по будь-якому напрямку в країні. Здавалося б, кого цікавить це кіно під час війни. Але це прояв хвороби, яка може проявитися і в більш важливій сфері. І це почалося не сьогодні. Спочатку був скандальний конкурс на посаду голови держ кіно, коли призначення відбулося виключно по принципу лояльності. Професіоналізмом там і не пахло. І тепер те саме держ кіно і далі вибудовує систему виключно по такому принципу, руйнуючи успішну інституцію Довженко Центр. Чи не міні модель Росії. І чим не потенційна міні модель будь-якої галузі в Україні?
Ключове, це не персоналії. Ключове – це інституції і принципи. Навіть якщо то довго і незручно, треба будувати інституції, а не призначати лояльних людей, які тобі подобаються. Перший шлях – довгий, але може привезти до перемоги. Гарантій немає, але є шанс на успіх. А другий – дуже зручний, але завжди веде до поразки.
