Майже два роки тому Україна знову опинилася на розпутті. Бо ми обирали не президента, а вектор розвитку держави. І сьогодні ми бачимо наслідки цього вибору. Багато наслідків.
Але чи не найпоказовішими прикладами є переслідування за патріотизм та корупція на здоров’ї і житті громадян.
Якби тоді Президентом України був обраний проукраїнський політик, то громадянам зараз робили б щеплення вакциною Pfizer. Я в цьому просто впевнений, бо тоді б збереглася міжнародна проукраїнська коаліція, тісні стосунки з цивілізованими країнами, діаспорою, тепле відношення до українців у світі. І, відповідно, Україна брала б участь в розробці вакцини та отримала б її однією з найперших – одночасно з країнами Європейського Союзу.
Обравши президентом умовного Юрія Бойка чи іншого проросійського посіпаку, Україна теж отримала б вакцину, але це був би Sputnik V – розробка інституту, який вкрав ім’я відомого українського бактеріолога, що походив з давнього козацького роду Гамалії. Також була б війна, спустошення та залізна завіса з Європою – всі принади так званого «русского міра».
Але президентом став Зеленський, який, можливо, ментально і вийшов з російського світу, але в європейський так і не увійшов, а про його входження до українського взагалі краще не згадувати. Він є людиною, яка звикла працювати на олігархів та отримувати гроші в конвертах. Відповідно Україна отримала те, на що заслуговує – вакцину для третіх неєвропейських країн та чергову корупційну історію.
Можливо єдине, що він зробив корисного на своїй посаді за ці майже два роки – це ввів в дію рішення РНБО про закриття телеканалів Козака-Медведчука.
Після цього рішення могло задатися, що Зеленський почав розуміти причини падіння власного рейтингу та вирішив обрати більш патріотичну стратегію. Але досі Медведчук, якого звинувачують в фінансуванні тероризму, вільно пересувається країною, жодних проблем з правоохоронними органами у нього немає, а його дружина взагалі оголошує Україні «православний джихад».
Бо не треба гратись у публічні політичні ігри, впроваджуючи санкції проти осіб, щодо яких є факти їх терористичної діяльності – цих осіб треба саджати за грати. Не можна зупинятися та давати задню, коли почав бити. Необхідно ухвалити закон, який закріпить в законодавстві поняття колаборантства. Щоб ті, хто працює на окупанта або в його інтересах, більше не мали змоги безкарно діяти на території України.
Тому чи доведе Зеленський справу Медведчука до логічного завершення або обмежиться лише політичною еквілібристикою покаже час та викриє справжні мотиви його дій.
Разом з тим, продовжується відкрите переслідування учасників Революції Гідності, патріотів та політичних опонентів.
Згадаємо, що отримавши посаду, Генпрокурорка Венедиктова публічно заявляла, що необхідно прибрати амністію з майданівців. І якщо це вдасться їй зробити, то всі активні учасники Революції Гідності можуть опинитися за гратами.
Після того, як Зеленський став президентом, ми спостерігали реванш проросійських діячів – повернення на політичну арену Портнова, Татарова, Венедиктової та Медведчука, які відчули після президентських виборів владу і зайнялися політичними розправами проти українських патріотів.
Цим зелена влада відкрила ящик Пандори. В тюрмі опиняються люди, для яких Україна – не порожній звук.
Давайте подивимося на сухі факти:
1. Поки одіозні Татаров, Шкарлет та Венедіктова лишаються на високих посадах – вже понад рік в СІЗО знаходиться призначений винним Андрій Антоненко.
2. Портнов та суддя Вовк продовжують фактично контролювати правоохоронну систему та суди.
3. Минулого тижня на 7 років арештували Стерненка. Без жодних прямих доказів, фактів та експертиз. А виключно на підставі слів «потерпілого» – одного з керівників проросійської партії «Родіна», антимайданівця та організатора «тітушок».
І це тільки верхівка айсбергу – справи заведені на сотні патріотів, соціально та політично активних людей.
Тому очевидно, що вирок Стерненку – це політична розправа ручного суду, а вся патріотична риторика зеленої влади – це нікчемна брехня.
Також на минулому тижні відбувся обшук у сотника 5 сотні Самооборони Майдану, ветерана російсько-української війни Ігоря Солонинка, якому інкримінують побиття «беркутівця» під час Революції Гідності.
Одночасно з тим московські посіпаки з Харкова все не можуть заспокоїтися – міські депутати з ОПЗЖ, блоку Кернеса, партії Шарія та двоє зі слуг «найвеличнішого» проголосували за перейменування проспекту Григоренка на Жукова під гучні заяви в.о. голови міста Ігоря Терехова про «святий обов’язок».
А до 150-річчя Лесі Українки «слуги» винесли на розгляд гуманітарного комітету Верховної Ради законопроекти, які спрямовані на утиск української мови. Авторами є одіозні Дубінський, Бужанський, Качура та інші агенти впливу країни-агресора.
Зеленський не вчив історію та, мабуть, навіть не цікавився чим закінчив Янукович, бо повторює його шлях.
Складається враження, що він спеціально робить все можливе, щоб люди виходили на протести під Офіс президента і вимагали його відставки.
Друга новина – це початок вакцинації та одночасне зростання захворюваності.
Сьогодні на Прикарпатті ситуація межує з катастрофічною – ліжковий фонд переповнений, розгорнутий мобільний шпиталь, забезпечення киснем не вистачає.
Причина спалаху банальна – курорти, які належать групі Коломойського та на які не розповсюджувалися карантинні заходи. Ба більше, сам Зеленський взяв участь у рекламній компанії Буковелю та поїхав туди відпочивати. В той самий час, коли до багатьох міст було важко доїхати, до курортів Прикарпаття з усієї України курсували потяги. Держава працювала на Буковель і під час локдауну, і зараз, коли вже нема куди класти.
Взагалі боротьба з коронавірусом в Україні перетворилася на суцільне шоу з корупційною складовою. Подивимося на хронологію подій:
Спочатку уряд створив «коронавірусний» фонд, а Зеленський назвав себе майстром спорту в боротьбі з COVID. Пізніше він заявив, що особисто проконтролює витрати «коронавірусного» фонду, левова частка з якого була витрачена не на медичні потреби. Але минулого тижня від нього самого ми почули, що «коронавірусного» фонду взагалі не існувало!
Що маємо в сухому залишку:
1. Масове тестування так і не було організоване, а контроль контактів не вівся та не ведеться.
2. Зарплата лікарів залишається меншою, ніж у некваліфікованого працівника у будь-якій іншій сфері.
3. Страхування лікарів не було проголосовано монобільшістю у Верховній Раді та провалено.
4. Вакцину Україна отримала в останню чергу – навіть після Афганістану, острова Пасхи і Зімбабве. І отримала дешевий дженерик для бідних країн, а не оригінальну.
5. Забезпечення лікарень обладнанням та ліками – провалено.
Єдине, що встигли за рік зробити «слуги» – це розтратити мільярди гривень «коронавірусного» фонду на власні забаганки без будь-яких публічних тендерів. Та, прикриваючись епідемією, призначити без жодних конкурсів друзів на посади і декілька разів видати премії МВС.
Те, що Україні поставили вакцину-дженерик для країн третього світу – це може і півбіди. Виявилося, що заявником на реєстрацію індійської вакцини «Ковішілд» є фірма-одноденка зі статутним капіталом у 48 тис. грн. ТзОВ «Грейс оф Год», що перекладається як «Милість Божа», а скільки коштує вакцина досі не відомо – МОЗ не поспішає оприлюднювати інформацію.
Власником фірми «Грейс оф Год» є Кумар Пранаав, який також є співзасновником одночасно створеної та зареєстрованої за тою самою адресою ТОВ «АЕОН БІОТЕХ». Співзасновником Кумара в останній фірмі є такий собі Вірди Бікрам Джіт Сінгх, який є топ-менеджером ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».
Все це нагадує спробу корупційної оборудки з китайською вакциною в грудні 2020, яку МОЗ намагався закупити через юридичну прокладку «Лекхім» і щодо якої вже відкрите кримінальне провадження в НАБУ.
Чи це не торгівля на крові? – питання риторичне.
Ігор Артюшенко
