Від 7-15 липня ц.р. проходить у Перемишлі, Синод єпископів Української Католицької Церкви. Такий Синод відбувається щороку, переважно в Україні. Останні два тобто у 2020 і 2021 роках з огляду на пандемію проходили віртуально. Війна перенесла його у цьому році з Києва до Польщі. Синод розглядає найважливіші церковні питання. Миряни УГКЦ мають обов’язок ставити свої прохання до Синоду.
Я належу до мирян УКЦ хоча це слово не дуже підходить до мого характеру чи диспозиції бо воно походить від слова мир. Я більш настирливий, і тому належу до настирливих УКЦ. Як на мою думку найбільше на Синоді потрібно духу Святішого Патріарха Йосифа Сліпого якого до речі річницю народження відзначаємо.
У 1970 році Патріярх Йосиф почав складати свій Заповіт, що він завершив 1981 року у Римі, у якому є такі слова:
“Тому й сьогодні, коли стали відомі таємні документи про контакти між Апостольською Римською Столицею і Московською Патріярхією, документи, що мають характер присуду смерти для Української Церкви, а водночас докірливо вдаряють в саму Вселенську Христову Церкву, очолену Наступником св. Апостола Петра, ще раз благаю, наказую і заповідаю тобі, моє Духовне стадо:
‘Браття, як діти світла ходіть… І не беріть участи в безплідних ділах тьми, але радше засуджуйте їх, бо що вони творять, соромно є й говорити…” /Еф. 5:8, 11/. До байдужих і незрячих кличу: „Встань, ти, що спиш, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос…” /Еф. 5, 14/. Ще і ще благаю вас усіх: „Будьте печаттю мого апостольства” /І Кор. 9, 2/, „… Боріться, стійте в вірі, будьте мужні…” /І Кор. 16, 13/, бо хоч ми „у всьому скорбні, та не здавлені, безнадійні, та нерозпачливі, гнані, та не покинуті, повалені, та не загиблі” /II Кор. 4, 5-9/. Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви”, – сказав я у своєму Слові на закінчення нашого Синоду в 1969 р. /див. Благовісник. – Кн. 1-4. – 1969. – С. 120/.’
Ви, Дорогі мої Брати і Сестри, зрозуміли мої слова і як добрі діти своєї Церкви почали молитись за свого Патріярха, наодинці і спільно на Святій Літургії. Молитвою виявили ви вашу зрілу християнську свідомість, бо молитва – це насамперед вислів повної довіри до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його невпинно просимо. Чи не наказав нам Христос просити і молитися? Чи не обіцяв нам виконати наші довірливі прохання? Він же сказав: ‘Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте, і відчиниться вам…‘ /Мт. 8, 7/.”
Коротка історія. Після свого ув’язнення Патріярх Йосиф перший підніс на Вселенському Соборі і протягом 20 літ подовжував справу Патріархату постійно. Ватикан збувався цієї невигідної “проблеми” переважно мовчанкою. До себе Ватикан приєднував деяких наших владик, мабуть найбільших слабодухів Владик Сенишина та Горняка. Надумали вони саме аргумент-відсіч, тобто, щоби був Патріярхат потрібно території, а наша Церква у катакомбах та на розсіянні і без території.
Патріярх Йосиф відійшов у вічність у 1984 році. Прийшли нові Верховні Архиєпископи, усі без виїмку далеко менш заслужені та хоробрі, ніж був Йосиф Сліпий. Прийшла врешті і Незалежність, і Церква вийшла з катакомб і вже посідала жадану територію. Навіть збудували Собор у столиці тієї території і назвали Патріяршим.
Але Патріарха Йосифа вже не було. Мимо всіх позитивних рис його наслідників вони не були і не є Йосифом Сліпим. Можна прочитати постанови щорічних Синодів, від проголошення незалежності, тобто встановлення території церкви, можна хіба найти постанови про підготовку Патріархального процесу, але немає постанови проголошення Патріярхату і подання остаточного прохання до Вселенської столиці про Патріархат Української Католицької Церкви.
Сьогодні маємо знов нагоду. Хіба будемо зволікати, мовляв йде війна?
Тим більше, потрібно це питання поставити рубом остаточно бо Ватикан і Папа несуть великі гріхи. Вони у розмовах з Москвою шукали екуменічного єднання з нашим ворогом до тої міри, що йшли на руку і допомогли Москві у гібридній війні проти України, її народу і Церкви. Ватикан і сьогоднішній Папа несуть великі гріхи перед нами, гріхи Християнської зради та пристосуванства. Це не був шлях Божий. Не менший гріх, хоча за ледарство, поносять і наші владики.
Отже ж, не зволікаймо довше. Синод має внести постанову проголошення Патріархату і направлення листа до Вселенської столиці, стверджуючи одностайність членів Синоду про Патріархат та прохаючи Апостольського благословення.
Патріарх Йосиф народився 130 років тому. У цей ювілейний рік, Високопреосвященні Владики, не гніть спини, як говорив Патріярх Йосиф, а підіть за Заповітом нашого першого Патріарха. Це вимога не тільки Йосифа Сліпого, але нашої Церкви, народу та історії.
7 липня 2022 року Аскольд Лозинський
