Рідко висловлююся на мовні теми. Але тут, як кажуть, допекло.
До семи років я поняття не мала про “масову” російську мову і культуру. Вдома розмовляли українською, але не тільки це. Слухала я ТІЛЬКИ українську музику, дивилася ТІЛЬКИ україномовні передачі, читала ТІЛЬКИ українські книжки. Зараз я інколи думаю – а чого коштувало моєму татові (саме йому належала ідея) філігранно “запхати” мене у 100% україномовне середовище? Філігранно, бо років до 8ми я щиро вважала, що все кругом – українське. І жодного тобі – “це бяка, бо то не наше” і подібного примітиву.
Російських книжок у моєму дитинстві було аж дві. Одна з них – дитяча повість про пригоди дівчинки Люсі. Друга – видання віршів Афанасія Фета. Ага, того самого. Зі “срібного століття” родом.
Альтернатива українському було польське, англійське, німецьке… Яке завгодно.
Результати? Російське стало для мене назавжди чужим. “не своїм”. Російською мовою я розмовляю з диким акцентом (знаменитий “грузинський” відпочиває, хто чув російську мову у моєму виконанні – враження надовго))), зате не маю проблем з відтворенням польської, німецької, англійської – саме на рівні фонетики і це з вадою слуху.
У 9 років я потрапила на Одещину, на море. Там я вперше почула масово російську мову. І це був виклик – я половини не розуміла, адаптувалася за кілька днів. Це також був шок – спостерігати, як українці переходять на російську. Навіщо? Як? Для чого? Пізніше (уже в іншому регіоні), коли мені “прозоро натякнули”, що краще б мені перейти на російську, я щиро не розуміла логіки. До мене доходило лише те, що з мене вимагають говорити іншою мовою. Серед цих “інших” у мене значилися польська, англійська, німецька (тоді все на початковому рівні, але для того, щоб купити щось в магазині, рівня С2 не треба))) – і я заговорила польською.)))) Після цього “мовне питання” не виникало.))) Заодно відкрила “батіжок” на всіх любителів вправляти мій український язик.)
Так що – різниця є.
І дуже невипадково мовна “лінія фронту” пролягає через дитячі осередки, дитсадки, лікарні… Бо та мова, якою дитина розмовляє перші 7 років життя, визначає не тільки мову – а й спосіб мислення та схему орієнтирів “своє-чуже”. І оце вже питання принципу – бо винятків небагато.
