Виступ Президента під час заходів з нагоди Дня хрещення Київської Русі – України
Ваша Святосте!
Ваші блаженства!
Пресвяті отці!
Дорогі українці!
У цей історичний день ми молимося під хрестом святого рівноапостольного Володимира. З величного постаменту він ніби благословляє древні київські пагорби, якими ступала нога ще Андрія Первозванного. Благословляє всю нашу Русь-Україну, яка стоїть у віках вже понад тисячу років після Володимирового Хрещення, – і стоятиме вічно!
Непохитний фундамент під українську державу своїм доленосним вибором заклав великий князь-хреститель. Вже за його сина Київ став центром потужної європейської держави, глибоко інтегрованої у політичні, соціальні і культурні процеси континенту.
Як мудрий і далекоглядний державний діяч Володимир відчув могутній потенціал християнства. «Праця Володимира була епохальною в житті української народу, за що князя цього й названо Великим. Це справді був великий реформатор, який міцною рукою повів Україну на Захід і прищепив їй західну культуру», – писав митрополит і просвітитель Іларіон Огієнко.
Вогник благодатного вогню ми отримали з Константинополя, звідки прибули до нас перші єпископи і священики. З Цар-города христова віра прийшла до Києва, на береги Дніпра, і вже саме звідси поширилася на інші східнослов’янські терени та сусідні народи. Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-матір’ю, до якої ми, її чада, зверталися і будемо звертатися по допомогу, – в тому числі у подоланні розділення, яке сьогодні болить православним українцям.
За рік, що минув від попереднього Дня Хрещення, багатолітніми трудами Його Всесвятості Варфоломія відбувся історичний Святий і Великий Собор Православної Церкви – хоча його й намагалися зірвати деякі деструктивні сили. Ми знаємо: багато зусиль було докладено Його Всесвятістю для організації Собору і дуже раді тому, що він успішно пройшов і прийняв важливі документи.
За цей рік як український Президент я мав добру нагоду зустрітися з Вселенським Патріархом. Твердо переконався, що Його Всесвятість молиться за Україну і думає над тим, як допомогти нам вирішити наші проблеми.
Сьогодні я особливо радий вітати серед нас його високоповажного представника, архієпископа Тельміського Іова. Перекажіть, владико, Його Всесвятості, що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я.
Соціологічні опитування показують, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати, – як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн – єдину помісну автокефальну церкву. Церкву, євхаристійно й молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій. Це історичний тренд, який не може оминути і Україну.
До тих же, хто цього ще не відчуває, хотів би апелювати словами покійного Митрополита Володимира Сабодана: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття».
Світлої пам’яті владика нагадував, що завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Албанії тощо.
Ясно, що ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних.
І це одна з причин, чому Верховна Рада аргументовано звернулася до Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні.
Слід виходити з давнього канонічного принципу: громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ.
З великою надією в Києві сприйняли звістку про те, що Священний Синод Константинопольського Патріархату створює спеціальну комісію для розгляду заяви українського парламенту.
Впевнений, що завдяки участі Його Всесвятості у вирішенні цього важливого питання між Українською Церквою та Константинополем складуться унікальні стосунки, які дозволять подолати чимало негативних тенденцій у житті сучасного Православ’я.
Шановно українська громадо!
Всі ми пишаємося тим, що наша країна за 25 років засвідчила відданість демократії; демонструвала й демонструє повагу до прав і свобод громадян, національну релігійну толерантність. Як, для прикладу, не порадіти тому, що сьогоднішнє християнське свято прийшли розділити з нами глави інших церков – Об’єднання іудейських релігійних організацій України Яков дов Блайх і муфтій Духовного управління мусульман України Ахмед Тамім.
Переконаний, що релігійний мир, взаємна повага державно-церковного партнерства є вагомим здобутком України. І ми це надбання маємо берегти особливо тепер, у час великих випробувань.
Два з половиною роки тому Москва розв’язала війну проти золотоверхого Києва. І речі треба називати своїми іменами. Сам Спаситель вчив, що є чітка межа між правдою і неправдою: «Нехай слово ваше буде так-так, ні-ні».
Категорично не сприймаю паліативні форми як-то абстрактний «збройний конфлікт» чи «збройне протистояння». Це оцінки з чужого, неукраїнського голосу. Те, що відбувається на Сході, називається «нашестям чужинців». Думаю, цьому українському словосполученню не складно знайти аналог і в церковнослов’янській мові.
Хочу висловити вдячність тим церквам і релігійним організаціям, усім громадам, які твердо стали на захист України як до справді богоугодної справи.
Вдячний тим з вас, хто продовжує підтримувати Божим словом, молитвою і гуманітарною допомогою наші Збройні Сили, всіх захисників України.
Висловлюю вдячність усім, хто допомагає полегшити страждання мирного населення, спричинені російською агресією та промосковськими бандами.
Попри міжнародну підтримку нашої боротьби, ми знаємо, що перемога залежить від нас. І найголовніша духовна зброя нашої перемоги – це наша єдність.
Звертаюся до вас, дорогі отці та владики, співвітчизники, із закликом і надалі молитися за воїнів, нащадків Володимирової дружини, які поклали своє життя, боронячи незалежність нашої Вітчизні. Також закликаю помолитися за тих героїчних солдат та офіцерів, які зараз несуть службу і захищають нас.
Щоб визволитися нам, українцям, від нашестя чужинців, «молимось до Тебе, Владико миру i спокою нашого, щоб як щезає дим, так нехай щезнуть вороги нашi; i як порох розсипається вiд вiтру, так нехай розвiються їхнi злi задуми знищити державу нашу Українську».
До нашої спільної молитви за вигнання чужинців хай приєднається небесний заступник Русі-України, її хреститель, рівноапостольний князь Володимир. Вірю, Він з нами. Піднявши однією рукою хрест, з іншої не випускає меча, щоб боронити нашу рідну землю.
Вітаю всіх з Днем Хрещення України.
Вічна пам’ять Володимиру Великому!
Слава Україні!
