Після п’яти місяців найгіршої руйнації в Європі з часів Другої світової війни та захисту своєї батьківщини з рішучістю, яка викликала захоплення в усьому світі, багато українців, безсумнівно, ставлять собі такі хвилюючі запитання та гадають, коли Західні лідери нарешті однозначно вирішать, що вже досить і негайно здійснять всі необхідні кроки, щоб допомогти Україні виграти неспровоковану повномасштабну війну, яку Росія розпочала проти неї 24 лютого 2022 року:
Скільки ще жахливих актів геноциду (як визнано Парламентами Естонії, Канади, Латвії, Литви, Польщі, Республіки Ірландія, України та Чехії) має вчинити Росія проти українського народу?
Скільки ще сліз мають пролити українські батьки, ховаючи своїх дітей, як наприклад, 4‑річну Лізу Дмитрієву, яку вбили під час російського авіаудару, коли вона штовхала свою лялькову коляску під час неквапливої прогулянки у парку з мамою у Вінниці?
Скільки ще українців мають бути вбитими та пораненими у цій неспровокованій повномасштабній російській війні проти України, якщо припускати, що життя українців справді має значення?
Скільки ще українських дівчаток-підлітків мають зґвалтувувати російські солдати і їм говорити, що будуть ґвалтувати й далі, щоб вони боялися будь-яких майбутніх інтимних стосунків і не народжували українських дітей?
Скільки ще українських військовополонених мають бути катованими, а потім убитими російськими військовими, як наприклад тих, які перебували у в’язниці Оленівка на окупованій росіянами території Донецької області?
Скільки ще українців, у тому числі дітей, мають бути примусово вивезені зі своїх домівок до Росії?
Скільки ще потрібно мільйонів українських внутрішньо переміщених осіб і біженців?
Скільки ще українських міст і селищ має бути зруйновано російськими бомбардуваннями, таких як Бородянка, Буча, Ірпінь, Краматорськ, Маріуполь і Харків?
Скільки ще церков, лікарень, шкіл, культурних об’єктів і житлових будинків має бути зруйновано в Україні прицільними російськими ракетними ударами?
Скільки ще людей мають голодувати в потребуючих країнах, тоді коли Росія нахабно знищує аграрний сектор України та сіє хаос в житниці Європи?
Скільки ще газових криз має бути штучно створено Кремлем, щоб підняти ціни на газ до рекордно високого рівня та дестабілізувати світову економіку?
Скільки ще міжнародних угод мають бути порушені Кремлем – багато з них ще до того, як на них висохло чорнило – як наприклад, Чорноморська зернова угода?
Скільки ще спроб Заходу помиритися мають бути придушені Кремлем і використані як опора для подальшої російської агресії, як наприклад, скасування канадською владою санкцій щодо газових турбін за наполяганням німців і з заохоченням американців?
Скільки ще має відбутися терористичних актів, кібератак і кампаній з дезінформації як в Україні, так і за її межами, як наприклад збиття російськими солдатами рейсу MH17 Малайзійських авіаліній?
Росія вчиняє геноцид в Україні та посилила свою гібридну агресію проти Заходу на очах, а саме шляхом використання як зброї – біженців, їжі, газу та інформації.
Країни-члени НАТО усвідомили це, заявивши під час свого саміту 29 червня 2022 року в Мадриді, що «Росія є найбільш значною та прямою загрозою їхній безпеці та миру і стабільності в Євроатлантичному регіоні. Жорстока війна Росії в Україні зруйнувала мир у Європі».
Однак країни-члени НАТО досі не до кінця розуміють, що час має вирішальне значення.
Дійсно, якби країни-члени НАТО діяли в січні 2022 року, коли Росія мобілізувала свої війська на кордоні з Україною, як вони це зробили після того, як Росія розпочала повномасштабну війну 24 лютого 2022 року – такої війни не було б, тому що мова Путіна – це мова сили. Натомість тоді країни-члени НАТО надсилали Росії лише погрозливі попередження, що на мові Кремля означає слабкість. У результаті Росія розпочала повномасштабну війну проти України.
Так само в цей вирішальний час Україна має чудове вікно можливостей перед зимою, щоб виграти цю війну, зупинити Путіна та повернути мир у Європу. Однак це вікно є зараз.
Тому країни-члени НАТО повинні припинити вагатися. Усім відомо, що на тлі невпинної війни Росії повідомлення про те, як НАТО планує допомагати Україні в майбутньому, – це лише короткочасний звуковий фрагмент, який швидко поширюється у Twitter, а потім забувається. Натомість країни-члени НАТО повинні зараз надати Україні додаткову фінансову допомогу та всю необхідну зброю, щоб вона могла запровадити безпольотну зону та відкинути російську армію до українсько-російського кордону. Вони також повинні посилити санкції проти Росії, щоб Західні долари не продовжували фінансувати геноцидну війну Росії проти України.
У статті під назвою «Я – Міністр закордонних справ України. Путіна треба зупинити», опублікованій 29 липня 2022 року в The New York Times, Дмитро Кулеба написав:
«Ніхто не хотів цієї війни, крім Росії, і жодна країна світу не прагне миру так, як Україна. Але тривалий, міцний мир — а не бомба сповільненої дії замороженого конфлікту — можливий лише після того, як Росія зазнає серйозної поразки на полі битви. Тому Україна має перемогти. Тільки тоді пан Путін прагнутиме миру, а не війни. […]
Україні, Сполученим Штатам і нашим європейським союзникам потрібно говорити з паном Путіним його мовою – мовою сили. На практиці це означає зміцнення України у військовому плані, шляхом прискорення поставок передової артилерії та бронетехніки, а також в економічному – додатковою фінансовою допомогою. Слід також посилити санкції, спрямовані на російський експорт, заборонивши її банки та обмеживши доступ до морської торгівлі».
Якщо Захід швидко та ефективно відреагує на цей заклик Міністра закордонних справ України до дій, ми все ще зможемо стати свідками миру в Європі, включно з Україною, у 2022 році.
Евген Чолій
Президент ГО «Україна-2050».
Президент Світового Конґресу Українців (2008-2018)
