БахмУт
Погоджуюся з оцінками більшості експертів, що практично жодного, окрім пропагандиськи-символічного значення, бійня під БахмУтом не має.
Особливо для Росії.
Для України ж утримання й контрнаступ під БахмУтом приречуть можливість окупантів утримувати Лисичанськ-Сєверодонецьк.
Відкриють шлях на Дебальцево (одного з ключових логістичних центрів ворога), з’явиться можливість обходу і оточення Донецького угрупування ворога і пряма дорога на Луганськ.
Розуміючи це, ворог знавісніло кидає під БахмУт всі сили. Засипаючи поля залізом і трупами власних солдатів.
Нав’язлива ідея взяти БахмУт до хоча б якоїсь дати як олівець сточує російські війська, що зрештою-решт унеможливить будь-яку добре організовану наступальну операцію на більш стратегічному напрямку.
Доки Росія мріє хоч про якийсь ілюзорний успіх під неіснуючим Артьомовском, Україна як хвилеріз знищує московський вал під БахмУтом.
Однак така неймовірне концентрація ворога і його вогневого потенціалу заставляє і українське військо вдаватися до надзусиль.
Можливо саме в цьому і є стратегічний намір ворога. Перевести війну у статичну сконцентровану бійню, щоб максимально знекровити нашу армію і наступальний патенціал.
Звісно з окопа не видно задуму нашого військового керівництва, але до цього наш успіх полягав у асиметричній мобільній війни.
З відсутністю чітких ліній фронту, стрімких атак мобільних груп, перерізання шляхів комунікації та тилів.
А ще ми пам’ятаємо успішний визвольний похід Болбачана-Сікевича.
Серед усього й визволення БахмУта 18 квітня 1918 року, а згодом усього українського Донбасу, навіть з окупованими Росією після територіями, що було включені до складу РФ.
Росія не здатна перемогти Україну в бою. Лиш підступом і гнилими мирами.
Тому биймось. Вирішення цієї війни має відбутися на полі бою, а не за столом договорняків…
