Патріотизм без багатослів’я

Йосиф Сірка

Інтерв’ю з учасником українсько-російської війни ХХІ ст. Назаром Волинцем

Назар Волинець належить до тих людей, які не базікають про патріотизм, але проявляють його своїми вчинками. Він прожив ледве 10 років в Канаді, отримав громадянство і міг „спокійно” заробляти на хліб насущний та втішатися сімейним життям з дружиною, коли б не поклик страждаючої Батьківщини. Сам він уродженець Львівщини, художник, a покинув Україну 20-річним, але вона настільки зап’яталася йому, що коли її дітей у листопаді 2013 р. почали бити та вбивати, то він залишив країну свого вибору і полетів на допомогу до Києва.

Отаким чином він опинився не тільки учасником Революції гідности, але й пережив її початки і перемогу. Після неї та після окупації Криму, він їде на схід України, щоб допомогти в організації спротиву російській аґресії, яка щойно починалася. Тут він добровольцем вступив у батальйон Айдар, допомагав організувати та завербовувати інших патріотів та прихильників незалежної України. В Айдарі він був командиром взводу розвідувальників. Він твердить, що батальйон нараховував біля 600 добровольців, серед яких були і шведи, британці, французи. З цих добровольців 200 полягли в боях з російськими та проросійськими бойовиками та кілька сот їх було поранено, або зазнали інших травм. Сьогодні добровольці цєї військової одиниці входять у лави Збройних сил України.

Борцем за незалежність України в лавах Айдару він був від травня 2014 р. до лютого 2015 р. йому прийшлося брати участь в різних воєнних операція на Луганщині, Донбасі. Зазнав він і поранень, які, завдяки вчасним втручанням військових лікарів, йому вдалося подолати. Зокрема він згадує небезпечне поранення ока, яке дивом та завдяки професійній вмілості лікаря вдалося його вратувати . Оскільки він вже майже рік знов в Канаді, то я вирішим звернутись до нього з кількома запитаннями, щодо його побуту на передовій лінії фронту, пережиття та повернення в Канаду.

• Пане Назаре, як ви опинилися на Майдані в Києві?

• Коли в листопаді 2013 р. у Києві побили студентів, то я купив квиток і полетів в Україну, бо вважав, що не можна залишатися байдужив до такого злочину проти молоді, який проявила тодішня українська влада до українського студентства.

• А як ви потрапили до добровольчого батальйону Айдар?

• Це трапилось після анексії Росією Криму. Багато патріотів в той час поїхало в Крим, щоб захищати Україну, але їх там окупаційна влада арештувала і, як ви знаєте, декого судили, а багатьох просто ліквідували, або вони „пропали без вісті”. Було ясно, що ворог не зупиниться на загарбаному і ми вирішили поїхати на схід України, щоб там організувати спротив окупантові.

• Хто був організатором добровольчих батальонів?

• Це були, переважно, патріоти української армії, які сумлінно виконували свою присягу на вірність Батькіщині. Вони не мали час проводити якийсь вишкіл – давали зброю і зразу посилали на передову лінію фронта. Спочатку йшли такі штурмові роти, потім військо. Серед мого батальйону були хлопці, які були готові йти на смерть разом з ворогом – вони кидалися на танки. Ворог не очікував такого спротиву і зазнавав великих втрат.

• Чи відповідає назва АТО характерові бойових дій на сході України.

• Антитерористична оборона є цілковито невідповідною назвою, бо йдеться про модерну війну між одною країною, яка має одну з найбільших армій світу та країною, яка мала зруйновану і здеморалізовану армію вже самою бездіяльністю під час окупації Криму. Зрештою, тут йшлося не про боротьбу з терористичними групами, а з реґулярним військом Росії, яке використовувало танки, ракети, міномети та іншу модерну зброю.

• А як озброювався ваш батальйон?

• Нам вдавалось захоплювати у ворога велику частину зброї, яку ми потім застосовували проти аґресора. І вже той факт, що у бойовиків більше зброї ніж в українського війська є свідченням того, що це не терористи, але добре підготовлений аресор.

• Нам відомо, що Надія Савченко також належала до батальйону Айдар. Ви не могли її обміняти на когось із полонених?

• Надею зацікавились від самого початку російські спецлужби. Ви знаєте, що її незаконно перевезли до Росії. Ми намагалися її обміняти, чи викупити. Навіть пропонували в обмін полоненгого мера-сепаратиста Луганська, щоб її відпустили. Зараз вже ясно, що афера була спланована і їй вигадували злочини, за які її й судили фейковим російським судом.

• А які свідчення ви мали про те, що це було російське військо?

• Нам вдалося захопити радіостанцію Псковської групи диверсантів, коли атакували луганське летище. Нас було 45, а ворог мав понад 300 солдат і нам вдалося їх не тільки розбити, але й спричинити великих втрат. Патріотизм кожного учасника нашого загону був запорукою нашого успіху.

• 23-ого квітня в українській телевізійній програмі „Контакт” прозвучала подяка заступника АП Д.Шимківа усім українцям діаспори, зокрема, канадським українцям за допомогу учасникам АТО. Як відчули цю допомогу у вашому батальйоні?

• За час, коли я брав участь у бойових діях проти окупанта, ця допомога до нас ще не доходила – у всякому разі я ніколи не чув про те, щоб хтось отримував якусь медичну скриньку, про які тут так багато говорили. Я й сьогодні можу твердити, що значна частина скриньок потрапляє чомусь до рук поліцайних загонів великих міст, а не до рук тих, які знаходяться на передовій, які щодня отримують поранення від російських та проросійських бойовиків.

• Кілька днів тому ви були на зустрічі очільників СКУ (Світового Конресу Українців) в Торонто, де звітувала про свою діяльність директор з гуманітарних ініціатив СКУ лікар Уляна Супрун. Вона каже, що зараз в Нью-Йорку чекають тисячі аптечок, які не є сертифікованими в Україні – хоча речі першої медичної допомоги не потрібно сертифікувати. Але на українській митниці вимагають повний перелік документів, що займає час, а кожного дня гинуть люди?

• Я звернувся до пані Супрун з проханням пояснити, чому отримують аптечки в поліції, а не бійці на передовій. Мені здається, що громадськість недостатньо поінформована про перебіг гуманітарної допомоги учасникам на передовій, я би сказав, лінії фронту. Я маю враження, що справою розподілу займаються люди, які не є фахівцями військової справи, які не знають, що є речі, які можуть без мита потрапити прямо в руки потребуючих захисників України. Я не можу позбутися враження, що є люди, які намагаються „заробити” там, де інші платять здоров’ям і життям. Патріоти України довели, що вони готові пожертвувати життям задля Незалежности і мені дуже боляче усвідомлювати, що дехто здатний вдатися до наживи там, де інший платить здоров’ям, а то і життям.

• Як ви би розподіляли медичні скриньки та іншу гуманітарну допомогу?

• Я б не погоджувався передавати допомогу через багато рук, бо практика показує, що у декого допомога „прилипає” на руках і вона потім опиняється на базарах. Інакше не можна пояснити те, що декому із наших хлопців приносили згадувані медичні скриньки, які були куплені десь на базарі. Я би більше довіряв волонтерам, які вже довели свою чесність, які знають хто і де найбільше потребує допомогу. Самі волонтери своїми вчинками вже не раз довели свій патріотизм та відвагу, ризикуючи життям, щоб донести відповідну допомогу до тих, хто її не тільки потребує, але й заслужив.

• Що, на вашу думку потрібно найбільше українським солдатам, щоб успішно провадити не тільки оборону України?

• Безперечно слід домогтися постачання українській армії „Джевелін”- ракет. Ці ракети могли врятувати багато життів нашим патріотам, які не мали відповідної зброї проти російських танків.

• А як вдавался рятувати поранених?

• Це була наша найбільша проблема, бо саме санітарна служба не була спроможна вчасно забрати поранених з поля бою. Я вважаю, що діаспора (в тому числі і СКУ), яка зібрала мільйони допомоги нашим збройним силам, повинна була закупити хоч два-три гелікоптери, які б виконували роль швидкої допомоги пораненим. Їх би вчасно привезли до лікарні, де можна було б вчасно допомогти. Тому ми звернули увагу очільникам СКУ на те, що фінанси можна використати значно ефективніше, якщо порадитись з людьми, які є фахівцями в цій ділянці, а не просто виконувачами сумнівних замовлень, сумнівних медичних скриньок, чи іншого устаткування.

• Чи маєте ви контакти з людьми, з якими разом воювали? Чи маєте інформацію про сучасний стан постачання солдат у зоні, яку звуть АТО?

• Звичайно, що деякі контакти збереглися, а щодо інформації, то, ви самі знаєте, що присьогоднішніх умовах – фейсбук, скайп та інші види зв’язку надають можливість бути поінформованим не те, що того самого дня, а навіть через кілька хвилин після певної події.

• Дякую за розмову і бажаю вам успіху у боротьбі за допомогу українським патріотам, які продовжують нерівну боротьбу з підступним ворогом після вашого повернення до родини.

Торонто, 25.4.16 р.