В Японії відбулися ХХХІІ літні Олімпійські ігри.
Коронавірусна пандемія зумовила перенесення головних змагань планети на один рік. Спортсмени, а було їх понад одинадцять тисяч, виступали за порожніх трибун і неабияких заходів медичної безпеки. Окрім атлетів, на Іграх перебували чимало членів офіційних делегацій та журналістів. Уникнути захворювання на Covid не вдалося, але, на щастя, минулося без масових заражень.
Репрезентанти понад 200 країн змагали за 339 комплектів нагород. З України було 157 олімпійців, які виступали у 30 дисциплінах. Це сьома літня Олімпіада в історії незалежної України і виступили на ній найменше наших олімпійців. Головно, через невдалі результати у кваліфікаційних турнірах. Та нам поталанило здобути 19 Олімпійських нагород! З-поміж них лише одна золота, але виступ українців, з огляду на обставини, треба вважати вдалим.
Очевидно, могли сподіватися на Олімпійську медаль у стрибках із жердиною. Марина Килипко успішно подолала кваліфікацію, а у фіналі посіла п’яту сходинку. Її результат – найкращий в історії України на Олімпіадах. Атлетка прагнула більшого. Може б і спромоглася, але в Токіо вона виступала без тренера! Її тривалі вмовляння чиновників з федерації щодо поїздки наставника в Японію були марними. У підсумку – 4,50 м. Але Марина підкоряла й 4,70…
«Чому так відбувається у нашій країні – не знаю. За якими критеріями це все робиться. Просила три рази у сльозах – мені потрібен тренер, візьміть. “Добре, добре, добре”, то той вирішує, то не той вирішує. Мені ніхто не відповів, просто виклали список. Сенсу битися головою об стінку у мене немає», – у розпачі зізналася українка. Цікаво, хто із достойників від українського спорту чи його родичів-друзів посів місце багатолітнього тренера Марини Килипко Віктора Шевцова в олімпійській делегації? Так само, без тренера виступала й інша наша атлетка в стрибках із жердиною Яна Гладійчук, яка до фіналу не потрапила.
Очільник Федерації легкої атлетики України Равіль Сафіуллін, знаний у минулому депутат і «дєятєль» ворожої Партії регіонів, розсмішив у найкращих традиціях «95-го кварталу», заявивши, що не чув дотепер про проблеми Марини Килипко! Ось такої! А хто тоді мав би чути, як не головний достойник від української легкої атлетики?!
«Не розумію, чому про цю проблему чую від журналістів, а не від спортсменки, яка представляє федерацію, яку я очолюю. До сьогоднішнього дня взагалі нічого не чув про це», – наголосив Сафіуллін. Коментарі зайві. Кури сміються…
Читаю відгук про Олімпіаду прем’єра Шмигаля: «Наші спортсмени продемонстрували сильний характер і нестримне бажання до звитяг.
Вітаємо українських олімпійців із завершенням змагань і пишаємося кожним із вас. Ви всі для нас — чемпіони». Справді, характер у наших атлетів сильний. Вони навчилися перемагати без допомоги держави. Та чи не соромно очільнику уряду, що не знайшлося незначних коштів, у порівнянні із розтратами та розкраданнями, щоб, бодай, прекрасну половину нашої Олімпійської команди забезпечити тренером?! Може на своєму рівні розпорядиться перевірити, у чому справа, хто поїхав замість або хто запхав у кишеню «зекономлені» у такий спосіб кошти?
Напевне, окрім Сафіулліна Равіля Сафовича, Шмигаль мав би запитати про ганьбу на Олімпіаді у стрибках із жердиною в іншого українця – міністра молоді і спорту України Вадима Марковича Гутцайта. Якщо це не спланована провокація посадових осіб щодо України, зокрема, престижу держави на Олімпійському рівні, то, щонайменше, службова недбалість, невідповідність займаним посадам! Бо! Перед Іграми в Токіо Килипко демонструвала високі результати, які відповідають Олімпійським нагородам! Відтак, кому-кому, а їй зобов’язані були надати належну підтримку й умови! Поїздка її тренера до Японії навіть не мала обговорюватись!
Єдине «золото» на Іграх здобув для України борець греко-римського стилю Жан Беленюк. Бодай, у такий спосіб реабілітувався за своє депутатство у провладній партії так званих слуг невідомо якого народу. Після повернення в Київ, коли йому задали запитання щодо ситуації з Мариною Килипко, Жан щиро обурився, заявив, що чує про це вперше… Він погодився, що спортсменка мала бути в Токіо із своїм тренером, з яким вони співпрацюють п’ятнадцять років! Цікаво, чи справді депутат-чемпіон лише після Ігор дізнався про цей спортивний злочин, чи, у притаманному нинішнім можновладцям стилі, лукавив?..
Так само, як лукавив і приховував правду про спільний бізнес із президентом Національного олімпійського комітету Московії міністр Гутцайт, який 2018 року був одним із співвласників ТОВ «Альтаїр», що під Москвою. Інші співвласники цієї «контори» у минулому друзі-фехтувальники Гутцайта Ільгар Мамедов і Станіслав Поздняков, голова москальського НОКу. Щодо Мамедова, то він «лише» полковник збройних сил РФ. Що може бути спільного в українського міністра з ворогом?! Втім, напевне Шмигаль про це не знає… Так само, як не знав Сафіуллін про ганьбу із ставленням до потенційної Олімпійської призерки Марини Килипко…
Або ж, чи щиро переймається українським Олімпійським рухом Національний Олімпійський Комітет України, який очолює Сергій Бубка, колишній депутат від ворожого блоку «За єдину Україну», пізніше – член іншого «кубла» – фракції «Регіони України»? Не надивуєшся, як після революцій і майданів всі ці «дєятєлі», яким Україна «попри мешти», вміло працевлаштувалися на масних посадах і далі «переймаються» всім українським! Треба наголосити, що членами НОК також є знані прихильники Януковича віце-президенти Валерій Борзов, який був депутатом від ще однієї «шайки», вже призабутої СДПУ(о), Віктор Корж, Григорій Суркіс, вже згадуваний Сафіуллін. А ще до складу виконкому НОК України входять Шуфрич, Мітюков, Герега. Ще той «букет» доброчинців.
І в бабці уточнювати не треба, які кругленькі суми виділяються на Олімпійський рух в Україні. Всі ці «достойники» одержують чималі зарплати, їздять на службових «лексусах» і «мерсах», нараховують собі премії, надбавки і таке інше. Очевидно, звідки їм знайти символічну суму на поїздку тренера до Японії?
Найприкріше, що тепер вся ця «армія» олімпійських чиновників буде прикриватися вельми непоганим, з огляду на малу чисельність і кепські умови підготовки, виступом українських атлетів. Річ ясна, як день Божий, що вони вбачають у цьому свої заслуги і потуги. Отже, пам’ятатимуть про себе файних, коли встановлюватимуть різноманітні премії за виступи в Токіо.
Так і живемо нині. Спортсмени навчилися без державної допомоги здобувати звитяги, а чиновники знайшли спосіб і на їхньому горбі заробляти.
Григорій Жибак
