Сучасний світ змінюється. Яке місце займає сьогодні і займатиме Україна у майбутній моделі світової безпеки, з’ясовували у програмі Павла Гай-Нижника «Політика і Світ» з кандидатом історичних наук, виконавчим директором Антиімперського Блоку Народів Олегом Вітвіцьким з нагоди 80-ліття Першої Конференції Поневолених Народів Європи і Азії.
– Олеже, Антиімперський Блок Народів, так розумію, є правонаступником Антибольшевицького Блоку Народу?
– Так і є. Ми навіть абревіатуру не змінювали. В обох випадках залишається АБН – як Антибольшевицький, так і Антиімперський Блок Народів. Антибольшевицький Блок Народів вважав більшовицьку Росію продовженням царської імперії та Московського царства.
Також варто уточнити щодо назви «Російська Федерація». Я завжди роблю приставку «так звана Російська Федерація», адже це штучне утворення, це – Російська, або навіть Московська імперія. Важливо розуміти, що це поняття нікуди не зникло. Починаючи від золотоординського Московського Улусу (царства), потім імперії Романових, із вкраденою історією і сфальсифікованою минувшиною, аж до більшовицької імперії, яка була такою ж «тюрмою народів», з геноцидами, з репресіями, із загарбаннями територій та поневоленням інших народів.
Коли точилася Друга Світова війна, було зрозуміло, що в ній буде переможцем, або один режим – нацистський, або інший – більшовицький. І все йшло до того, що таки другий режим, за підтримки союзників, буде перемагати.
Вже у 1943 році ОУН скликала на Волині Першу Конференцію поневолених народів. Вона відбувалася на території України, але представництво було дуже широке, і українці там не були в більшості. Адже там були і грузини, і азербайджанці, і білоруси, і татари, башкир, чуваш, черкес та представники інших поневолених народів. Конференцію провели з метою погодити національно-визвольну боротьбу на перспективу для протистояння більшовицькій імперії. Зрештою, СССР переміг у війні, а вже потім загарбав не лише ці народи, але і країни так званого Варшавського договору, тобто майже половину Європи та Азії, а після загарбання почав насаджували свою імперську комуністичну ідеологію. І на той час АБН став і заборолом, і мечем проти більшовицької імперії.
Звичайно, з висоти часу, не варто перебільшувати, що АБН став ключовим фактором для того, щоб розпався Радянський Союз. Але всі зусилля керманичів АБН, їхня міжнародна співпраця допомогли штовхнути цей «колос на глиняних ногах», який розлетівся.
– Тодішній Голова АБН Ярослав Стецько працював не лише з поневоленими народами, він також працював через ОУН, зокрема, і в Афганістані, Тайвані. Тобто це не була якась кабінетна організація.
– Абсолютно ні. Мова йде про величезну всесвітню мережу, яка координувала свої дії і з Світовою Антикомуністичною Лігою, яка об’єднувала фактично всі країни світу, що стояли на антикомуністичній платформі. Той же приклад Тайваню, він дуже показовий. АБН мав там своє дипломатичне представництво. Ярослав Стецько здійснив туди кілька візитів разом із пані Славою Стецько.
Я часто моделюю таку ситуацію – уявіть, що прилітає Ярослав Стецько у 1981 році до Тайбею, чи, скажімо, у Вашингтон і заявляє: «Через 10 років розпадеться Радянський Союз». І як на такі заяви Стецька могли зреагувати? Як на дивні, м’яко кажучи. Ну як може розпастися така «машина», з такою великою силою, з атомною зброєю, з потужним впливом на світову політику? А Ярослав Стецько та інші чільні діячі ОУН були в цьому впевнені. Бо вони розуміли штучність утворення СССР.
По-друге, їм було відомо про серйозне прагнення поневолених народів до національного визволення, бажання скинути цей імперський гніт, гніт російського фашизму. Просто потрібно було, щоб склалися всі умови.
Так само зараз, коли ми приїжджаємо до Європи і кажемо: «Через 10 років розпадеться так звана Російська Федерація, чи Московська імперія». Теж не всі це сприймають, як адекватний прогноз, чи як ймовірну модель розвитку ситуації. Але ми, як і наші попередники, твердо віримо у такий сценарій розвитку подій!
– Тоді склалася і приваблива міжнародна кон’юнктура. Нам пощастило, що з’явилася Маргарет Тетчер, яка почула і українців, і поневолені народи. І це були певні британські міжнародні інтереси. З’явився і Рейган, який зустрічався з українською діаспорою і з політичною еміграцією. Він теж вчасно почув і розумно використав міжнародну кон’юнктуру, розуміючи прагнення інших народів. Бо в кожної держави є свої інтереси. І спрямування цього всього у спільне русло дало позитивний результат. І, очевидно, це також приклад для сьогодення.
– Абсолютно. Тим більше ми маємо велику різницю – на той час Україна була об’єктом міжнародної політики. Тепер, особливо в час її війни, зважаючи на героїчний спротив українського народу, ми стали суб’єктом. Ми впливаємо на глобальні міжнародні процеси. Наше завдання перенести цю історичну тяглість. Показати, що це процес боротьби проти імперії, яка залишається імперією зла, поневолювачем тих самих чеченців, інгушів, черкесів, татар, башкирів, ойрат-калмиків та ерзян.
До речі, нещодавно в Росії відбулися репресії проти ерзянського національно-визвольного руху. Було арештовано кілька майже 90-літніх активістів, ФСБ, знущається над ними, проводить допити за те, що вони заявляють про право на своє національне самовизначення і самоідентичність.
Тому зараз, враховуючи, що Україна є саме суб’єктом міжнародної політики, це є нашим ключовим завданням – доносити інформацію до наших міжнародних партнерів.
Є політики, які сьогодні приїжджають до України і кажуть, що Росію не треба розвалювати, бо є загрози. Так, загрози були завжди, загрози є і зараз, однозначно. Але є прецедент. Нам варто задуматися над тим, щоб повторити цей прецедент.
У 1991 році все світове співтовариство вважало, що імперія розвалена – Радянський Союз зник із політичної карти світу. І тепер треба Росію демократизувати. Але світ не розумів, що Росію не можливо демократизувати. Московія і демократія – це два абсолютно протилежні і несумісні поняття.
Були чіткі маркери. Почалося все в Чечні. І Україна тоді багато зробила для того, щоб голос вільної Ічкерії звучав на весь світ. Утім, світ собі вважав: то є внутрішній російський конфлікт, і проковтнув тоді цю агресію: знищений Грозний, геноцид проти чеченців, вбивство їхніх лідерів…
Ще було Придністров’я, та сама Абхазія, Осетія і так далі. Росія вже тоді почала виходити за свої територіальні межі.
Потім був 2008 рік, все йшло до того, про що українські націоналісти попереджали: імперія на той момент нікуди не зникала, вона просто взяла паузу, щоб зібратися з силами, накопичити зброю.
– Так. Росія штурмувала всередині імперії, придушувала місцеві визвольні рухи. Потім пішла назовні.
– Росія створила «колективного Путіна». Великою помилкою є говорити про те, що то лише Путін поганий, а коли Путіна не стане все зміниться. Окремі експерти стверджують, що Путін вже кілька тижнів лежить у холодильнику, але проблема не в тому, де буде лежати Путін: в мавзолеї, в холодильнику, чи буде сидіти в бункері. Це – імперія. І прийде інший Путін, рас-Путін, два-Путін, три-Путін, але загроза залишатиметься.
Це має зрозуміти весь цивілізований світ. І Антиімперський Блок Народів, як продовжувач справи Антибольшевицького Блоку Народів, доносить до світових лідерів думку про те, що лише розвал Московської імперії стане запорукою безпеки для усіх.
Антиімперський Блок Народів розпочав свою активну роботу буквально півроку тому. З початку літа ми запустили потужний інформаційний проект. Це сайт ABN (https://abn.org.ua/uk). До нього маємо і Телеграм канал (https://t.me/ABN_Freedom_for_Nations), і Фейсбук-сторінку (https://www.facebook.com/ABN.FreedomForNations) та Фейсбук-групу (https://www.facebook.com/groups/ABN.Antyimperiya), де поширюємо свої матеріали.
Сайт ми свідомо ведемо трьома мовами: українською (для українського суспільства та української діаспори), англомовний (щоб доносити інформацію через наші структури в різних країнах світу) і російською ворожою мовою (щоб цю правду читали та знали поневолені Московією народи).
У нас деякі малоосвічені «ура-патріоти» іноді закидають: навіщо ви робите передачі або дописи російською мовою? Для того, щоб російськомовна аудиторія нас читала. Бо вони не розуміють нашої мови, і ми мусимо впливати на них їхньою мовою. Якщо ми просто закриємося у своїй «бульбашці», ми програємо. Ми мусимо робити ідеологічну, духовну, цивілізаційну експансію туди, бо інакше Російська Федерація не розвалиться.
– Олеже, наразі ти представляєш Антиімперський Блок Народів. Розкажи про сьогоднішню роботу АБН.
– Історія повторюється, вона циклічна. У 1943 році саме з ініціативи Організації Українських Націоналістів (бандерівців) постав АБН. 20-21 листопада ми будемо відзначати 80-ліття АБН, плануємо проведення наукових конференцій у столиці, на базі Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка, і на Рівненщині, на базі Острозької Академії.
У 2023 році АБН, вже як Антиімперський Блок Народів, також відновився саме з ініціативи Організації Українських Націоналістів (бандерівців). Є відповідне рішення Великого Збору ОУН (б).
Як я вже зазначав, ми почали з інформаційного ресурсу – сайту АБН. Наступний крок – ми зібрали в Центрі національного відродження імені Степана Бандери народних депутатів України та представників поневолених Російською імперією народів. Багато з них приїхало з-за кордону, адже частина з них перебуває в еміграції. На зустрічі були присутні Сиресь Боляєнь – Інязор ерзянського народу, Володимир Довданов – заступник голови Конгресу Ради ойрат-калмицького народу, з яким ОУН (б) підписала Меморандум про співпрацю, були представники Північного Кавказу – чеченці, інгуші, дагестанці, був Владислав Амосов – один із співзасновників Сибірського батальйону, представник Саха-Якутії
До речі, зараз у лавах Інтернаціонального батальйону, у складі Збройних Сил України сформовано Сибірський батальйон. Владислав Амосов, на початку війни, приїхав в Україну і сказав: «Я хочу воювати за Україну! Я – якут і не бажаю бути у підрозділі так званих “хороших рускіх”, а хочу сформувати батальйон із воїнів, які представлятимуть корінні народи моєї землі». І таких людей багато, як серед якутів, так і серед башкортів, серед бурятів, які хочуть воювати в лавах нашого війська. Я вважаю, це дуже великий плюс, що наше військове керівництво та розвідка пішли на зустріч таким пропозиціям. І вже сьогодні Сибірський батальйон почав діяти як окрема одиниця у складі Інтернаціонального батальйону, а АБН, через Фонд оборони України, буде підтримувати його боротьбу.
Наступними будуть Тюркський батальйон, батальйони народів Північного Кавказу, окрім того, що вже є підрозділи Шейха Мансура і Джохара Дудаєва, зрештою, той самий полк Калиновського у форматі антиімперської боротьби за визволення братньої Білорусі. Тут усе воєдино злилося. Тому перший практичний кейс – це збройні підрозділи, які стануть прообразом для національно-визвольних армій. І вони вже потім перенесуть цю боротьбу на свої території й за допомогою України і всього цивілізованого світу боротимуться за своє право на самовизначення.
Другий момент політичний. Після нашої першої зустрічі з представниками поневолених народів, у Верховній Раді України відбулися теж дуже важливі події. На законодавчому рівні була створена Тимчасова спеціальна депутатська комісія, яка, власне, готує пропозиції до українського законодавства щодо підтримки боротьби поневолених народів. З ініціативи народних депутатів, зокрема Ярослава Юрчишина, який став головою цієї комісії, Володимира В’ятровича, який є секретарем комісії, Олега Дунди, який очолює міжфракційне депутатське об’єднання «За розвал Росії», формується така депутатська комісія разом з експертами, куди увійшли і представники АБН, для того, щоб швидкими темпами напрацювати необхідні державні кроки.
– Так, це дуже важливо, тому що це називається стратегією. Адже, коли прийде час «ікс», ми маємо бути готовими. Не лише з кулаками, не лише з мізками, а й з паперами. Бо сьогоднішній світ є процедурний світ, і ці папірці мають бути імплементовані, і тоді вони матимуть вплив на ті процеси, про які ми говоримо.
– Погоджуюся. Я дуже тішуся з того, що вже є таке рішення, що комісія активно працює. Ми маємо чимало практичних кейсів та розуміння, як це потрібно вибудовувати.
І третій момент. Буквально цими днями стартує один з найважливіших проектів відновленого АБН, який називається «Університет Вільних Народів». Тобто українські експерти, державники, юристи, історики й фахівці зі специфічних дисциплін будуть навчати представників поневолених народів державотворенню. На базі Університету ми будемо навчати, як боротися за незалежність, обговорювати кейси нашої національно-визвольної боротьби.
Отож вже навіть за такий короткий період ми маємо гарний результат. А на майбутнє ставимо собі завдання – скликати таку ж велику представницьку Конференцію, як це робив Ярослав Стецько, як це робила Слава Стецько та інші наші видатні попередники.
– Як політичну конференцію?
– Так. Для того, щоб виробляти дієву надбудову, спільно напрацьовувати стратегію боротьби. І мова йде не про формалізацію, а про те, що потрібно виважено, крок за кроком, рухати цю справу. Адже і Україна, і поневолені народи, і весь цивілізований світ мають бути готовими до можливого сценарію розпаду Московської імперії.
– Нещодавно ми записували програму про Зелений Клин. І я звернувся до українців та представників інших народів, які там живуть: «Ви не повинні бути під Москвою. У вас багатий великий край. Готуйте самостійність».
– Можливо, комусь здасться, що ми фантазуємо. І що ми ділимо шкуру ще не вбитого ведмедя. Проте, ми просто готуємося до можливого розвитку подій. Якщо говорити про Далекий Схід, то у нас є дуже хороший союзник. Це, звичайно, не імперський Китай. Це – Японія, у якої також є анексовані і забрані Московією острови. Японія хоче їх повернути і хоче збільшити свої впливи там.
– Маємо не забувати, що процеси, які сьогодні відбуваються між Росією та Україною, вплинули на те, що Японія мілітаризується. Попри свою Конституцію, вона нарощує свою військову міць.
– Так. І якщо 8-й Форум Вільних Народів ПостРосії відбувався в Європі, то попередній 7-й Форум відбувався в Токіо. Він безпосередньо в японському парламенті. У ньому брали участь японські парламентарі, які дуже чітко розуміють свої інтереси і готові вести міжнародну скоординовану політику разом з Україною, разом з представниками поневолених народів. Цей напрямок співпраці дуже цікавий та перспективний.
Свого часу, ще перед Другою Світовою війною, Організація Українських Націоналістів дуже активно працювала в пошуку міжнародних партнерів. І одним із таких партнерів також була Японія. На той час, як пишуть дослідники, розглядалося два варіанти вступу Японії у війну. Переміг той варіант, про який ми всі знаємо. А був другий шлях, наземний, коли Японія мала зайти на ці спірні території через Маньчжурію і відкрити другий фронт, сухопутний для Совєтського Союзу, для більшовицької Росії і саме такий сценарій підтримував Провідник ОУН Євген Коновалець, налагоджуючи взаємозв’язки із японським урядом, але, на жаль, так не відбулось.
Але під сучасну пору ми відновлюємо цю співпрацю, щоб обставити таку ніби велику і грізну Російську імперію з різних сторін. Бо свого часу вона загарбала дуже багато шматків від різних держав.
Не забуваємо і про існування китайського фактору. Він дуже впливовий, але зовсім інший. Це не про свободу народів, не про свободу людини, однозначно. Але цей фактор обов’язково постане, коли імперська московська конструкція захитається.
Тому, справді, Україні потрібно бути чітко готовою до того, що ми робимо, як ми робимо, кого підтримуємо. А принцип АБН «Свобода Народам! Свобода Людині!» має бути ключовим, базовим, справжнім наріжним каменем у визвольній боротьбі. Україна, будучи промоутером, завжди визнавала право інших націй на власне національне державотворення.
– Ми є прикладом, що війна вже не відбувається між двома гравцями. Навіть маленькі локальні війни завжди втягують в коло інтересів супутні держави. Сучасний світ змінився, треба це враховувати, в тому числі і в напрямку визвольної боротьби з Російською Федерацією.
– Тому ми хочемо донести цивілізованому світу позицію про те, що краще підтримувати визвольну боротьбу тут і зараз. Вже сьогодні необхідно робити ставку саме на визвольну справедливу національну боротьбу поневолених народів, щоб не отримати замість Російської імперії розширений варіант Китайської імперії. Це теж дуже важливо брати до уваги.
– Вбивши дракона, не маємо породити іншого дракона. Чи аналізується вами підґрунтя? Ми знаємо про визвольний рух у Татарстані, який наразі в підпіллі, але він дуже потужний і має підтримку серед татар. Яка зараз ситуація в інших республіках? Наприклад, на Північному Кавказі, в Бурятії, в Калмикії. Є там політичне підпілля, суспільний інтерес?
– У нас є внутрішня аналітика, ми щоденно моніторимо доступні інформаційні ресурси, слідкуємо за ситуацією в республіках так званої Російської Федерації. Скажімо, Північний Кавказ це те середовище, де ситуація може вибухнути в будь-який момент. Ми пам’ятаємо всі попередні спроби національно-визвольної боротьби. Чеченський народ завжди був налаштований боротися за своє національне визволення. Проте питання «колективного Кадирова» і «колективного Путіна» присутнє.
Але може виникнути зовсім неочікуваний привід, будь-яка подія, як, наприклад, у Дагестані, релігійна нетерпимість і антисемітизм, яка стане точкою неповернення.
– Наскільки все критично? В мене в гостях був прихований офіцер Сил Спеціальних Операцій, підключався з Європи, представник політичної еміграції інгушів. Вони говорять, якщо зараз почнуться процеси, то ці процеси будуть дуже швидко придушені. Якщо ми не втрутимося, не дамо гроші, не дамо зброю, не дамо інструкторів, якщо ми не зайдемо туди через своє підпілля, то без нас, без нашої підтримки повстання не відбудеться.
– Приклад Кадирова дуже показовий, про нього багато говорять. Але що в Дагестані, що в Інгушетії, що в інших регіонах Північного Кавказу національне придушення відбулося, на жаль. Більше того, оці московити імперські купили так звані їхні теперішні політичні еліти. Навіть коли говоримо про Татарстан. Просто дали на відкуп народні національні багатства. Правителі республік стали мільйонерами, олігархами. Відповідно, зараз це такий фактор, щоб стримувати національно-визвольну боротьбу.
Більше того, в ісламському Татарстані активно розвивається «рускій мір» у форматі Рускої православної Церкви, тобто псевдорелігійного підрозділу ФСБ. Там будують величезні храми (хоча церквами їх важко назвати), такі релігійні споруди, нашпиговані повзучою московською пропагандою.
Тому, коли говорити відверто, чи готові зараз поневолені народи на місцях до національного повстання? Ні, не готові. Їх пробували, до речі, спровокувати під час сумнозвісного рейду Пригожина. Але хто піде? Хто візьме зброю?
Наразі поневолені народи ще не готові до масштабної повноцінної національно-визвольної революції. Утім, процеси тривають, адже вони є природнім органічним шляхом національної боротьби за незалежність.
– Українська влада повинна формувати реальну стратегію. Тому що у майбутньому перетворенні континентальної політики ми можемо проґавити своє місце в системі світової безпеки, в системі євразійської безпеки, якщо не будемо моделювати ситуації, які можуть виникнути, якщо ми не будемо готові до різних сценаріїв розвитку, і таким чином не зможемо опанувати чи, навіть, очолити ці процеси.
– Так. Саме першість у цих процесах Україні пропонують представники поневолених народів. Україна має стати тим центром тяжіння, до якого будуть тягнутися інші вільні народи. Нам цю політику потрібно виробляти тут і зараз, реалізувати її і не боятися. Нам в умовах війни вже нема чого боятися.
Ми переконані, ми віримо, ми над цим працюємо, щоб Україна перемогла у цій війні, щоб розвалилась московська «тюрма народів», а на її місці постали незалежні держави вільних народів!
