Нещодавно, на ХVI Великому Зборі Організації Українських Націоналістів (бандерівців), вдруге поспіль головою Організації було обрано відомого громадсько-політичного діяча Олега Медуницю. Пропонуємо вашій увазі розмову із головою ОУН (б) про актуальні виклики сучасності та особливості діяльності бандерівського руху в умовах війни.
Друже Олеже, сердечно вітаємо Вас із обранням на таку відповідальну посаду і, першочергово, хочемо дізнатись, наскільки вагомою сьогодні є участь членів ОУН у Силах безпеки і оборони України та які завдання Організація визначила для себе на цьому напрямку?
Від початку повномасштабної війни сектор безпеки, оборони і волонтерства став одним із пріоритетних напрямів роботи ОУН (бандерівської). Ми підготували окрему Концепцію діяльності, яка визначає основні завдання Організації у цій сфері.
Передусім йдеться про облік наших членів, кандидатів і прихильників, які служать у Силах безпеки і оборони України, постійну комунікацію з ними, інформаційну та організаційну підтримку. Важливо, щоб людина, яка пішла захищати Україну, не втрачала зв’язку з Організацією, а Організація знала про її службу, проблеми та потреби.
Окремий напрям – розвиток вишкільних ініціатив, спрямованих на підготовку членства до захисту України, підтримка молодіжних патріотичних організацій у сфері підготовки до національного спротиву та, безумовно, волонтерська діяльність.
Скільки членів і прихильників ОУН сьогодні служать, що відомо про їхній бойовий шлях та втрати Організації у цій війні?
Станом на літо 2026 року в нашому реєстрі є інформація про 124 членів, кандидатів та прихильників Організації, залучених до Сил безпеки і оборони України.
Показово, що значна частина членів ОУН за час війни здобула офіцерські звання і стала командирами різного рівня. Це люди, які взяли на себе відповідальність не лише за власне виконання бойових завдань, а й за підлеглих, підрозділи, конкретні ділянки фронту. Понад десять наших членів уже були демобілізовані.
Але війна – це також, на жаль, важкі втрати. З 2022 року нам відомо про загибель, зникнення безвісти або смерть від поранень десятьох членів та кандидатів Організації. Серед них Віталій Бенчак «Тур», Олег Юрченко «Щасливий», Олег Куцин «Кум», Василь-Яків Капустинський «Мармус», Назар Матлак «Павло», Володимир Личагін «Арес», Володимир Барцьось «Вітер», Іван Лут «Псих», Олег Пелихатий.
Для нас це не статистика. Це наші друзі, побратими, люди, з якими ми разом працювали і боролися. Пам’ять про них є частиною пам’яті Організації та сучасної боротьби України за незалежність.
Як побудована взаємодія Організації зі своїми членами-військовослужбовцями і наскільки інформація безпосередньо з фронту впливає на рішення Проводу ОУН?
Ми намагалися зробити цю роботу системною. Регулярно проводимо робочі наради за участю військових членів Організації. Обговорюємо ситуацію на фронті, потреби підрозділів, проблеми, з якими стикаються військовослужбовці, те, чим конкретно Організація може допомогти.
Після кожної такої наради готується узагальнений аналітичний звіт. Це дає можливість не просто реагувати на окремі звернення, а бачити загальну картину і відповідно планувати нашу діяльність.
Важливими є і мої постійні робочі контакти з командирами військових частин, представниками спеціальних служб та інших складових сектору безпеки і оборони. Це дозволяє отримувати інформацію безпосередньо від людей, які перебувають всередині процесів, оперативно визначати проблеми та актуальні потреби українських захисників.
На кожному засіданні Проводу я доповідаю про поточну ситуацію на фронті, основні тенденції розвитку воєнної обстановки, наявні виклики та можливі сценарії подальшого розвитку подій. Для Організації, значна частина членів якої безпосередньо воює, розуміння того, що відбувається на фронті, є принципово важливим.
Ви особисто здійснили чимало поїздок у райони ведення бойових дій. Якою була мета цих виїздів і яку роль у підтримці військових відіграє Фонд Оборони України ОУН?
За звітний період я здійснив 15 виїздів у райони ведення бойових дій. Для мене важливо не лише отримувати інформацію через звіти чи телефонні розмови, а й особисто зустрічатися з нашими військовими та командирами безпосередньо там, де вони виконують бойові завдання.
Значна частина цих поїздок була пов’язана з доставкою та передачею допомоги військовим підрозділам від Фонду Оборони України ОУН. Водночас це завжди можливість поговорити з людьми на місці, почути їхні оцінки, зрозуміти реальні потреби підрозділів.
Така безпосередня комунікація надзвичайно важлива. Війна дуже швидко змінюється, разом із нею змінюються технології, тактика, потреби військових. Тому волонтерська допомога також повинна бути максимально конкретною і відповідати тому, що справді потрібно на фронті сьогодні.
Які результати роботи сектору безпеки, оборони і волонтерства Ви вважаєте найважливішими та що має стати пріоритетом надалі?
Найважливіше – нам вдалося вибудувати системний зв’язок між Організацією та нашими людьми у Силах безпеки і оборони. Ми знаємо, де служать наші члени, підтримуємо з ними комунікацію, допомагаємо підрозділам, аналізуємо інформацію з фронту і намагаємося використовувати можливості Організації там, де вони найбільше потрібні.
Високий рівень професіоналізму, мужності та відданості Україні наших військових і цивільних членів неодноразово відзначався державними нагородами та відомчими відзнаками. Для нас це важливе свідчення їхнього внеску в оборону держави.
Водночас попереду ще дуже багато роботи. Маємо розвивати вишкільний напрям, готувати членство до участі в національному спротиві, підтримувати патріотичне виховання молоді, посилювати волонтерську допомогу і, головне, зберігати постійний зв’язок із нашими людьми на фронті.
Сьогодні для ОУН підтримка українського війська – це не окремий напрям громадської діяльності. Це безпосередня участь Організації у боротьбі за існування і незалежність Української держави. Діяльність ОУН була, є і залишатиметься фундаментом українського державотворення.
Фонд Оборони України має тривалу історію, але після XV Збору ОУН (б) його робота фактично була перезапущена. Яке завдання ви ставили перед Фондом і що вдалося змінити?
Фонд Оборони України справді не виник на порожньому місці. Його засади були закладені попередніми поколіннями членів ОУН, які розуміли, що боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу потребує не лише політичної та організаційної роботи, а й матеріального забезпечення тих, хто безпосередньо веде цю боротьбу.
Після XV Збору ОУН (б) та відповідного рішення Проводу ми фактично перезавантажили роботу Фонду відповідно до реалій великої війни. Головним завданням стало створення дієвої волонтерської платформи, здатної системно збирати кошти, закуповувати необхідне обладнання і максимально швидко передавати його українським військовим. Пріоритетом була і залишається підтримка військовослужбовців, насамперед членів нашої Організації, які зі зброєю в руках захищають Україну.
Велику роль у цьому відіграли члени Проводу ОУН (б) та наші теренові провідники в Україні й за кордоном. Вони організовували збори пожертв, залучали жертводавців, координували волонтерську роботу. У результаті вдалося вибудувати систему, якій довіряють і люди, що жертвують кошти, і військові, які отримують допомогу. Для нас це особливо важливо.
Про які масштаби допомоги сьогодні можна говорити? Що стоїть за цифрами діяльності Фонду?
Найкраще про масштаб роботи говорять конкретні результати. Від лютого 2023 року до кінця березня 2026 року через Фонд Оборони України було залучено понад 809 тисяч доларів США. Найбільший внесок зробив терен України – понад 425 тисяч доларів. Водночас надзвичайно важливою була підтримка наших теренів у Канаді, США, країнах Європи, Великій Британії та Австралії.
За цей же період було використано понад 784 тисячі доларів. Із них майже 693 тисячі спрямовано безпосередньо на закупівлю необхідного для військових та ремонт техніки.
Але для мене за цими цифрами стоять передусім конкретні військові та підрозділи. Допомогу від Фонду отримали понад 40 підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ та ГУР, які воюють на різних напрямках фронту. Ми також провели 37 публічних зборів на конкретні потреби військових через сторінки Фонду у Facebook та Instagram і під час окремих заходів.
Тобто йдеться вже не про епізодичну волонтерську допомогу, а про системну роботу, яка триває роками.
Це передусім волонтерський проект чи частина ширшої діяльності Організації?
Для нас це значно більше, ніж просто волонтерський проект. Сьогодні недостатньо лише говорити про боротьбу за незалежність України – потрібно практично допомагати тим, хто веде цю боротьбу на фронті.
Досвід Фонду показав, що навіть за обмежених ресурсів організованість, дисципліна, відповідальність і довіра дозволяють досягати дуже серйозних результатів. Нам вдалося об’єднати навколо допомоги українському війську членів ОУН, українців у різних країнах світу, наших прихильників і просто небайдужих людей.
Фонд Оборони України став одним із найбільш практичних напрямків діяльності ОУН (б) у час війни. І, думаю, найважливіший підсумок нашої роботи дуже простий: Організація не лише декларує підтримку українського війська – вона щодня перетворює цю підтримку на конкретну допомогу фронту.
Разом з Фондом оборони України було відроджено і АБН – міжнародне об’єднання, яке свого часу очолював Ярослав Стецько. Чому ви вирішили не просто відновити його, а фактично перезапустити як Антиімперський Блок Народів?
Коли ми ухвалювали це рішення, для нас було важливо не просто відновити історичну назву чи структуру. Ми ставили значно амбітніше завдання – повернути АБН роль міжнародного центру координації визвольної боротьби поневолених народів, але вже відповідно до викликів XXI століття.
Саме тому було прийнято принципове рішення змінити назву з Антибільшовицького на Антиімперський Блок Народів. Ми зберегли абревіатуру АБН і нашу історичну спадкоємність, але водночас чіткіше визначили головного противника. Більшовизм був однією з форм російського імперіалізму, але російська імперія існувала до більшовиків і, як ми бачимо, продовжила існувати після падіння Радянського Союзу.
Сьогодні росія може змінювати прапори, назви, ідеологічні гасла, але її імперська сутність залишається незмінною. Тому наше завдання – боротьба не з окремим політичним режимом у москві, а з російським імперіалізмом як системою поневолення інших народів.
Час показав, що це рішення було правильним. За кілька років АБН вдалося перетворити на дієвий міжнародний майданчик, який об’єднує представників національно-визвольних рухів поневолених народів, українських політиків, експертів, правозахисників та наших міжнародних партнерів.
Наскільки широкою сьогодні є міжнародна мережа АБН і чи вдалося вивести питання поневолених росією народів на рівень української державної політики?
Я вважаю саме це одним із наших найважливіших результатів. Сьогодні ми маємо сталі партнерські відносини з десятками організацій і представниками національно-визвольних рухів Башкортостану, Татарстану, Чеченської Республіки Ічкерія, Інгушетії, Саха-Якутії, Бурятії, Калмикії, Карелії, Черкесії та інших поневолених росією народів.
Паралельно ми відновили міжнародну мережу самого АБН. Сьогодні наші структури та представництва працюють у багатьох країнах Європи, у США, Канаді та Австралії. Проводимо міжнародні конференції, форуми, круглі столи, виставки, публічні лекції та брифінги. Нам важливо, щоб голос поневолених народів був почутий не лише в Україні, а й у парламентах, урядах, експертних і правозахисних середовищах демократичного світу.
Але принципово важливим стало те, що ця тема поступово переходить із громадського та експертного рівня у площину державної політики України. З ініціативи АБН у Верховній Раді було поновлено діяльність Тимчасової спеціальної комісії з питань підтримки національно-визвольних рухів поневолених народів.
За активної участі наших експертів також підготовлено проєкт закону «Про основні засади державної політики України щодо взаємодії з національними рухами поневолених народів Російської Федерації». Він уже пройшов профільний комітет Верховної Ради й очікує винесення на голосування.
Ми переконані: підтримка визвольної боротьби поневолених росією народів – це не благодійність і не другорядний напрям української зовнішньої політики. Це питання нашої національної безпеки. Російська імперія завжди буде загрозою Україні, незалежно від прізвища її керівника. Тому стратегічним інтересом України має бути демонтаж цієї імперії та поява на її місці незалежних національних держав.
Одним із найпомітніших міжнародних проектів АБН стала виставка «Справжні в’язні Путіна. Політичні в’язні поневолених народів». Чого вдалося досягти завдяки цьому проєкту і що його міжнародний успіх говорить про місце АБН сьогодні?
Для нас було принципово важливо показати світові те, що часто залишається поза увагою: росія переслідує людей не лише за політичні погляди, а й за їхню боротьбу за національні права, свободу та майбутнє власних народів. Саме про це наш правозахисний проект «Справжні в’язні Путіна. Політичні в’язні поневолених народів».
Після першої презентації в Києві виставка фактично розпочала власне міжнародне життя. Її представили вже у 25 країнах світу. Вона експонувалася у парламентах Канади та Іспанії, Сенаті Італії, муніципалітеті Парижа, а також у багатьох державних, громадських і міжнародних інституціях Європи та Північної Америки.
Для нас це не просто географія проведених заходів. За кожним із них стоїть можливість донести до іноземних політиків, дипломатів, правозахисників, журналістів правду про російську колоніальну політику та конкретних людей, які стали її жертвами.
Цей проєкт водночас добре демонструє, наскільки змінився сам АБН. Нам вдалося не просто відновити історичну організацію Ярослава Стецька. Сьогодні Антиімперський Блок Народів – це міжнародний центр координації визвольних рухів поневолених народів, експертний і правозахисний майданчик та один з інструментів формування української політики щодо деколонізації росії.
За кілька років АБН знову став впізнаваним у міжнародній спільноті. Але це результат роботи не однієї людини. За ним стоїть велика спільна праця членів ОУН, наших представників у різних країнах, міжнародних партнерів і, найголовніше, самих представників поневолених народів.
Ми прагнемо сформувати широку міжнародну коаліцію народів, які розуміють просту річ: стійкий мир у нашій частині світу неможливий без свободи народів, поневолених російським імперіалізмом. Саме в цьому я бачу головне завдання сучасного АБН.
В умовах великої війни робота з молоддю набуває особливого значення. Що вдалося зробити ОУН у молодіжному напрямі і які завдання ви вважаєте тут найважливішими?
Для нас молодіжний напрям завжди був стратегічним. Організація, яка думає про майбутнє, повинна готувати людей, здатних через десять, двадцять чи тридцять років брати на себе відповідальність за державу. А в умовах повномасштабної війни це завдання стало ще актуальнішим. Йдеться про формування національної ідентичності, світогляду, лідерських якостей, фізичну та військово-патріотичну підготовку молоді.
Навіть в умовах повномасштабної війни нам вдалося відновити проведення всеукраїнських таборів і вишколів, посилити кадрову та організаційну роботу, розвинути співпрацю між молодіжними патріотичними організаціями та встановити партнерства з військовими структурами у сфері військово-патріотичного виховання.
Лише в рамках діяльності МНК було проведено 13 всеукраїнських вишколів, серед яких – теренова гра «Гурби-Антонівці», табори «Повстанська ватра» та «Відвага ім. Івана Гавдиди», ідеологічний вишкіл молодого активу на Січеславщині. Крім того, відбулося 19 регіональних вишколів: 12 літніх таборів і сім теренових ігор. Загалом через ці заходи пройшли майже півтори тисячі молодих людей.
Але ми не обмежуємося власними проектами. Важливим напрямом є співпраця із СУМ в Україні, Пластом, «Національним альянсом», «Покликом Яру» та іншими середовищами, зокрема в рамках НУМО. Окремо працюємо у напрямі національно-патріотичного виховання за системою гри «Сокіл» («Джура»). Через Фонд Оборони України допомагаємо також членам молодіжних патріотичних організацій, які сьогодні служать у Силах оборони.
Представники Організації долучаються і до формування державної молодіжної політики та політики національної ідентичності. Для нас важливо не лише проводити власні заходи, а й впливати на те, якою буде державна система національно-патріотичного виховання.
Ця робота не обмежується Україною. Традиційно проводяться зимові табори у США, ми зустрічалися з молоддю на таборах СУМ у бельгійському Франкополі, проводили зустрічі в Едмонтоні та Торонто під час поїздки до Канади.
Ми дивимося на всю цю діяльність як на єдиний процес. Наше завдання – не просто провести певну кількість таборів чи вишколів. Наше завдання – виховати покоління українців, для якого незалежна національна держава є цінністю, а готовність працювати і, коли потрібно, боротися за неї – особистою відповідальністю.
Інформаційно-пропагандивна робота історично була одним із ключових напрямів діяльності ОУН. Яке значення вона має сьогодні?
Сьогодні інформаційний простір – це повноцінне поле бою. Росія десятиліттями вкладала величезні ресурси в пропаганду, фальсифікацію української історії, дискредитацію визвольного руху та самого права українців на власну державу. Тому наше завдання – не тільки реагувати на російську пропаганду, а формувати власний український національний порядок денний.
Ми провели ревізію та здійснили впорядкування інформаційних ресурсів ОУН. Сьогодні маємо цілу систему майданчиків: «Націоналістичний портал», «Український погляд», Архів ОУН, ресурси Антиімперського Блоку Народів, Фонду Оборони України, Української інформаційної служби, друковані видання «Шлях Перемоги», «Гомін України» та інші медіа.
Нам також необхідна ефективніша система оперативного реагування на політичні, суспільні та міжнародні події. Позиція ОУН із принципових питань має звучати швидко, чітко і скоординовано на всіх наших інформаційних ресурсах.
Окремим напрямом залишається видавнича та історико-просвітницька діяльність. Які результати тут ви вважаєте найбільш важливими?
Українська книга, історичний документ, фахове дослідження – це також зброя. Особливо зараз, коли росія намагається виправдовувати свою агресію історичними міфами. Успішно розвивається «Книгарня бандерівців». Причому цей проект давно вийшов за рамки звичайного розповсюдження наших видань. Разом із Фондом Оборони України ми передаємо книжки військовим частинам, навчальним центрам, госпіталям. Вважаю це надзвичайно важливим: українська книга повинна бути поруч з українським воїном. Окремо відзначу «Бандерівські читання», співтворцем і партнером яких залишається Організація. Вони стали серйозним інтелектуальним майданчиком, де український націоналізм обговорюється не лише як історичне явище, а як система ідей, здатна давати відповіді на сучасні виклики. Надзвичайно важливою є і робота Архіву ОУН. Ми зберігаємо, систематизуємо, опрацьовуємо та вводимо в науковий обіг документи українського визвольного руху. Це величезний пласт нашої національної пам’яті. Якщо ми самі не збережемо власні документи і не розповімо власну історію, за нас її обов’язково спробують написати інші.
У 2029 році виповниться 100 років від створення ОУН. Яким ви бачите розвиток Організації до цього ювілею і яким має бути саме сторіччя?
До сторіччя ОУН залишилося вже не так багато часу, тому готуватися потрібно зараз. І я категорично не хотів би, щоб 100-річчя Організації звелося до урочистої академії, кількох конференцій чи покладання квітів. Масштаб цієї дати зовсім інший. Ми повинні використати ювілей для великої української та міжнародної інформаційної кампанії. Показати історію ОУН, її внесок у боротьбу за незалежність, людей, які пройшли тюрми, концтабори, підпілля і збройну боротьбу.
Але не менш важливо пояснити, чому ідеї українського націоналізму залишаються актуальними сьогодні, коли Україна знову веде війну проти російського імперіалізму.
У XXI столітті війни виграють не лише зброєю. Перемагає той, хто здатний захистити свою історичну пам’ять, переконливо сформулювати власні ідеї та донести їх до свого народу і світу.
Повномасштабна війна фактично поставила на паузу звичне політичне життя в Україні. Чи залишаються за таких умов можливості для ОУН впливати на державну політику?
Зрозуміло, що під час війни політичне життя в його традиційному розумінні суттєво обмежене. Але це зовсім не означає, що громадсько-політична робота повинна припинитися. Навпаки, зараз особливо важливо закладати на державному рівні рішення, які матимуть стратегічне значення для України. Як я вже зазначав, за нашої ініціативи у Верховній Раді було створено Тимчасову спеціальну комісію, яка, за активної участі наших представників, напрацювала законопроект «Про основні засади державної політики України щодо взаємодії з національними рухами поневолених народів російської федерації». Для нас принципово важливо, щоб підтримка визвольних рухів перестала залежати від політичної кон’юнктури і стала складовою довгострокової державної політики України. Ще один важливий напрям – політика національної пам’яті. Я особисто брав активну участь у роботі відповідної робочої групи Офісу Президента щодо перепоховання українських національних Героїв та створення Національного Пантеону Пам’яті. Українська держава повинна належним чином вшанувати людей, які боролися і віддавали життя за її незалежність.
Маємо і конкретні результати на місцевому рівні. З ініціативи членів Організації – депутатів Тернопільської обласної ради – 2026 рік на Тернопільщині проголошено Роком Івана Гавдиди. Це приклад того, як через представницькі органи влади можна працювати над збереженням історичної пам’яті та популяризацією видатних постатей українського визвольного руху.
Окремим напрямом вашої роботи є формування національної ідентичності та національно-патріотичне виховання. Що вдалося змінити тут на законодавчому рівні?
Ми виходимо з того, що національна ідентичність і патріотичне виховання не можуть існувати виключно завдяки громадській ініціативі. Потрібна системна державна політика і відповідна законодавча база. Тому члени Організації активно працювали у робочих групах над законодавством про утвердження української національної та громадянської ідентичності. Для нас було важливо, що в ньому закладається нормативна основа національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання молоді, зокрема розвитку всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Ще один напрям, над яким ми системно працюємо – державне визнання Дня Героїв. Кілька років тому ми розпочали широку інформаційно-пропагандивну кампанію, щоб 23 травня стало не лише датою, яку традиційно відзначає націоналістичне середовище, а загальнонаціональним днем вшанування українців, які боролися і борються за свободу та незалежність держави. Сьогодні ця ініціатива вже отримала продовження на законодавчому рівні: відповідний законопроєкт має розглянути Верховна Рада. Для нас це і є сенсом громадсько-політичної роботи ОУН (бандерівської) на сьогодні: не участь у політичній боротьбі заради самої політики, а просування ідей і рішень, які зміцнюють українську державність, національну ідентичність та історичну пам’ять.
Розмовляв Олег Клич, УІС
