«[Не давати людині співати російську пісню на вулиці] — це суперечить принципам і цінностям ЄС, до якого ми йдемо». Такий прогнозований аргумент з’явився в коментарях до мого поста про Цоя, Піпу і все оце.
Що ж, це правда. Така практика справді дисгармоніює з демократичними/ліберальними цінностями, проголошуваними в Європейському союзі.
Навряд чи це може всерйоз завадити нам вступити і бути в ЄС, але факт: не по феншую.
Щоправда, донедавна будь-які обмеження медійної присутності, навіть відверто токсичні й пропагандистські, теж вважались у ЄС неприйнятними. Ще у 2021 році європейці казали нам, що забороняти телеканали Медведчука — це категорично не ок, а з брехнею треба боротися правдою і тільки правдою. А ось у 2022 році різко почали забороняти RT і Sputnik самі, скориставшись переважно тим самим механізмом санкцій, на який фукали рік тому. Бо шо? Бо токсична медійна присутність Росії почала робити їм боляче самим. Тому не здивуюся, що коли Росія почне використовувати мову як інструмент впливу й гібридної агресії проти них — наприклад, маніпулювати місцевими російськомовними громадами, — дійде й до перегляду заборони-на-заборону мовних практик.
Обмеження публічного вжитку російської в Україні, як і топонімічна дерусифікація і тому подібні процеси — реакція на набагато серйознішу загрозу: російську агресію, яка, якщо їй не протистояти, призведе до знищення України як такої. І мова є одним із інструментів цієї агресії.
Обґрунтовую:
• Росія не раз проголошувала українців росіянами, які «відбились від рук» і яких треба повернути в межі російської нації. Спільна мова і культура — головний аргумент, яким це доводять.
• На окупованих територіях загарбники чи не в першу чергу виводять зі вжитку українську мову (навіть там, де вона є мовою більшості населення, наприклад, у селах), впроваджують російськомовну освіту, медіа і так далі. Тобто мерщій беруться до асиміляції.
• «Захист російськомовного населення» як один із аргументів, яким Росія виправдовує вторгнення, слід сприймати в контексті пропагандистських тверджень, що російська — це мова «більшості» чи «майже всіх» українців, а українська — вигадана і штучно нав’язана. Тобто навіть якщо ви в сімнадцятому поколінні українськомовний українець із міста Українка, це не врятує вас від примусової русифікації, якщо Росія переможе.
І так далі. Думаю, ви самі все знаєте, але краще перепояснити 
При цьому умовно «нешкідливі» прояви публічного вжитку російської, як виконання пісень, демонстрація фільмів або російськомовні вивіски, у час війни неможливо гарантовано відокремити від застосування російської мови як інструмента гібридної агресії. «Всього лише Цой» у наступну мить стає «спільним культурним кодом українців і росіян».
Тому обмеження російської мови у публічній сфері в Україні до завершення російської агресії — питання безпеки, оборони і самозахисту.
Повторюся: в мене немає сумнівів, що по війні ми будемо змушені знайти в нашому суспільному житті місце для російської мови, бо мільйони українців, для яких вона перша і рідна, нікуди не дінуться. Я думаю, що це місце буде не таким, як до 24 лютого 2022 року, але якимось буде.
Через це для українців, для яких російська мова є частиною ідентичності, вигідно наближати перемогу України, якщо вони хочуть, аби після війни таких обмежень було менше і їм говорилося, співалося і і декламувалося їхньою мовою вільніше. Бо кожен новий день російської агресії зменшує шанси порозумітися.
