15 квітня цього року виповнюється велика кругла річниця дня народження мого доброго знайомого вже на протязі 25 років, визначного літератора, сатирика, публіциста і патріота України, Олега Чорногуза. Мені так особливо цей ювілей припадає до серця бо Олег, здається, переживає з такою самою пристрастю багато тих самих справ, що і я. Ми виростали в дуже різних обставинах, але чомусь стали та , мабуть, і були ще до знайомлення, хоча з інших перспектив, майже однодумцями. Пишу цих кілька слів не задля хвальби ювіляра, бо він цього не потребує, а скоріше для того, щоби краще ознайомити українських людей в діаспорі з визначними українськими патріотами, котрі як були за радянщини так вони і залишилися — щирими любителями свого народу, його мови і культури.
Теми, які тривожать мого друга дуже подібні до тих котрі нервують і мене. От взяти декілька з його найновішого публіцистичного твору, а може і не найновішого бо Олег дуже плодовитий то міг видати вже щось нового поза моєю увагою. Книжка “Рабів на бал не запрошують” була лауреатом конкурсу Науково-літературного фонду імені Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету котру я очолюю, але не я вирішував справу лауреатів чи премій, а робило це окреме журі. Немає в цьому творі якоїсь дипломатичної видержаності чи невизначності. Для прикладу наведу статтю під заголовком: “Маску знято” де написано так:
“ Нарешті за 360 років “вічної дружби” між “старшим братом” і за московською метрикою “молодшим”, здається закінчився наївний романтизм українця щодо вічно загарбницького московіта. Нарешті, нарешті і слава тобі, Боже, що русич-українець на 360-му році “вічної дружби” після само зняття маски Путіним зрозумів хто є хто. Нарешті древній “русич-українець” усвідомив, що “старший брат” ніколи не був братом. Він вічно належав до наших ворогів і світових загарбників., бандитів із широкої дороги.”
Мабуть виразніше не скажеш. У цьому виданню є і лист до Януковича під заголовком :”Де бандити, а де люди!”, і також лист до Ганни Герман де є такі слова:
“На закінчення хочу згадати таке: журналістика друга древня професія. Ви в цій царині, професіонал. За всі ці роки , як згадати усі Ваші виступи по обожнюванню “Золотого батона” – Януковича…ви ще й політична повія.”
Попередня збірка публіцистики вийшла під заголовком “Діти колонії” на рік раніше. Там статті під такими заголовками: “Як українці собі голодомор влаштували”, “Українофоб в ефірі”, “Окупація і зрада почалась”.
В ній такі слова:
“Для мене російська мова в Україні Путіна і Медвєдєва і всіх промосковських сатрапів — це смерть України. Для мене російська мова в Україні – злочин без кари. Це як смерть за вказівкою Сталіна десяти тисяч моїх безневинних земляків у перші дні війни в парку Горького моєї рідної Вінниці…Російська мова для мене — голодомор і геноцид та етноцид мого народу (1933 рік)… Російська мова сьогодні в незалежній Україні, якщо Україна соборна і незалежна., для мене це смерть моєї мови. Смерть мого народу, смерть моєї незалежності, смерть самої України…”
Самі назви видань вказують на авторський глибокий біль та переживання.
Олега я запізнав ще у 1992 році при установчих зборах Української Всесвітної Координаційної Ради. Олег представляв суспільно-громадський сектор з України, фактично письменницький, а я Український Конгресовий Комітет Америки. У нас було мало спільного, а до того ще і непевність щодо один другого– бо ми були з інших світів. Потрібна була деяка спільна праця для взаємного зрозуміння. Одначе, майже відразу проявилися у нас спільні пристрасті та уболівання.
Письменники України були в перших рядах шестидесятників та дисидентів. В Америці ми їх не зустрічали хіба через заборонену літературу. Правда, приїжджали до нас деякі емісарі, представники письменницького світу, але більшість громади з ними не зустрічалася. Вони були радянськими пропагандистами. Олег до них не належав. Він в Україні захищав інтереси української мови проти русифікації. Олег приїхав один раз до ООН у 1984р. як радянський дипломат. Там він підтвердив тільки своє бачення, що Україна це дійсно колонія СССР. З цього вийшла від нього не радянська пропаганда, а літературна сатира, що Кремль колонізатор України.
Протяом 25 літнього знайомства ми зустрічалися не раз та розмовляли на болісні теми. Люди різних світів виявилися однодумцями. Вітаю Олега з ювілеєм не тому, що ми однодумці. А тому, що ми переживаємо спільні пристрасті та болі за все ж ту Україну, за її народ, за її мову, за її культуру. В тому є не тільки любов до свого рідного, але і гнів! Гнів не до чужого, але до ворожого, поганого, до московського.
Бажаю тобі, Олеже, многих літ, глибоких переживань, бо, що варта людина яка не переживає. Многих літ любови до свого рідного та неспокою, коли бачиш те лихо, що роблять з нами наші вороги. Бажаю творчої плідної відповіді та захисту від того зла. Зрештою, немає потреби цього тобі бажати, бо ти і так вже ніколи не змінишся.
22 березня 2016р. Аскольд Лозинський
