Зараз важко повірити, що якихось два з половиною років тому Маріуполь в культурному сенсі являв собою застійне болото, незважаючи на наявність у ньому аж академічного драмтеатру. Це болото трохи каламутилося місцевими ентузіастами і рідкісними приїжджими зірками. Проте революція Гідності, війна, а разом з нею двомісячна окупація міста зробили справжній переворот у відношенні до спраглих на культурні цікавинки і новини маріупольців. До Маріуполя, який став символом антиросійського спротиву, зачастили зірки, які або взагалі не були на Донеччині і в Маріуполі зокрема, або були за царя Панька. Як сказав один з маріупольських волонтерів: «Якщо б не війна, то нам би багато чого і кого не бачити».
Зараз у Приазов’ї перебуває чергова бригада знаменитостей з різних районів України у складі естрадної співачки, заслуженої артистки України Марти Шпак (Київ), ілюзіоніста Валерія Городничого (Житомир) і фронтмена групи «Шабля» Вови Гейзера (Київ). Приїзд цієї невеличкої «фронтової бригади» було організовано ГО «Всеукраїнська асоціація ветеранів АТО» з Києва.
За словами Валерія Городничого, вони дали концерти для бійців і волонтерів у Нікольському (колишнє Володарське), Урзуфі, Мелекіному і в Маріуполі.
Концертна програма хоч і невелика, проте яскрава і емоційна. Марта Шпак виконала свої аісні, серед них знамениті свого часу «Лелеки». Валерій Городничий «трохи пообманював» глядачів, показуючи різні фокуси і трюки за допомогою добровольців із залу – одного морського піхотинця, відомої маріупольської волонтерки Олени Репіної-Молчанової (організаторки цих концертів в Приазов’ї). Городничий примусив трохи почервоніти піхотинця, витягши у нього з кишені… предмет жіночої білизни. Гейзер виконав кілька пісень, серед яких свій хіт «Браття українці», визнаний гімном ветеранів АТО. Закінчився концерт спільним виконанням державного гімну артистами і глядачами.
Кореспонденту вдалося поговорити після концерту з Мартою Шпак. Співачка є солісткою Державного ансамблю внутрішніх військ МВС України і більше відома за кордоном, ніж у тут, в Україні. Як призналася Марта Шпак, до Маріуполя завітала вперше, а щільний графік концертів не дає оглянути місто.
– Я надзвичайно вдячна глядачам, які прийшли на мій концерт. Своєю творчістю я завжди боролася за Україну, а тепер серед глядачів є ті, які зараз боронять Україну. Я – українка, співачка, мені болить доля України, тому в моєму репертуарі саме українські пісні.
Проте я весь час чую, що я – не формат, що українська пісня не «в моді», бо «люди слушают русскую музыку». Весь час доводиться боротися, доказувати, що українська музика є комерційною. Це дуже важко. В цей час, буваючи на гастролі в Америці і Канаді, бачила непідробний інтерес чужинців до українського. Китайці, індіанці, канадці навіть торкалися вишиваної сорочки і раділи нашим пісням. А в Україні я – не формат. Мене це так надломило, що я після гастролей в Канаді вирішила просто відпочити, припинити тимчасово боротьбу. Але коли повернулася з Канади, почалась революція гідності. І я не могла бути осторонь.
Тут перервемося. Марта Шпак була, нагадаю, солісткою ансамблю внутрішніх військ МВС України, які під час революції використовувались владою в боротьбі з мітингувальниками. Маріупольський батальйон внутрішніх військ протистояв протестуючим безпосередньо на вулиці Грушевського, перекриваючи вулицю і сусідній Музейний провулок. В той час Марта Шпак виступала зі сцени Майдану і в Київській міській держадміністрації, тобто свідомо пішла проти системи, знаючи, що в разі чого можна втратити не тільки роботу, але і взагалі домівку, бо навряд чи керівництво держави пробачить громадянську сміливість співачці. При поразці революції вихід для Марти був би один – вимушена еміґрація. Для прикладу: молодому маріупольцю (ровеснику Марти), щиро не люблячому Україну (є такі на жаль) начальство запропонувало виступити на одному з мітингів в підтримку України. Той мало не плакав (бо не хотів), проте пішов виступати. Якщо б він відмовився, то б начальство його не розстріляло і навіть з роботи би не вигнало. Проте він злякався і пішов проти власної волі. Марта проти себе не пішла.
– Я потрапив на Ваш концерт в КМДА в грудні 2013-го…
– Я була там 8-го., коли Леніна звалили.
– Так, ми разом співали тоді гімн, як і зараз. Традиція вимальовується. Але потім я довідався. що Ви тоді були солісткою ансамблю МВС і знали, що в майбутньому чекає. Як наважились на такий крок?
– Повторюю, я – українська співачка, і повинна бути з моїм народом. Я весь час співала «Україна…», а коли Україна потребувала, я повинна була відсиджуватись? Звісно, що ні. І коли я побачила людей на Майдані, у мене знову з’явилися сили для боротьби. І тепер я їжджу по фронту, і співаю для наших бійців. Це надихає.
– А зараз щось змінилося в ставленні телевізійників до української пісні?
– на жаль, ні. Все залишилося так, як було при минулому президенті. Навіть зменшити російськомовний контент не можуть.
Але люди по всій країні дуже змінилися. Ось і у Маріуполі мене вітали місцеві жителі гаслом «Слава Україні!», хоча ще недавно я могла так вітатися тільки на Західній Українї, і то з близькими друзями. Я вірю, що війна сскоро закінчиться, і закінчиться нашою перемогою.
Під кінець Марта Шпак написала побажання всім жителям Маріуполя: «Бажаю вам добра!»
Вадим Джувага
Маріуполь
