Принципи міжнародної політики: завжди діяти з точки зору історичних національних інтересів; ніколи не вірити Москві.
Нещодавня «родинна» суперечка між Республікою Польщею і Україною викликала шал протилежних емоційних реакцій в Україні.
Насправді тут все просто.
Польща, як наш союзник, суть своєї політики змалювала у заяві заступника Міністра закордонних справ Павела Яблонського: «Ми керуємося політикою польських національних інтересів. Ми підтримуємо Україну настільки, наскільки це відповідає польським національним інтересам. Так було і так буде завжди».
Подібно колись під час свого послання висловився Президент США Барак Обама: «Допомогу іноземним державам США розглядає як елемент забезпечення своєї національної безпеки, а не як благодійність».
І тут немає сентиментів про «братню любов», «дружбу народів», зрештою допомогу країні, яка зазнала нападу – виключно сухі прагматичні національні інтереси рухають «дорослі країни» в міжнародній політиці.
І ці національні інтереси сформульовані історично. І в них ніколи політика не віддається на відкуп економіці, а історією не торгують.
Польські національні інтереси, а отже й міжнародна політика, рухаються в матриці «ягелонської», а не «пʼястівської» традиції, відтак колоніалізм розглядається як «скарб», а не як «злочин», і навпаки – протидія цілеспрямованому колоніалізму – важкий історичний злочин, за який треба каятися.
Хочемо дорости до «великої політики» – мусимо навчитися спокійно і твердо декларувати свої національні інтереси, нічого не загортаючи в папірці і нічим не торгуючи. Спокійно. Доброзичливо. Твердо.
І тоді станемо зрозумілі і собі, і світу.
Ну і друга аксіома міжнародної політики, яку варто донести і пояснити всім – «Москва завжди бреше». Завжди. Бреше. Симулякр не здатний доносити правду і її артикулювати.
У своїй паралельній реальності Росія брехню вважає за правду, а обман – за єдиний інструмент міжнародних відносин. Саме тому в їхніх головах спокійно суміщається приміром, те, що остання колоніальна імперія декларує політику анти колоніалізму, чи те, що, захопивши і намагаючись анексувати частину території України, агресивно волає, приміром, про «наміри» Польщі забрати захід України.
Нинішня Україна це розуміє.
Але цього не хоче зрозуміти світ.
Тому, крім чіткого артикулювання своїх історичних національних інтересів, ми кожного разу маємо аксіоматично повторювати: «Москва завжди бреше». Як Катон повторював «Carthago delenda est»…
Юрій Сиротюк
