Чи багато ви знаєте українців, які балотуються в Європейський парламент? Мабуть, навряд чи, бо їх – одиниці. І серед них наша землячка із Закарпаття Інґа Петричка. Жінка, яка пройшла тернистий шлях від однієї юнацької мрії стати оперною співачкою до іншої дорослої мрії присвятити себе міжнародним відносинам і політиці. У це важко повірити, але ці та інші її бажання в тій чи іншій мірі таки здійснилися. Сходинка за сходинкою, країна за країною вона наполегливо долала всі перешкоди і йшла за покликом серця до своєї заповітної мрії. І ця мрія може втілитися у реальність вже менше, ніж за місяць, а якщо точніше, після 7–8 червня, коли відбудуться вибори в Європейський парламент. І якщо це станеться, то це буде не тільки її особистою перемогою, але й спільною перемогою України і Чехії. А ще міжнародною перемогою у тривалій боротьбі з гендерними стереотипами, що жінки і політика – це несумісні поняття.
Коли мені довелося бути редактором «Укргазети» в Празі, ми свого часу підготували до друку велике інтерв’ю з відомим у Чехії підприємцем, який був родом із Закарпаття. Коли він вичитував готовий матеріал, то зробив нам зауваження: «Я не українець, а русин». Оскільки ви народилися в Мукачеві на Закарпатті, яка свого часу входила до складу Чехословаччини, і також, як і той підприємець, маєте чеське громадянство, ким ви себе вважаєте – чешкою, русинкою чи українкою?
Моя відповідь є однозначною: я українка, яка народилася у Мукачеві на Закарпатті. В нашій родині питання русинства ніколи не піднімалося, а про русинів, як окрему групу нащадків українців-русинів Австро-Угорської імперії, я вперше почула після розпаду Радянського Союзу.
Таким чином, перейдемо до другого, не менш важливого питання – мовного. На ньому «погоріло» чимало відомих і маловідомих політиків, не кажучи вже про чинного Президента України на початку політичної кар’єри. І як результат, у багатьох країнах Європи, де опинилися наші біженці, більшість з них і досі послуговується мовою окупанта, агресора і вбивці. Через це європейці не можуть на слух ідентифікувати, з ким власне мають справу: з росіянами чи російськомовними українцями. Тому й не дивно, що вони доходять однозначного висновку: якщо людина говорить виключно російською – це росіянин. До речі, на цьому ж перед початком війни неодноразово наголошував і сам кремлівський диктатор.
У нас в Україні, на жаль, чимало людей любляють навішувати ярлики на інших, у тому числі це стосується і мов, якими вони послуговуються у своєму регіоні. Наприклад, якщо ти родом із Закарпаття і розмовляєш на своєму діалекті чи іншою мовою (угорською чи румунською), то ти вже автоматично потрапляєш до категорії сепаратистів – це ж абсурд! Я вважаю, якщо ти громадянин України і мешкаєш в цій країні, то повинен обов’язково володіти державною українською мовою. Водночас ніхто ніколи в нашій державі не забороняв і не забороняє вивчати іноземні мови та послуговуватися ними в побуті, як це прийнято в демократичних країнах світу.
Всі ми в період переходу від дитячого до дорослого життя мали декілька мрій, ким би ми могли стати. Причому інколи це бути настільки діаметрально протилежні професії, що відповідно викликали здивування у батьків, вчителів і друзів. Як часто любив повторювати Наполеон: «Від великого до кумедного – один крок». Але скільки кроків треба було пройти від бажання стати оперною співачкою аж до політикині?
Так, маєте рацію! У мене в дитинстві було багато різних захоплень: я любила співати, танцювати, малювати, відвідувала гурток макраме, займалася гімнастикою… Іншими словами, від ранку до вечора мала багато різних занять. Не все склалося так, як мріялося, позаяк в ідеалі я хотіла вчитися на факультеті міжнародних відносин, втім, таке навчання не було безоплатним. Тому коли я приїхала в Чехію і переді мною постав вибір «що далі?», я зрештою обрала Фінансово-адміністративний інститут у Празі, де можна було впродовж 2001-2008 років навчатися у вихідні дні. Це дало мені можливість комбінувати навчання як з роботою, так і з вихованням дитини. А ще набратися досвіду, працюючи в різних міжнародних компаніях. Тож на відміну від тих політиків, які в більшості піднімають економічні питання не маючи практичного досвіду, я знаюся на цих проблемах не в теорії, а на практиці, пройшовши цей шлях ab ovo — у дослівному перекладі з латини «від яйця», тобто «від самого початку».
Яким чином ви опинилися в англійському Кембриджі? Яким було ваше навчання і яку спеціальність ви там отримали? Чи доводилося вам працювати за набутою спеціальністю?
Спочатку я набула титулу МВА (master of business administration), іншими словами отримала кваліфікаційний ступінь магістра економічного управління за фахом «Генеральний менеджмент». Аби поліпшити набуті знання та навички, протягом 2015-2016 років продовжила навчання в Кембриджському університеті, захистивши Сертифікат післядипломної освіти за напрямком «Міжнародної торгівлі, захисту довкілля та сталого розвитку». Все це поліпшило мої управлінські навички, допомогло оволодіти стилем управління із сімома ключовими процесами: планування, організації, підбору персоналу, делегування, контролю, координації та співпраці. Тепер для мене аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, ефективне планування, розробка стратегій, концепцій та заходів для покращення стану довкілля – це не просто теорія, а повсякденна практика. Наприклад, я автор низки статей для професійних газет, в яких навчаю ощадливому поводженню з відходами та роз’яснюю необхідність компостування. А чи знали ви, наприклад, про те, що за часів Стародавнього Риму його мешканці вже використовували метод компостування для виробництва якісних добрив, що було важливо для отримання врожаю на бідних ґрунтах Італії. Отже, компостування – це з економічного та екологічного погляду надзвичайно важливий для будь-якої держави метод виробництва добрив із різних органічних відходів, а також для отримання екологічно чистої продукції та покращення ґрунту.
А як же міжнародні відносини, про які ви так на початку свого життєвого шляху мріяли?
А знаєте, я вже частково наблизилася до здійснення цієї мрії. Впродовж чотирьох місяці 2018 року я в Дипломатичній академії пройшла спеціальний курс за фахом «Спеціаліст закордонних політичних відносин». Моє бажання потрапити до Європарламенту – це, напевно, найбільший крок з мого боку до реалізації давньої мрії.
Чесно кажучи, мене здивував ваш вибір власної підприємницької діяльності – магазин попкорну. Чому саме баранці (так українці називають цей продукт через те, що підсмажені зерна зовні нагадують білу вовну) і чи вдалося вам заробляти на одному цьому продукті?
Я обрала попкорн, бо хотіла зробити людей щасливими та підсолодити їхнє життя. Це ласощі, які подобаються майже всім. Ми робимо його якісно та з любов’ю. Мабуть, саме тому нам вже сім років поспіль , незважаючи на ковідний період, вдається триматися на плаву.
Багато хто ще й досі вважає, що основне призначення жінки на цьому світі – це народження і виховання дітей. Мовляв, підприємництво і політика – це справа чоловіків, бо у жінок для цього просто бракує часу. Наскільки важко жінкам торувати шлях у цьому напрямку? Поділіться власним секретом успіху, позаяк вам вдалося поєднати власний бізнес у самому центрі чеської столиці з активною громадсько-політичною діяльністю в одній із чеських партій і в кількох комісіях празького магістрату.
З президентом Чехії
Звичайно, жінкам будувати кар’єру нелегко, особливо в політиці, оскільки цій діяльності треба приділяти багато часу і бути завжди активною, а інколи обирати між дітьми, родиною і роботою. Звісно, якщо є підтримка з боку сім’ї, як це було в мене, тоді все це легше переносити. Варто подивитися на статистику і ви самі можете переконатися в тому, що представництво жінок у політиці все ще непропорційне щодо представництва чоловіків. Наприклад, у цьому плані в Європейському парламенті становище досить непогане, бо жінки в ньому становлять 33%. Натомість у чеському парламенті кількість жінок заледве сягає 26%. Як на мене, це досить неприваблива картина. Не буду далеко ходити, у нас на євровибори балотується вісім жінок у списку політичної коаліції РАЗОМ (SPOLU), це знову ж таки менше третини від загальної кількості кандидатів. Ця очевидна нерівномірність за гендерною ознакою у політичний кар’єрі означає, що жінкам дійсно нелегко, і не лише через сімейні обставини. Але я переконана, що в наших лавах є сильні жінки, які своїми професійними здібностями заслужили повагу громадськості, і це створює непогані передумови для більшої кількості жінок у політиці в майбутньому. У суспільстві, на мою думку, склався певний стереотип, що чоловіки більше знаються на політичних та економічних темах, але це не так, що я й хочу довести на власному досвіді, балотуючись до Європейського парламенту.
Як відомо, російсько-українська війна внесла свої корективи в мультикультурну мапу Чехії і сприяла тому, що українці наразі посідають чільне місце в чеській політиці як за своєю чисельністю, так і за трудовою активністю. З якими проблемами, на вашу думку, стикаються сьогодні національні меншини в Чеській Республіці загалом і українські громади зокрема? Чи не йде гіперактивність щодо розв’язання нагальних проблем біженців на шкоду тим українцям, які тут живуть і працюють довгий час?
Це насамперед залежить від точки зору. З одного боку, українські біженці мають більше вигод на відміну від тих краян, які ще задовго до війни емігрували в Чехію добровільно. Але з другого, у біженців теж вистачає проблем, з якими їм доводиться стикатися мало не щодня. Насамперед, це незнання чеської мови, що обмежує їхні професійні можливості, а отже і величину сімейного бюджету. Є проблеми і з медичним обслуговуванням, особливо важко матерям знайти для своїх дітлахів чеських педіатрів. Я вже не кажу про стоматологію, бо українцям значно дешевше виходить з’їздити і полікувати зуби у Львові, ніж знайти дантиста і скористатися його послугами на місці. Також під час зустрічей зі своїми співвітчизниками з різних регіонів Чехії неодноразово приходилося чути про випадки психічного і фізичного знущання над українськими школярами з боку чеських дітей у школах і навіть на вулиці. Між іншим, не всі українські діти шкільного віку ходять до чеських навчальних закладів. У більшості тут відповідальність лежить на батьках, які вважають, що кілька годин занять з українськими вчителями на відстані (онлайн) вирішать питання загальноосвітньої підготовки їхніх дітей до вищої школи і подальшого життя. А як же бути з їхньою соціалізацією, з процесом засвоєння й активного відтворення ними знань, цінностей, норм, моралі, традицій тощо на основі їхньої діяльності, спілкування і відносин, що є обов’язковим фактором розвитку особистості. Адже все це в змозі вирішити тільки в шкільних колективах, позаяк однієї родини, тим більше неповної, для цього вкрай недостатньо. Однак одна проблема породжує другу: як влаштувати свою дитину в школу за місцем проживання, якщо в ній немає вільних місць. Адже територіально відносно мала Чехія не чекала більш ніж пів мільйонного напливу українських біженців. Повірте, всі ці проблеми відомі, місцева влада про них знає і знаходиться в постійному контакті з українськими громадами, щоб спільними зусиллями знайти необхідні рішення. А для цього потрібен час і відповідне фінансування.
Прояви ксенофобії чи цькування за національною ознакою, про які ви вже згадували, в Чеській Республіці швидке виключення, ніж правило. Але дивує інше, що деякі впливові чеські політики мають антиукраїнську позицію навіть під час російсько-української війни, де чітко видно і зрозуміло всім, хто агресор, а хто жертва. На жаль, до них дослухаються виборці, а їхні наративи поширюють засоби масової інформації. Чи є у вас власний рецепт, як протистояти цьому?
Звичайно, провладні та опозиційні політичні партії й рухи пропонують переважно такі передвиборчі програми, які можуть зацікавити електорат, аби гарантовано завоювати підтримку своїх виборців. На жаль, деякі з них, очевидно не без спонсорської підтримки Росії, використовують також і проросійську популістську тематику, яка завдає шкоди Україні та суперечить офіційній політиці чеської влади. Наскільки мені відомо, таких горе-політиків меншість. Чехія активно протистоїть глобальному пресингу російської дезінформації, нейтралізує численні кібератаки зі сходу, перешкоджає втручанню Росії у свою внутрішню та міжнародну політику тощо. Але й чеські українці не пасуть задніх, беруть участь у багатьох політичних і культурних акціях, викриваючи істинне обличчя Кремля та пропагуючи справжню, а не вигадану Москвою, історію України, її економічні, наукові та культурні здобутки. Навіщо вигадувати якийсь рецепт, коли він уже існує. Головне – не втомлюватись, а посилювати спільні зусилля.
Старість ніхто не чекає, але вона все одно приходить, і як завжди зненацька. Більшість пенсіонерів, після довгої трудової діяльності, потрапляють у категорію соціально незахищених верств населення. А що робити тим, які частину свого життя віддали Україні, а решту – в Чехії? Ця проблема є актуальною як у світлі чеської пенсійної реформи, так і великої кількості українських біженців, серед яких чимало непрацездатних інвалідів, або матерів з малими дітьми, які не мають можливості в чужій країні працювати повний робочий день. Та й працездатним українцям також не солодко, оскільки не кожен має 35 років трудового стажу в Чехії, щоб претендувати на повну пенсію. А на дві, три чи чотири тисячі крон на місяць, які вже отримують деякі наші краяни, і не проживеш, і в будинок престарілих не візьмуть…
Це питання ми вже обговорювали спільно з Маріаном Юречкою – віце-прем’єр-міністром, міністром праці та соціальних справ Чеської Республіки. Він же, до речі, від січня 2020 року є й головою KDU-ČSL, тобто Чеської християнсько-демократичної політичної партії, яка власне і висунула мою кандидатуру до Європарламенту. На одній із зустрічей ми домовилися з паном Юречкою, що я лобіюватиму закон, аби українцям та іншим іноземцям, які мають чеське громадянство, а також тим, які вже понад 20 років мешкають і працюють в Чехії, об’єднували трудовий стаж двох країн в один загальний. Таким чином іноземці могли б отримувати повну пенсію, як і чеські громадяни. Над цим питанням я наразі активно працюю і сподіваюся, що доведу його до успішного кінця.
З якою політичною програмою ви йдете до Європарламенту? Наскільки в ній представлені міграційні питання та інтереси найбільшої національної меншини – українців? Який політичний шлях щодо іноземців з боку чеської держави ви підтримуєте – інтеграцію чи асиміляцію? Чи не відчуваєте ви недовіри до вас, як до іноземки, з боку чеських громадян?
Одним із найважливіших пунктів моєї програми є невтомна підтримка України на всіх рівнях, щоб перша велика війна на європейському просторі ХХІ століття не вийшла за межі України, а закінчилася її перемогою. Також я буду робити все можливе для того, щоб Україна якнайшвидше сталася членом Євросоюзу, чимскоріше відновилася після війни, залишаючись цілісною незалежною державою.
А щодо українців та інших національних меншин, які проживають у Чехії, я закликаю їх до інтеграції, звісно, зі збереженням своєї національної ідентичності, духовних традицій і культурних звичаїв. Щоб у Чеській Республіці не було, як, наприклад, у США, не інтегрованих національних кварталів, де іноземці живуть за своїми неписаними правилами, і куди бояться їздити таксисти та обминають їх десятою дорогою навіть поліцейські. А з цим потім пов’язано багато різних проблем, серед яких найбільшою є криміногенна ситуація. Але якщо іноземці інтегруються, намагаються пізнати ближче мову, історію, звичаї, традиції, культуру країни, до якої вони приїхали, то це сприяє толерантності і порозумінню між людьми і народами, а також економічному та соціально-культурному взаємообміну.
І все ж, основною темою, якою я би хотіла займатися в Європейському парламенті впритул і з якою я добре обізнана, є зовнішня торгівля та міжнародний ринок, де обговорюються різні напрямки співпраці між країнами задля вигідного взаєморозвитку, підтримки імпортно- експортних операцій тощо.
Щодо вашого запитання про недовіру, то у мене в Чехії ніколи не було з цим проблем. Знаєте чому? Тому що оточення, яке мене знає, переконалося в тому, що я відповідальна людина і якщо я щось обіцяю, то дотримуюся своїх обіцянок. Я ніколи не кидаю слів на вітер і не будую повітряних замків: якщо у мене немає можливостей щось зробити, то я цього й не обіцятиму.
Якщо вас все ж таки оберуть до Європарламенту, що буде з вашим бізнесом – милою крамничкою попкорну неподалік відомої на цілий світ Вацлавської площі? Чи розглядаєте ви і такий сценарій, що вибори будуть невдалими для вас? Чи зміниться щось у вашому житті в цьому випадку? Якими будуть ваші подальші кроки чи політичні амбіції?
Ви знаєте, я кандидую практично за місяць до виборів, це нелегкий шлях, але цілком реальний. Я вірю в Бога і довіряюся Йому: якщо це моя дорога, значить вона здійсниться, а якщо ні, мене чекатимуть якісь інші справи, де будуть потрібні мої зусилля, знання і досвід. Я прийму з покорою будь-яке рішення. Все залежатиме від виборців, втім я сподіваюся на солідарність як українців, які мають громадянство, так і тих, які його не мають, але при цьому можуть допомогти підтримкою і порадами. У мене є також підтримка від чехів, тож я надіюся на успіх, позаяк Європа потребує евродепутатів з українським корінням.
І наостанок, щоб ви побажали всім українцям, які далеко від свого дому мешкають і трудяться в цій невеликій за розміром, але такій прекрасній за збереженою старовиною країні?
Своїм землякам українцям я щиро зичу, щоб вони набралися терпіння і якомога швидше інтегрувалися у чеське суспільство – це єдиний шлях до їхньої самостійності і стійкості. Успіху, щастя, здоров’я вам усім, щоб війна нарешті припинилася і всі наші воїни повернулися додому здоровими. А також молитимусь за тих, які віддали у цій неспровокованій війні найдорожче, що у них було – своє життя – за вільну і незалежну Україну, за Європу і цілий світ.
Спілкувався Анатолій Крат,
Прага, Чеська Республіка.
