Постанова Сейму Польщі – політичні ігри на користь спільного ворога
Постанова польського Сейму про визнання трагедії Волині 1943-45 рр. «геноцидом польського населення, спричиненого діями українських націоналістів» є юридично необґрунтованою, не має нічого спільного з реальною історією і є політично вмотивованою.
Попри всі намагання керівництва України дійти порозуміння та примирення з польською стороною через суперечливі моменти в історії, всупереч історичним науковим дослідженням, політична верхівка Польщі намагається нав’язати нашій державі та світу свою тенденційну інтерпретацію трагічних подій на Волині 1943 року, коли загинули десятки тисяч поляків і українців.
В часи Другої світової війни українські націоналісти боролися за звільнення своєї землі від окупантів – зокрема гітлерівської Німеччини та сталінського СССР, захищали власний народ від винищення та депортації. Ще в жовтні 1943 року у своєму Комунікаті щодо Волинських подій Провід ОУН виразно і однозначно заявляв:
«1. ОУН самостійників-державників неодноразово в своїх офіційних публікаціях займала становище до польського населення на українських землях та до українсько-польських відносин взагалі і своє негативне становище до тих форм боротьби, що їх згадані події виявляють.
2. Ні український нарід, ні Організація нічого спільного з тими масовими убивствами не мають.
3. Польсько-українська різня лежить сьогодні в інтересах Німеччини, а в першу чергу – в інтересі большевицької Москви, яка шляхом взаємного фізичного знищування українців і поляків змагає до тим легшого поневолення обох народів та заволодіння їхніми землями.
Провід ОУН самостійників-державників осуджує факти взаємних масових убивств, звідки вони не походили б, і взиває все українське громадянство бути чутким на ворожу інспірацію та дотримуватись постави, яку диктує інтерес національно-визвольних змагань українського народу».
Підхід польських політиків аж ніяк не можна назвати юридичним, історичним, європейським, а тим паче таким, що сприятиме примиренню та подальшій тісній співпраці українців та поляків у найближчий час.
На відміну від Іспанії, Німеччини, Франції, де було досягнуто історичного порозуміння як всередині цих країн, так і з сусідами, польська держава намагається виставити на той час бездержавних українців стороною, яка чимось завинила і має нести відповідальність за надумані й приписані третьою стороною злочини.
Організація Українських Націоналістів (бандерівців) рішуче відкидає звинувачення національно-визвольного руху українців у надуманому «геноциді» і заявляє, що посилення конфронтації на ґрунті історичного минулого вигідне лише спільному ворогові двох держав – путінській Росії, яка, діючи методами свого попередника – СРСР, провокує новий міжнаціональний конфлікт і здійснює свої імперські плани, знову провокуючи ворожнечу між українцями та поляками.
Провід ОУН (б)
