«Українська справа» запорізького Майдану
Вже звичним є твердження про те, що якби хтось міг заздалегідь спрогнозувати всі події 2013-2014 років, які розгорнулись в Україні, то його б скоріш назвали диваком або елементарно б не повірили.
Але наразі не лишається жодних сумнівів – «зима, що нас змінила» та подальші події весни – осені 2014 року створили нові політичні реалії в Україні. Реалії, яких прагнули і які наближували своєю боротьбою українські сили протягом всіх років Незалежності.
Найяскравішим підтвердженням цих нових реалій стала перемога лідера запорізького Майдану Ігоря Артюшенка на позачергових парламентських виборах до Верховної Ради по округу №75 у місті Запоріжжя. Ця перемога зацікавила і привернула до себе увагу аналітиків та журналістів не тільки з України, але й з-за кордону. Власне перемога Артюшенка лише підтвердила той факт, що ідея українського націоналізму перетнула Дніпро та отримала масове поширення в свідомості лівобережних українців. Ідеологія націоналізму, що зародилася на Сході України, нарешті повертається на свою історичну Батьківщину.
Звичайно цьому сприяла не тільки перемога Революції Гідності, а й підступна агресія Москви, яка «відкрила очі» більшості запоріжців на справжні, споконвічні плани північного сусіда та змобілізувала українство для боротьби з ворогом. Однак перемога громадського діяча і лідера націоналістичного руху «Українська Справа» Ігоря Артюшенка над головою обласної організації «Партії регіонів» та крупним представником бізнес-еліти Сергієм Кальцевим викликала широкий резонанс та привернула інтерес до особи нового політика.
Зміна політичної ситуації в країні загалом і в регіоні зокрема розпочалась із початком акцій протесту проти зупинки євроінтеграційного шляху у листопаді 2013 року. Значну роль в наростанні незадоволення також відіграли масштабні прояви корупції, нівелювання прав і свобод громадян та відвертий антиукраїнський курс режиму Януковича.
На початку протестних акцій (згодом названих Євромайданом), очолювана Ігорем Артюшенком організація «Українська справа», разом з іншими громадськими організаціями, стала однією з провідних сил Революції Гідності у Запоріжжі. З усіх громадських структур, які сформували місцевий Майдан, «Українська справа» була найбільш принциповою та безкомпромісною у своїх вимогах. Власне, за весь період політичного та вуличного протистояння в Запоріжжі, вся відповідальність за акції протесту лягала на плечі саме цієї організації та особисто її очільника.
«Українська справа», як всеукраїнський громадський рух, була створена у Києві ще в 2012 році. Тоді ж обласне відділення цієї структури було організовано і в Запоріжжі. Це відділення і очолив майбутній лідер запорізького Майдану.
Завданнями організації стала побудова Українського Світу, на противагу ідеології “Русского мира” та відстоювання українського інтересу в усіх сферах життя.
Діючи в достатньо русифікованому місті, організація, з часу її створення, розвиває культурно-просвітницький напрямок діяльності. «Українська справа» взяла за мету піднести українську культуру і український дух у Запоріжжі та дати людям зрозуміти, що їм є чим пишатись, маючи українську державу, культуру, мову та правдиву історію. Маючи власних Героїв, видатне минуле і свою історичну місію.
Другим напрямком діяльності організації став економічний, або антикорупційний.
– Ми довго можемо говорити про духовність та українські цінності, але якщо відбувається розкрадання українського бюджету, в тому числі і місцевого, а на посадах знаходяться люди, які не відповідають ніяким моральним критеріям, то як би ми не розвивали культуру, ми не зможемо побудувати сильну державу. Принаймні доки ці люди лишаються на посадах, а їх корупційні схеми діють, – неодноразово зазначає Ігор Артюшенко.
В рамках цього напрямку діяльності «Українська справа» стала засновником ініціативи «Стоп-відкат», яка діяла в Запоріжжі з 2012 по 2014 роки. Ініціатива досліджувала витрати коштів місцевих та загальноукраїнського бюджетів в рамках проведення тендерних закупівель та роботи міських комунальних підприємств.
Згідно проаналізованої інформації за 2011 – 2013 роки активісти виявили нецільове використання коштів громади або їх відверте розкрадання з бюджетів на загальну суму в 400 мільйонів гривень. За ці кошти і будувалися «межигір’я» у столиці та на місцях.
Третій напрямок діяльності організації окреслився під час Революції Гідності та остаточно сформувався після її перемоги. Добре розуміючи, що виключно культурно-просвітницькими заходами, плеканням українського Духу, політичними акціями протесту та антикорупційною діяльністю неможливо змінити ту еліту, яка сформувалась за роки правління клану Януковича, організація взяла за напрямок формування нової політико-економічної еліти та почала брати безпосередню участь в політичному процесі.
Політичні переслідування
Організація, очолювана Ігорем Артюшенком відіграла провідну роль в формуванні запорізького Майдану, а сам Ігор, зайнявши принципову позицію та взявши на себе відповідальність за акції під час переслідувань активістів, отримав заслужене звання лідера запорізького Майдану.
Тут варто згадати, що під час зимових протестів невідомі намагались залякувати активістів, двічі паплюжили машину Артюшенка, обливаючи її кислотою та заливаючи монтажною піною. Сам активіст неодноразово піддавався переслідуванням, був заарештований та кинутий в ізолятор після кривавого розгону запорізького Майдану 26 січня. Загалом, за зиму режим Януковича порушив проти нього 4 кримінальні справи за статтями «організація масових безладів» (двічі), «перешкоджання діяльності органів державної влади» та «замах на захоплення адміністративних будівель».
Суд обрав запобіжний захід – два місяці цілодобового домашнього арешту. Лідер запорізького Майдану був також позбавлений усіх засобів зв’язку в результаті проведення ряду обшуків. Силовики позбавили громадського діяча не тільки мобільних телефонів, а й доступу до інтернет-мережі. Режим Януковича трясло від наростаючого протестного руху.
Вже згодом, після перемоги Революції Гідності, Ігор Артюшенко продовжує працювати на громадсько-політичній ниві, бо в Запоріжжі на посадах залишилися практично всі ті чиновники, що були задіяні в корупційних схемах доби Януковича. Зокрема до останніх належить і запорізький міський голова Олександр Сін та голова обласної ради Віктор Межейко. Люстрація і досі до них не дійшла.
Як неодноразово заявляв сам лідер запорізького Майдану – безкарність ряду місцевих чиновників-корупціонерів, які залишилися на своїх посадах, збереження ними економічних та політичних впливів, стала основною причиною висунення власної кандидатури на вибори в парламент.
В чому секрет перемоги Ігоря Артюшенка і тих політичних змін, які відбулись за останній рік ми спитали в самого політика:
– Знаєте, в менеджменті є таке поняття як «пістолетна мета». Якщо приставити пістолет людині до скроні і сказати, що вона має зараз зайти в магазин без копійки грошей та взяти там каву, при чому не вкравши її, то вона знайде спосіб виконати поставлену мету. Ця людина проситиме, обіцятиме і робитиме що завгодно, але як би там не було – завдання виконає.
Подібна ситуація була і в нас. Я добре розумів, що ми просто не маємо права програти. Як і не мали права розійтись восени-взимку, як не мали права не вийти знову на площу після розгону запорізького Майдану, або не організуватись щоб дати відсіч сепаратистським проявам навесні-влітку в Запоріжжі. Я знав, якщо мета не буде досягнута, то всі попередні потуги і всі попередні жертви будуть марними. Можна говорити про те, що револьвер до скроні мені поставила Революція Гідності і власне запорізька громада.
Я розумів – якщо я програю, то ні я, ні вся українська громада не зможемо жити в Запоріжжі. Адже це був би реванш тих сил, проти яких ми боролись усі останні роки. Вони б знову отримали всю повноту влади в регіоні, а українські цінності були б просто задавлені. Не можна було допустити, щоб на виборах перемогла людина Ахметова, яка б привела до нас Донбас.
Тому я відчував ті надії та відповідальність, яку покладають на мене люди з українського середовища.
– Йдучи на вибори, Ви обрали саме 75й округ міста Запоріжжя, чому?
– Є кілька причин, що вплинули на мій вибір. Я завжди з великою повагою ставився до символів і до символізму як такого. Неодноразово в українській історії створювався штучний поділ на Захід та Схід. Були періоди в нашій історії, коли існував розподіл по Дніпру. Існував стереотип, що Захід України – проукраїнський, а Схід України – проросійський і так далі. Моя перемога мала стати символічною, бо об’єднала Правобережну та Лівобережну Україну (обраний округ охоплює райони міста, які лежать по обидва береги Дніпра – ред.)
По-друге, мій основний конкурент в цьому окрузі – Сергій Кальцев, не дивлячись ні на що, залишався в Партії регіонів, очолював її обласну організацію. Тож тут утворився другий символізм – лідер запорізького Майдану мав перемогти голову запорізької Партії регіонів. До того ж брати Кальцеви якраз уособлюють в Запоріжжі ту еліту, яка панувала тут останні десять років. Перемогти, означало показати, що їх час закінчився, а громадськість побачила, що можна жити інакше.
І ми виграли, нам вдалося
В той самий час Ігор Артюшенко визнає, що в першу чергу це є не перемога, а лише перша точка, від якої треба рухатись:
– Одним із стратегічних завдань є заміна колишньої політичної еліти. Протягом двох десятиріч українські сили в регіоні програвали і знаходились в меншості, а наразі ми маємо усвідомити, що для реалізації і належного розвитку українських цінностей та успішної боротьби з корупцією, треба міняти всю збудовану за роки панування Партії регіонів кадрову піраміду. На зміну мають прийти люди патріотичні, порядні та професійні. Це основні критерії, на яких ми стоїмо. Саме люди з цими якостями мають замінити минулу вертикаль влади. Саме ці люди зможуть побудувати справжню українську, європейську, демократичну державу — державу рівних можливостей з верховенством права.
Також необхідно розвивати та максимально підтримувати наш український бізнес. Будь-яка влада спирається на економіку. Власне, на декілька чинників – на ідеологію і на економіку, так як без одного не буде й іншого. На сьогоднішній день більшість економічних впливів і грошей як таких знаходиться в руках «регіоналів» або колишніх «регіоналів». Українство здебільшого не має достатньої економічної бази. Тож одним з найголовніших завдань є підтримка українського товаровиробника та підприємництва. Ми маємо полегшити йому існування та забезпечити інтенсивніший розвиток в конкурентній боротьбі.
В той самий час, необхідно не забувати про факти незаконного отримання коштів колишньою елітою під час активного функціонування корупційних схем. Винні у зубожінні українців мають бути покарані.
Ви – український націоналіст. Чи не розходяться Ваші політичні погляди з ідеологією Блоку Петра Порошенка?
– По-перше хочу зазначити, що я не є членом партії “Блок Петра Порошенка”. Коли мене запросили йти на вибори від президентського блоку, моєю вимогою була власна позапартійність. Я вірю в запропонований курс реформ. Бо я вважаю, що українці в складний для держави час мають об’єднатись в єдиний кулак і цей кулак має бути опорою Президента. Зокрема, необхідна сильна опора Президента в парламенті, в першу чергу для того, щоб він мав можливість реалізувати всі ті заявлені зміни в країні. Бо тоді можна буде спитати і за їх результат.
Звичайно, як і в будь-якій значній політичній силі існують фактори, які об’єднують її представників. Зокрема в Блоці Петра Порошенка це євроінтеграційні та демократичні прагнення, а також антикорупційні заходи, реіндустріалізація економіки та вирішення проблеми на Донбасі. Разом з тим, у ряді ідеологічних та світоглядових питаннях у нас можуть бути розбіжності, власне тому я і залишаюсь позапартійним.
Як би там не було, але вибори до Верховної ради 26 жовтня дійсно стали чимось показовими і унікальними в новітній історії України. Не менш показовим і унікальним стала одна, окремо взята перемога в сімдесят п’ятому мажоритарному окрузі міста Запоріжжя. Перемога Ігоря Артюшенка ознаменувала перемогу української ідеї над російською, Майдану над Антимайданом, демократії над диктатурою та, зрештою, відкрила нову сторінку в українській політиці.
