Йосиф Сірка
Після обшуків у декотрих попів Московської патріархії в Україні дуже помітною стало користування мови аґресора та окупанта в різних ЗМІ, зокрема на телеканалах та в YouTube. Таке враження, що майже всі канали іґнорують закон про використання державної мови, коли годинами залучують у свої програми виключно російськомовних «фахівців» стосовно ситуації на фронті, ставлення до України стратегічних партнерів, допомоги озброєння, фінансів та багато ін..
У світовій практиці журналістики існує звичай, що журналісти вишуковують для своїх репортажів, чи теле-, радіопрограм фахівців, політиків, які володіють мовою країни, про яку йдеться у певній теле-, радіопрограмі. Звичайно, що Україна ще не стала такою країною, мову якої знає багато чужинців, бо таких мало, як відомий американський історик Т. Снайдер (Snyder), відомий також тим, що через Snyder’s Fundraiser for the “Shahed hunter” на систему проти дронів для ЗСУ зібрав понад 1,2 мільйони доларів; чи німецький політолоґ А. Умланд (Umland) відомий добре українцям через його багаторічну співпрацю та працю з Університетами Києво-Могилянської Академії та ім. Т.Шевченка, які здатні давати ітерв’ю українською мовою.
Якщо ж людина не володіє мовою країни, якою журналістка, чи журналіст провадить інтерв’ю (в нашому випадку для українців ), то, у цивілізованому світі – запитають мовою даної держави, телебачення, радіо. Після цього звертаються з питанням до гостя його мовою і коли той (та) починає відповідати, то негайно переводять текст на українську (чи мову даної держави). Дуже показовим в цьому сенсі було інтерв’ю американського журналіста Дейвіда Леттермана з українським президентом В.Зеленським на Netflix (12.12.22), на одній зі станцій київського Метро. Саме від цього, відомого американського журналіста, повинні б брати приклад працівники українських ЗМІ, які так полюбляють російськомовних «фахівців» (без перекладу) на найрізноманітніші теми.
Леттерман провів 45 хвилинну розмову з президентом України так, як повинен би це роботи кожен український журналіст – він запитував англійською, а Зеленський відповідав українською, яку найновіша технолоґія негайно (в прямову ефірі) перекладала на англійську. Оскільки американський журналіст це робив для своїх слухачів, то він не звертав увагу на те, що серед присутніх були й такі, що розуміли українську. Складається враження, що українські журналісти спеціально «вишуковують» російськомовних «спеціалістів»: Швеця, Жирнова, Яковенка, Піонтковського, Шейтельмана, військових фахівців США та Ізраїля та багато інших, які володіють саме російською.
Часом українські журналісти «ґвалтують» російською і колишнього дипломата Гербста (притім, ображають самою вимовою його прізвища Herbst, називаючи його Хербст, бо користуються російською транслітерацією, а не українською, затвердженою українським урядом та ООН). Звичайно, що Гербст володіє російською, але для якої публіки його ґвалтують вживати російський язик, бо ж канал український і призначений українцям?!
Звичайно, що не Леттерман вигадав такий спосіб проведення інтерв’ю. Він добре відомий і «українським» журналістам. На тзв. українських каналах Freедом, та на кількох каналах колишніх оліґархів, УНІАН, якщо особа чомусь дає журналістові відповіді українською, то її миттєво перекладають на язик, щоб заглушити мову співбесідника. І саме ця поведінка декотрих журналістів нагадує вороже ставлення до української п’ятої колони, представники якої не бажають вільної і демократичної держави Україна.
Слід звернути увагу всім українським журналістам, навіть таким, як Ганапольський, Березовець, Висоцький, Печій та багатьом іншим, на те, що використовуючи російську, вони самі стають пропаґандистами язика, який, в кінцевому результаті, став причиною (якщо вірити словам президента РФ) брутального нападу на Україну понад 9 років тому. Ґротескним явищем стає телерозмова, коли два відомі прихильники російської мови – Ґордон та Ґолованов – відомі «українські журналісти», демонстративно проводять «патріотичну» балачку російською, покликаючись на своїх багатьох підписчиків, знаючи що саме цей язик окупанти запроваджують на окупованих територіях України?!
Пояснення декотрих «ревних» блоґерів та журналістів, мовляв, хочуть щоб їх слухали і на Московії, вимагає відповіді на питання: Скільки московитів вже висловило засудження аґресії, якщо не 9-річної давности, то може хоча б «спецоперації»? Якщо повірити російським джерелам опитування, то 82% московитів підтримують свого фашистського «ф’юрера», то ж де результати отих «просвітительських» порад українських блоґерів московським язиком?
Тим часом, українські канали, доносять мовою аґресора, часом і фахові аналізи ситуації на фронтах, стан війська, можливі плани та інші військові питання – щоб вороги не шукали перекладача, бо ж української мови вони не визнають? Чи не тому українські журналісти навіть не турбуються про те, що, я переконаний, більшости українських слухачів, глядачів незрозуміло, для чого так «полегшувати життя» ворогові – передаючи цікаві аналітики, припущення, позиції на фронті, його ж мовою, якою він щодня отримує нові накази бомбити, мінувати, стріляти й убивати.
Недавно В.Портников у своїй лекції «Війна і правда» (Espresso.TV, 25.1.23) справедливо зазначив, що «подавати інформацію слід мовою, яка формує стиль мислення», він звернув увагу на те, що потрібна «інформаційна гіґієна» пропаґандистських консерв та ліквідація секти УПЦ МП. Мов би доповненням до Портникова було інтерв’ю з А.Мухарським (Говорить великий Львів, 12.2.23), який висловив думку, що русскоязичні – це мовні трансвестити.
Якщо уважно приглянутись до впертости журналістів, журналісток, які так завзято вишукують російськомовних «співбесідників» (Влащенко, Ґондор, Ґолованов та ін.), які навіть декотрих політиків, політологів, воєнних фахівців, дипломатів, депутатів «ґвалтують» відповідати російською, то думка пана Мухарського виглядає цілковито обґрунтованою.
Безпрецедентне використовування ворожої мови в українських ЗМІ є свідченням того,що совок настільки заволодів українськими журналістами й журналістками, що вони забули про те, що мова інформації формує стиль мислення. Щоб переконатися в тому, яких громадян сформувала російська мова на Московії, то досить одного погляду на Маріуполь, Харків, Бучу, Соледар, Бахмут та сотки інших зруйнованих міст та сіл.
З наближенням поразки московських загарбників на передній план знов висувають питання російської мови. Саме з цього питання відбулася жвава дискусія на каналі «Говорить великий Львів» (Яніна Соколова і Арестович…, 14.2.23). Я.Соколова, на власному прикладі показала, як можна перейти на державну мову. Вона до 18 років розмовляла російською, а сьогодні вважає, що кожен може перейти на державну – якщо захоче.
Отже, якщо російськомовні протягом 9 років не збагли, що саме отой імперський язик став причиною вщент зруйнованих міст і сіл України, мільйонів біженців, соток тисяч вбитих та покалічених, всяко виправдовують вживання мови, якою звучали й звучать накази бомбардування, руйнування, мародерства та вбивання невинних дітей та мирного населення, то вони й підпадають під визначення А.Мухарського – мовні трансвестити.
Яніна Соколова підтвердила вже відоме: російська мова Московії є смертельною зброєю проти України, що підтверджують окупанти, після захоплення якоїсь території, знищенням будь-яких українських назв, символів України, українських шкіл та всякого писаного українського слова повторюючи імперське гасло: «небило, нєт, і не будет».
І тут ми змушені приглянутись до отого «водопаду» різноманітних «фахівців», які «інформують» українських громадян мовою аґресора. Серед таких прихильників України, якими є: Піонтковський, Швець, Яковина, Ґудков, Ґозман, Світан та багато інших, слово надають і таким сумнівним «прихильникам», якими є Ілларіонов, Фейґін, Арестович та декотрі інші.
Цілковито дивно слухати мовою аґресора таких відомих воєнних фахівців, якими є Бутусов, Жданов, Притула, Гайдай,Березовець, Печій та ін.. Кого ж вони інформують? Невже ж громадян України, які нерозуміють державну мову?! Логічно від таких фахівців очікують, що вони будуть використовувати державну мову, щоб привикали й ті, які вже перейшли на українську. А, може, це «спецоперація» руzzкого міра, який після втрати «московських консерв» православних МП шукає нових аґентів?!
Тут доречно буде навести приклад постання вільної Держави Ізраїль, яка у травні відзначатиме 75-річча. Мова ізраїльтян – іврит – була вже на рубежі зникнення, але, завдяки держаній політиці ізраїльських державних діячів, вона сьогодні вже повністю зміцніла – як державна – незважаючи на те, що, якийсь час, прийшлося боротися з різними групами єврейських еміґрантів, серед яких була (ще й є) значна група російськомовних. Потяг до свого, до мови предків переміг – чи не привабливий приклад для українців, які зараз борються з ґеноцидом за своє існування, за свободу у вільній Европ, за свою споконвічну мову!?
15.2.23
