Відбувся ХV Великий Збір Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери.
Головою ОУН (б) одноголосно обрано відомого громадсько-політичного діяча Олега Медуницю. Вперше в історії ОУН (б) очолив громадянин України з народження.
– Пане Олеже, нещодавно вас було обрано головою Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери. Прикметно, що вперше в історії ОУН (б) її очолив громадянин України з народження. Чому досі ОУН (б) очолювали громадяни іноземних держав українського походження і що цього разу спричинилося до обрання українця з народження?
– Це несуттєво. Так, донині ОУН (б) очолювали громадяни інших держав, але обов’язково – етнічні українці. Це пов’язано з багаторічними умовами підпільної діяльності ОУН, як єдиним дієвим інструментом, щоб зробити саму Організацію менш вразливою перед ворогами України, а діяльність Організації – ефективною для Української Справи. ОУН є структурою світового рівня і, звичайно, критерієм для обрання на ту чи іншу посаду в Організації насамперед розглядається не місце народження, а здатність ефективно виконувати функцію. Мої попередники жертовно виконували свою місію.
Голову ОУН обирає Великий Збір і на ХV Великому Зборі Організації мене – громадянина України з народження – було одноголосно обрано Головою. Усвідомлюю, що ця посада не трон, а хрест, який намагатимуся пронести гідно і відповідально.
– Чимало людей досі сприймають ОУН (б) як еміграційне об’єднання, яке фактично не виходить за рамці декларацій… Якими є Ваші візії розвитку організації? Як громадянин України, що нового запропонуєте для її поступу?
– Дуже хибне уявлення. Насправді Організація Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери не є еміграційним об’єднанням. Після відновлення Незалежності, до чого ОУН доклала багато зусиль і ресурсів, Організація перенесла основну свою діяльність в Україну. Тут було зорганізовано та відновлено роботу ряду структур: Центр Національного Відродження імені Степана Бандери, Молодіжний Націоналістичний Конгрес… Сюди перенесено видавництво, офіціоз ОУН «Шлях Перемоги». Ми спряли відродженню діяльності в Україні таких структур як Пласт, Спілка Української Молоді, Ліги Українських Жінок, ряду інших. Ми дбаємо про те, щоб тут, в Україні, український націоналістичний сегмент розвивався.
Заяви, декларації… – видима частина «айсберга» дії ОУН, значно, на порядки, менша за основну – невидиму. Не питайте, де ми є, питайте, де нас немає. Сьогодні ідеї ОУН і її впливи є повсюдно. Закликаємо долучатися до спільної справи.
Сьогодні український націоналізм цілком закономірно стає з явища організаційного явищем суспільним.
Зараз ми опинилися перед новими викликами. Всі наші зусилля спрямовані на перемогу над окупантами. Більшість активного членства Організації зараз зі зброєю захищає наш край, інші активно в цьому допомагають на різних відтинках. Це головне.
– На що сьогодні спрямовано основні зусилля ОУН (б)?
– Голова ОУН (б), відповідно до нашого організаційного Устрою, є людиною, яка керує Організацією в період між Зборами. Тому сьогодні основною напрямною в моїй діяльності є рішення ХV Великого Збору ОУН (б).
У першу чергу – це військовий напрямок. Ми створили Військову Референтуру. Ми переформатували діяльність Фонду Оборони України, який ресурсно забезпечує таку роботу.
Також ми зараз активно працюємо над відновленням проекту ОУН – «Антибільшовицький Блок Народів». Це проект, який колись був проголошений ОУН, як великий антиімперський проект, спрямований на звільнення народів, поневолених Московією. Ідеологічна праця, робота з молоддю, структурна розбудова. Ось такі наші сьогоднішні першочергові завдання.
– ОУН (б) впливає на сучасну українську політику?
– Звісно, впливає. Червоно-чорний прапор ОУН майорить на вулицях і площах в усіх містах, вітання ОУН «Слава Україні! Героям слава!» стало майже офіційним, Гімн ОУН «Зродились ми великої години» є Маршем нової армії, Степан Бандера, Провідник ОУН, є символом національного спротиву і це лише те, що ми бачимо.
ОУН – це світоглядова, ідеологічна Організація. І наша ідеологія опановує суспільство, націоналізм зараз «в тренді». Наші гасла «Київ проти Москви!», «Свобода народам! Свобода людині!», «Україна понад усе!» актуальні і зрозумілі усім.
Організація Українських Націоналістів – це політична, ідеологічна організація. Але не в сенсі міжпартійної боротьби між політичними силами за владу. Нас, звичайно, цікавить боротьба, у сенсі майбутнього України. І ми на вістрі такої боротьби, якщо йдеться про боротьбу проти антиукраїнських сил.
ОУН не втручається у міжпартійну боротьбу між здоровими політичними силами. Але сама влада для нас не є метою. Нас більше цікавить політика, як процес управління суспільним розвитком. Тобто політика української держави в оборонній галузі, в освітній, у гуманітарній, на міжнародній арені.
І ми, звичайно, впливаємо і будемо доносити й пропонувати суспільству і українським можновладцям нашу ідеологію, варіанти результативної політики, з точки зору націоналістичної думки.
– Так склалося історично, що на сьогодні є кілька відтинків ОУН. Якою є перспектива їхнього об’єднання?
– Окрім нас, бандерівської ОУН, є так звані «мельниківці», тобто Організація Українських Націоналістів, яку сьогодні очолює Богдан Червак. Ми співпрацюємо з ними. Нещодавно, з нагоди 94 річниці створення ОУН, ми робили спільну Академію в Києві, де доповідали як представники «бандерівської», так і представники «мельниківської» частини ОУН. Сьогодні у нас немає принципових розбіжностей стосовно бачення нашої спільної роботи та майбутнього України. І я переконаний, що той історичний розкол Організації, який стався раніше, наразі вже подоланий ментально і ми діємо узгоджено. Є націоналістична концепція і ми маємо її пропагувати і втілювати.
– Пане Олеже, ви один із активних учасників Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності (навіть певний час були комендантом Майдану), двічі вас обирали народним депутатом України… Чи плануєте повертатися у велику політику?
– Ми і є у великій політиці. Тут не треба говорити про мене особисто. Як я вже зазначав, Голова ОУН (б), відповідно до Устрою, не може бути членом жодної політичної партії, чи брати участь у якихось виборах до органів влади. Тому я є позапартійним і не маю наміру балотуватися на виборах будь-якого рівня, поки Організація виказала мені таку довіру – очолювати ОУН (б).
Такі вимоги до керівництва ОУН (б) ми спеціально внесли до нашого Устрою, аби запобігти спокусі використовувати ім’я Організації у виборчих перегонах за владу в Україні в конкуренції між націоналістичними та націонал-демократичними силами. Члени ОУН є в багатьох політичних партіях, є депутатами різного рівня, є і у Верховній Раді. І ми підтримуємо їх і будемо робити все можливе, аби якомога більше націоналістів біли представлені у різних гілках влади.
А моя місія, як Голови ОУН (б), це бути понад процесом партійної боротьби. Бо нас не цікавлять особисті політичні рейтинги, ми живемо для України, а не для того, щоби боротися в Україні за владу.
– У 2004 році на своїй малій батьківщині – у Сумах – Ви очолили акції протестів проти регіоналів. Свого часу читала, що Вам тоді погрожували і навіть довелося переховувати кількамісячного синочка… Розкажіть про цей період свого життя.
– У моїй життєвій 33-річній історії політичної боротьби були різні періоди. Я ж не вчора прийшов до націоналізму, починав ще в 1989 році. Інколи це були періоди жорстких репресій. Бо Сумщина – Схід України, й раніше у нас в місцевій владі були потужно представлені різні проросійські політики. Це і комуністи, регіонали, і Наталя Вітренко в нас колись вибори вигравала…
Але ми завжди боролися проти цього «русского міра». І боролися принципово і успішно – зрештою ми їх здолали! Вони не змогли випхати сумських націоналістів на маргінес.
Звичайно, боротьба була жорсткою. Були й погрози, і репресії. І не лише мені, погрожували всім, хто піднімав голову й висловлювався відкрито. Особливо в ті часи, коли ставленик потужного донецького клану Володимир Щербань очолював Сумську обласну адміністрацію. Доводилося й родину переховувати, й за гратами перебувати, і міліцейських кийків «скуштувати», багато чого було…
Але все це ми пережили, перебороли. Тепер Сумщина – це один із тих регіонів, де зовсім не раді проросійським політикам та кремлівським окупантам. І про це знають вже й в Росії, що Суми – це Україна.
У цьому є якась частина й моєї заслуги. Але значима частина – заслуга тих людей, які працювали пліч-о-пліч поряд зі мною.
– У час Революції Гідності Ви кілька разів потрапляли у скандали, зокрема запам’яталася бійка з регіоналами на трибуні Верховної Ради. Подейкують, що це відео потрапило в сюжет американського фільму… Розкажіть, що це за фільм і як ви сприйняли ще й таку популярність?
– Справді, за часів моєї першої каденції депутата Верховної Ради, ми неодноразово вступали в бійки у стінах парламенту з представниками Партії регіонів. Одного разу вони мене підстерегли і «переважною більшістю» напали на мене… Потім підключилися мої товариші, і це була одна з найжорстокіших бійок, фото якої облетіло світові ЗМІ, а відео якої проілюструвало американський фільм (дуже колоритна «картинка»). Потім було ще багато чого. Насправді, це не важливо для мене. Для мене важливо, що я ні про що не шкодую. Я не схибив з обраного шляху, не зрадив. І важливо те, що, як показав час, ми все робили правильно. Бо Україна перемогла тоді. Україна переможе і зараз!
Оксана ПРОЦЮК, «Галичина»
