Працюючи з великими масивами українських документів, що збереглися в архівах Великобританії, відомий історик та архівіст із Сум Геннадій Іванущенко робить щоденну копітку справу, значення якої важко переоцінити. Це, власне, впорядкування документів, які накопичувалися роками і мають величезну історичну цінність, а також їх оцифровування та розміщення в мережі Інтернет, завдяки чому усі охочі мають доступ до унікальних знахідок і можливість користуватися ними.
Нам вдалося поспілкуватися з паном Геннадієм, який наразі перебуває в Україні.
– Пане Геннадію, працюючи з архівами, Ви часто натрапляєте на вагомі знахідки, зокрема, що стосується визвольних змагань українського народу у ХХ столітті. Що останнім часом траплялося цікавого?
– Протягом кількох місяців перед приїздом в Україну я переважно займався впорядковуванням документів, тож особливих знахідок було небагато. Але все одно, коли сканував документи, траплялися серед них значимі матеріали, що стосуються як України загалом, так і Сумщини зокрема. Насамперед, це аудіозаписи. Наприклад ті, які стосуються Михайла Осадчого, дисидента, уродженця села Курмани Недригайлівського району Сумської області.
Виявили в архіві Української інформаційної служби (УІС) в Лондоні близько 15 аудіокасет із записом його голосу, і ми взялися їх оцифровувати. На цих касетах переважно інформація, яку Михайло Осадчий надавав до УІС, описуючи ситуацію в конаючому на той час СССР. Один чоловік, який добре знав пана Михайла, говорив, що той міг дуже образно передати тогочасну атмосферу в Совєцькому Союзі. Зокрема, за висловом Михайла Осадчого, вона нагадувала йому «кригу, що потріскалася на річці Сулі», і вже все, вона назад не «зшиється», вона вже піде за водою…
– Як з’являлися подібні аудіоматеріали поза межами України?
– Виявляється у Києві та в інших містах України були кілька зв’язкових, які «сиділи на телефонах», і засобом телефонного зв’язку передавали інформацію за кордон. Спочатку у Лондоні усе це «з голосу» записували, а потім придбали пристрій, який автоматично міг записувати телефонний дзвінок на аудіокасети. На щастя, ці аудіокасети збереглися.
В одному з інтерв’ю я вже згадував про голос Дмитра Донцова, запис якого вдалося відшукати, він був у колекції документів інженера Василя Олеськіва. Це 1964 рік, березень, і Донцов говорить про значення творчості Шевченка, і навіть про російсько-українську війну. Коли його слухаєш, таке враження, наче він говорить про сьогоднішній день.
– А чи є відеокасети?
– Є, і їх насправді багато. Це й відеозаписи різноманітних зустрічей (наприклад, перший приїзд Чорновола та інших українців-дисидентів до Лондона, зустрічі з громадою), це й відеозаписи урочистостей, які проводилися українською діаспорою з нагоди відзначення річниць створення УПА тощо. Є також відеоінтерв’ю з Ярославом Стецьком, де він розповідає про Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 року…
Загалом близько 500 відеокасет, які ще належить оцифрувати, і потім ці записи будуть розміщені на сайті Архіву ОУН в УІС-Лондон – ounuis.info. Крім періодики, тут вже викладено частину оцифрованих документів Головного Проводу ОУН, ТП ОУН у Британії, Канаді. Є особові фонди Степана Бандери і Ярослава Стецька тощо. І ними можна буде користуватися науковцям, журналістам. Є різне відео.
– Над чим ще працювали?
– Вдалося знайти, реставрувати й оцифрувати близько 70 географічних карт. Коли ми скануємо карти, тут є свої особливості, адже переважно усе залежить від технічних можливостей сканера. На щастя, друзі знайшли спеціальну програму, яка допомагає «зшивати» будь-яку кількість відсканованих частинок в одну карту, і «шви»» на комп’ютері ледве помітні. Тож ми ці карти теж оцифровуємо і виставляємо в Інтернет. Між іншим, серед них є дуже цікаві, наприклад, топографічні німецькі карти Галичини. Є карти польські, які стосуються Західної України, а є унікальна карта України, зроблена від руки. Малювалася вона, як видно, для дітей: звірятка різні зображені по всій карті, намальовано, де саме сосни чи берези ростуть, тобто відображено тваринний і рослинний світ України.
Натрапили ще на одну цікаву карту. Це фізична карта, знайома нам по школі: там, де зображені Україна й Молдавія. Але чим унікальна саме ця карта: вона була «перекладена» на українську мову співробітниками Української інформаційної служби попередніх поколінь, які працювали в діаспорі. Зроблено було це вручну, «чиночкою» й ручкою з чорнилом чорного кольору, але зроблено так акуратно, що це ми помітили лише тоді, коли відсканували карту і побачили на комп’ютері, що вона «підчищена». До речі, місто Жданов (назва часів СССР) там позначено як місто Маріуполь. Ми не одразу звернули увагу, що не всі географічні назви на карті відповідають тому періоду, коли вона друкувалася.
– А що стосовно періодики?
– Останнім часом здебільшого доводилося впорядковувати саме періодику. Тому, що архів був у «передремонтному» стані, приміщення готувалися до ремонту, тому документи зі скриньок переважно не виймалися, а працювали ми з бібліотекою: це газети, журнали, різноманітні брошури, бюлетені і т.д. Коли тривала робота над оцифруванням цих газет і журналів, виринали досить цікаві публікації. Наприклад, відносно Сумщини – спогад нашого земляка Василя Ємця. Був такий наш відомий український бандурист Василь Ємець, кобзар, який, будучи вже в еміграції, підкорив Голівуд своєю грою на бандурі. А його зворушливий спогад називається «Перший публічний виступ з бандурою в Охтирській гімназії». Або, наприклад, інформація про певні акти громадянського невдоволення на Сумщині: стаття називається «Сумщина в боротьбі», це спогади про наших дисидентів. В останні дні перебування в Лондоні вдалося знайти ті публікації, періодику, що стосувалася якраз 100-річчя української революції. Українські Січові Стрільці на той час були найосвіченішою за своїм кадровим складом військовою частиною. Вони видавали різну періодику: рукописну, саморобну і т.д. Мені, зокрема, вдалося знайти рукописний гумористичний журнал «Самохотник», який вони малювали від руки і розповсюджували з допомогою копіювального апарата під назвою гектограф. Так от, журнал «Самохотник» видавався з 1915-го по 1919 рік, і в архіві виявилося дуже багато його чисел, майже всі. Знайдено також журнал «Український самохотник», журнал «Червона калина», який тоді видавався в різних містах, де стояли Січові Стрільці.
– Нагадайте, будь ласка, які основні матеріали з архіву ОУН у Лондоні вже оцифровано?
– Серед уже повністю оцифрованих і викладених в Інтернет матеріалів легендарний журнал «Визвольний Шлях» (1948-2009 рр.), тижневик ОУН «Шлях Перемоги», журнал Союзу Українців у Великій Британії «The Ukrainian review» (1954-1999 рр.), журнал Антибільшовицького Блоку Народів «АBN-correspondence», який виходив англійською мовою (1950-2000 рр.), німецькою (1949-1957 рр.), французькою (1951-1954 рр.) та російською (1993-1994 рр.), газета «Український клич» (1947-1948 рр.) та інші видання. Також неперіодичні видання: «Бюлетень Проводу ОУН» (1969-1998 рр.), «Бюлетень Проводу Юнацтва ОУН» (1969-1988 рр.), англомовний бюлетень Української Інформаційної Служби в Лондоні, який виходив під назвою Ukrainian Press Service (1949), Ukrainian Information Service (1950-1951), Ukrainian Observer (1952-1954), багато книг, і серед них повні серії «Бібліотеки українського підпільника» та «Бібліотеки українського державника».
– Розкажіть, будь ласка, про книги краєзнавчого характеру, які перевидаються зараз на Сумщині. Серед них, наскільки мені відомо, є й ряд Ваших книг.
– Так, завдяки Сумській обласній організації Національної Спілки краєзнавців України ідею про перевидання краєзнавчих видань, які друкувалися у Сумській області, було втілено в життя. Це вперше за бюджетний кошт – кошти виділила Сумська обласна рада – перевидаються книги, які стосуються різних періодів історії Сумщини. З моїх – «Повстанський рух 20-х – 30-х років ХХ століття на Сумщині»; «Українське відродження 1917-1920 років на Сумщині»; двохтомник «ОУН-УПА на Сумщині»; «Сумчани в боротьбі за волю»; «Українська революція 1917-1920 рр. в листівках та газетах: Альбом». Колективна робота «Інакодумство на Сумщині (1955-1990) / Артюх В., Іванущенко Г., Садівничий В. Також «Важка стежка до Бога» Бориса Ткаченка; «Село Лікарське в контексті історії Слобідської України» Галини Корогод; «Уродженці Сумщини – учасники української революції 1917–1921 рр.» Валерія Власенка, дві книги Олега Корнієнка: «Сумський слобідський козацький полк. Збірник документів» та «Зброя, спорядження та символіка козацького війська». Загалом майже півтора десятка книг. Їх вирішено перевидати досить непоганим накладом, і вони розійдуться по бібліотеках – обласних, міських, районних, по вищих навчальних закладах. Я вважаю, що це дуже добрий крок для того, щоб документальні, дослідницькі речі, які прямо впливають на самоідентифікацію українців, працювали, поширювали національні ідеї.
– І традиційне запитання до Вас – про подальші професійні плани.
– Щодо планів. Українська інформаційна служба в Лондоні сьогодні вже готова для впорядкованого розміщення документів. Зроблено ремонт в архівосховищі. Після ремонту архів УІС у Лондоні може приймати документи з інших країн, де місцева громада теж створила подібні осередки, де є колекції історичних документів. Це, наприклад, архіви у Нью-Йорку, в Торонто, в різних містах Європи. Також плануємо придбати сервер для того, щоб там зберігалися вже оцифровані документи (до речі, аналогічний сервер буде знаходитися у Львові, в Центрі досліджень визвольного руху. Власне, ЦДВР і архів у Лондоні – це один проект).
Все, що треба – це щоб я знову повернувся до Лондона і продовжував працювати.
– Скучили за Лондоном?
– Скучив за своєю роботою…
– Можете одним реченням охарактеризувати сенс Вашої роботи?
– Апеляція до нашого героїчного минулого виховує нових героїв.
Спілкувалася Алла Акіменко, Суми
