Тютюн, нафта, горілка – нібито це вичерпний список причин чому мадярський пашá Орбан наполіг на порятунку від євросанкцій патріарха Кирила Ґундяєва. Солідарність із бізнес-партнером, так би мовити…
Проте припускаю, що ми бачимо фрагменти значно ширших домовленостей між Будапештом і Москвою, досягнутих заздалегідь. Вони стосувалися майбутнього «розподілу трупа України». І тут чутлива церковна царина анітрохи не випадкова.
Відомо, що відновлення самостійної від Києва унійної Мукачівської єпархії, пролобійоване Москвою і Балогою у Ватикані ще у 1990-их, відтворює контури східних кордонів Угорщини – до Тріанона. Тобто по межі Закарпатської та Львівської і Франківської областей.
Цілком схожа ситуація склалася на Закарпатті й «на ниві православ’я». На відміну від Галичини та Буковини, тут не створилися хоч скільки помітні осередки автокефального руху, а в усьому краї буйно зацвіла Московська патріархія. І то так, що цей колись цілком унійний край став базою церковної москвофілії для всієї України.
Міста самого Закарпаття ніби ж корінні попи загиджували потворними спорудами у стилі «суздальського благолєпія» – ці еклектичні пагоди зараз розкидані по всій території краю, постулюючи народження особливої агресивної субкультури, яка спирається на підлеглість Москві – як колись на Рим і Еґер.
Зараз мережа московських парафій на Закарпатті – це річ у собі. Тут далі слабка ПЦУ, а виходів із МП за весь час війни – одиниці. Зберігають вони дистанцію і щодо самих Докарпатських москалів на чолі з Березовським. І в аспіраціях Москви на відторгнення Закарпаття під Будапешт, вони цілком можуть утворити ОКРЕМУ православну більшість в орбанівській «Великій Угорщині».
Нащо це Москві? А щоб утворити автономну Угорську Православну Церкву – проксі-конфесію у Паннонії, яку в Угорщині в нинішній кордонах (без Закарпаття) створити москалі не в силах.
Власне виходячи з VIP-статусу патріарха Ґундяєва у переговорах про сценарії анексії Закарпаття й пояснюється ризикований, але не сприйнятий адекватно демарш Орбана.
Водка, сигарети, бензина – так, це важлива частина «дружби» РПЦ і Будапешта. Проте ґрунт – шматки України, які прагне пожерти хворий режим Орбана, поклавши початок УгПЦ Московського патріархату.
Ростислав Мартинюк
Тютюн, нафта, горілка – нібито це вичерпний список причин чому мадярський пашá Орбан наполіг на порятунку від євросанкцій патріарха Кирила Ґундяєва. Солідарність із бізнес-партнером, так би мовити…
Проте припускаю, що ми бачимо фрагменти значно ширших домовленостей між Будапештом і Москвою, досягнутих заздалегідь. Вони стосувалися майбутнього «розподілу трупа України». І тут чутлива церковна царина анітрохи не випадкова.
Відомо, що відновлення самостійної від Києва унійної Мукачівської єпархії, пролобійоване Москвою і Балогою у Ватикані ще у 1990-их, відтворює контури східних кордонів Угорщини – до Тріанона. Тобто по межі Закарпатської та Львівської і Франківської областей.
Цілком схожа ситуація склалася на Закарпатті й «на ниві православ’я». На відміну від Галичини та Буковини, тут не створилися хоч скільки помітні осередки автокефального руху, а в усьому краї буйно зацвіла Московська патріархія. І то так, що цей колись цілком унійний край став базою церковної москвофілії для всієї України.
Міста самого Закарпаття ніби ж корінні попи загиджували потворними спорудами у стилі «суздальського благолєпія» – ці еклектичні пагоди зараз розкидані по всій території краю, постулюючи народження особливої агресивної субкультури, яка спирається на підлеглість Москві – як колись на Рим і Еґер.
Зараз мережа московських парафій на Закарпатті – це річ у собі. Тут далі слабка ПЦУ, а виходів із МП за весь час війни – одиниці. Зберігають вони дистанцію і щодо самих Докарпатських москалів на чолі з Березовським. І в аспіраціях Москви на відторгнення Закарпаття під Будапешт, вони цілком можуть утворити ОКРЕМУ православну більшість в орбанівській «Великій Угорщині».
Нащо це Москві? А щоб утворити автономну Угорську Православну Церкву – проксі-конфесію у Паннонії, яку в Угорщині в нинішній кордонах (без Закарпаття) створити москалі не в силах.
Власне виходячи з VIP-статусу патріарха Ґундяєва у переговорах про сценарії анексії Закарпаття й пояснюється ризикований, але не сприйнятий адекватно демарш Орбана.
Водка, сигарети, бензина – так, це важлива частина «дружби» РПЦ і Будапешта. Проте ґрунт – шматки України, які прагне пожерти хворий режим Орбана, поклавши початок УгПЦ Московського патріархату.
Ростислав Мартинюк
