Автора терміну РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ, Директора Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка Печерський районний суд м. Києва взяв під варту на 60 діб…
Для мене ця новина пролунала як грім з ясного неба, адже знаю Юрка вже майже двадцять років, спільно провели не один патріотичний захід, був його помічником-консультантом як народного депутата. Таке враження, що «знайшли крайнього» і шукають розв’язку не в юридичній, а у політичній площині.
Так, запальний, так, «з характером», з загостреним почуттям справедливості, відвертий, щирий, щедрий і не лукавий. В життєвому «багажі» – роки боротьби за краще життя українців на своїй землі, за їх права і волю, три вищі освіти, двоє синів-козаків, депутатство, участь у бойових діях на рубежах оборони рідного краю, десятки наукових та публіцистичних текстів і ще багато чого позитивного і суспільно корисного… І ось тепер Юрко за ґратами… Сподіваємося, не надовго. Не вірю, що він був «організатором масових безладів», адже на першому місці в його життєвих цінностях – Україна, інтерес української нації. Стверджую це без пафосу. Ще напередодні трагічних подій останнього серпневого дня мав нагоду з ним поспілкуватися. Це була кількагодинна розмова. Обговорювали ситуацію в державі, дискутували, згадували, ділилися планами, проектами. Юрко сказав, що знову збирається на передову.
– «Ну який з тебе бойовик? Твоя голова тут цінніша за твої руки там. Та і про родину нарешті подумай…»
– «Так, здоровий глузд мені підказує, що правий ти, але серце стверджує, що правий таки я», – відповів Сиротюк.
30 серпня Центр Національного Відродження запросив до участі в круглому столі на тему політичної та економічної ситуації в Україні та пошуку шляхів виходу з кризи експертів, економістів, громадських та політичних діячів з України та діаспори. Завітав на нараду і Юрій Сиротюк. Нижче пропонуємо тези його виступу під час дискусій:
– Ми двадцять років боролися з системою, інколи частково інкорпорувалися в неї, але ніколи, на жаль, не вибудовували своєї системи. Основна проблема відчуженості держави від суспільства залишилася. Держава відчужена і від української нації, держава байдуже ставиться до українців, які живуть і в Україні, і поза її межами. Залишається несправедливий розподіл влади і власності. Етнічна більшість громадян не мала доступу до цих ресурсів. І на сьогодні залишається певний олігархічний клан, який володіє більшою часткою власності. Причиною Революції Гідності був не сліпий бунт, не просто боротьба проти режиму Януковича. Це була боротьба за якісні зміни.
Революція пройшла під націоналістичними гаслами, за формою вона була значною мірою бандерівською. Націоналісти були мотором цієї Революції, і не лише в Києві, місцеві Майдани очолювати націоналісти, вони складали ядро активу. Однак після Революції ми відкинуті на маргінес. Якщо взяти історичну ретроспективу, то на сьогодні ми переживаємо період гетьманату уряду Скоропадського. Відбувається деукраїнізація України. Ми запросили в уряд десятки іноземців, однак не шукаємо здібних українців. Ми надаємо громадянство громадянам інших країн. Проте немає спрощеної процедури для українців – громадян інших країн. Українська мова зникла із засідань уряду. Значна частина війська, особливо генералітет, спілкуються російською.
У національному плані після Революції Гідності серйозних змін не відбулося. Оскільки значна частина українців відчуває відчуженість держави, у них починає зростати недовіра до нинішнього режиму. Дуже багато українців перестають вірити нинішній владі. А саме українське суспільство, український народ є основою цієї держави. На осінь цього року ми можемо зіткнутися із явищем більшовизації мас. Коли люди радикалізуються, а змістовне наповнення зникає. Почнуть виникати радикальні рухи без національного спрямування. Ми маємо визначити, як ми маємо поступати. Щоби не вийшло так, що ми включимося у протестну боротьбу, а на наших плечах прийдуть до влади новітні більшовики. Потрібно уникнути цієї внутрішньої більшовизації. З фронту прийдуть люди з «в’єтнамським синдромом», які стануть основою протестних рухів без змісту. У державі є критичний наплив зброї, а це небезпечно. Ми маємо зосередитися над тим, як утримати цю форму державності і як зробити її більш національною. У владі є певний відсоток наших людей, однак влада не стає від цього більш проукраїнською. Ми повинні зробити якнайширші кроки по консолідації націоналістичного руху. Чітко виробити Програму і Стратегію української держави, не лише боротися проти когось, а за щось. Має бути Програма позитивних дій, в тому числі й економічних перетворень. Ми маємо створити платформу для об’єднання націоналістичних, націонал-патріотичних сил.
Путін не буде наступати з Донецька чи з Луганська, а з Києва і з інших міст, де буде намагатися дестабілізувати ситуацію. Ми маємо розробити проекти по впровадженню національно-патріотичного виховання в армії. Націоналісти мають досягти консенсусу, мінімум – не взаємопоборення, максимум – це розробка і впровадження своєї Програми, соціальної, економічної, політичної. Мене турбує питання децентралізації, оскільки воно фактично передбачає знищення українського села, яке є традиційним для українського суспільства. Закладається міна уповільненої дії, коли Мінські домовленості стають тлом Конституції.
Ми не повинні стояти збоку, а бути весь час в процесі. Суспільне незадоволення буде рости. Ключова проблема в тому, що, як і за часів Міхновського, є брак націоналізму серед якнайширших верств населення. Ми повинні займатися просвітництвом серед цих мас. Революція – це не руйнація держави, а будування її. Ми маємо бути завжди бути в епіцентрі подій. Якщо почнуться антидержавні рухи, то ми маємо їх гасити.
Ми живемо в умовах окупованого інформаційного простору, не лише Росією, але й певними олігархічними кланами. Потрібно здійснити деолігархізацію інформаційного простору. Ми маємо позбутися проблеми викривленого інформпростору.
Закон «Ківалова-Колісніченка», не зважаючи на його відміну, продовжує діяти, це колоніальний закон. Він був прийнятий в антиконституційний спосіб і порушує Конституцію України. Необхідний тиск української громади, діаспори, щоб цей закон було остаточно скасовано. Ключова війна сьогодні є світоглядною.
Дещо з офіціозу:
Юрій Сиротюк – народний депутат Верховної Ради України VII скликання, член Комітету з питань національної безпеки і оборони; брав участь у роботі міжфракційних об’єднань «Відкрита громадянська платформа», був обраний співголовою депутатського міжфракційного об’єднання «Платформа реформ», створеного для того, щоб українська громада отримала якомога ширший доступ до розробки та ухвалення суспільно важливих законопроектів, а також мала доступ до контролю за їх виконанням.
Сиротюк Ю.М. став автором 10 законопроектів, ухвалених Верховною Радою України, спрямованих на врегулювання проблемних питань у законодавчому полі України у сферах: національної безпеки та оборони та антикорупційної діяльності. Символічно, що першим проголосованим Радою 23 лютого 2014 року документом була Постанова «Про повернення урядової резиденції «Межигір’я» у державну власність». Сиротюк Ю.М. на законодавчому рівні піднімав питання про врегулювання проблем мобілізації на особливий період, про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності України у зв’язку з агресією Російської Федерації. Основна тематика напрацювань зосереджена на проблемах знищення обороноздатності української держави через зменшення кількості особового складу та фінансування армії, запровадження корупційних схем у механізм роботи оборонно-промислового комплексу та ін.
З 90-х років Сиротюк Ю.М. відомий як активний учасник національно-патріотичних акцій, що відстоювали ідею української держави, наповненої національним змістом. Він є організатором чисельних просвітницько-культурних акцій, учасник наукових конференцій, експертних засідань, виступів у ЗМІ. Зокрема він організував у стінах Верховної Ради наукову виставку “Вбивство голодом – геноцид”, круглий стіл на тему “Загрози воєнній безпеці та проблеми реформування Збройних Сил України (до дня українського козацтва і 71-ї річниці створення Української Повстанської Армії)”, брав участь у парламентських слуханнях, присвячених 200-літтю Т. Шевченка. Обстоюючи інтереси України, Сиротюк Ю.М. презентує свою національну позицію у міжнародній сфері.
Сиротюк є членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода» з 2008 р., у 2015 році заснував громадську організацію Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень». Впродовж своєї громадської та політичної діяльності захищав права громадян, став активним учасником у боротьбі з олігархічно-клановим режимом в Україні.
Юрій Сиротюк був активним учасником Революції Гідності. Травмований під час перших сутичок під Кабміном 24–25 листопада 2013 р., є автором назви «Революція Гідності». Учасник рейдів до Межигір’я. Охороняв барикади на Лютеранській. 1 грудня 2013 року Юрій Сиротюк спільно із побратимами звільняв Будинок профспілок, де згодом було утворено революційний штаб, та Жовтневий палац, перейменований на «Палац Свободи». Брав участь у охороні барикад на Грушевського у ніч січневого штурму, захисті Київради від штурму «Беркута», рятував із побратимами людей в Маріїнському парку 18 лютого 2014 р., був на Інститутській 20 лютого 2014 р., рятував поранених, облаштовував шпиталь у фойє готелю «Україна».
Після початку російської агресії проти України Юрій Сиротюк – активний учасник протидії російській агресії: підготував десятки законопроектів, проектів постанов, звернень і запитів на цю тему, є активним волонтером, неодноразово здійснював волонтерські поїздки практично в усі гарячі точки на Сході – від села Піски під Донецьком до міста Щастя біля Луганська.
А ось що пише про Сиротюка Президент Історичного клубу «Холодний Яр» письменник Роман Коваль:
«Знаю Юрія Сиротюка як громадського діяча вже понад 20 років, відтак можу оцінити його особистість. Усі ці роки Юрій жив ідеєю української державності, наповнення її українським змістом. Юрій – людина ідейна, самовіддана і жертовна. Він один з небагатьох українських діячів, який власні інтереси завжди підпорядковував громадським і державним. Ось лише два приклади.
2013 року я звернувся до нього по допомогу у виданні книжки «Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру». І він, не афішуючи це у пресі, без жодної самореклами, дав 10000 грн зі своєї депутатської зарплати (тоді вона становила близько 15000 грн.). А він має дружину та двох малолітніх дітей, яких ще треба поставити на ноги! Так само він вчинив і цього року напередодні Дня незалежності. Я звернувся до нього по допомогу у встановленні меморіальної дошки богданівцям – козакам і старшинам 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького, яких розстріляли московські солдати 26 липня 1917 р. на ст. Пост-Волинський. Уже на другий день він приніс 3500 грн. на покриття витрат з виготовлення меморіальної дошки.
Таких фактів у біографії Юрія Сиротюка багато. Вони показують, що він Україну любить не на словах, а на ділі, «любить до глибини кишені» (вислів українського мецената Євгена Чикаленка).
Юрко жертовний, він завжди дає, а не відбирає. Він завжди готовий прийти на допомогу. Ще будучи народним депутатом, він використав свою відпустку не для відпочинку в Єгипті чи Туреччині, а для боротьби на передовій на Донбасі як простий козак.
Юрій Сиротюк – хоробрий, чесний і шляхетний чоловік. Скромний, доброзичливий і врівноважений. Так, коли йдеться про захист України, він – гарячий і імпульсивний.
Юрій Сиротюк – взірцевий громадянин України. Якщо таких людей саджатимуть за ґрати, то багато людей перейде в опозицію до нинішньої влади».
Де найбільш потрібен Україні Юрій Сиротюк? Насамперед в родині. Серед рідних і друзів. Можливо в парламенті, можливо в громадсько-політичному чи науковому секторі, можливо на передовій збройної боротьби проти окупанта. Але не за ґратами. Це 100%!
Віктор РОГ
